Отже, слід відзначити, що найвищі на даний час в усьому світовому господарстві темпи зростання китайської економіки базуються на сільському господарстві (в ньому зайнято 60% економічно активного населення, хоча створюється всього 24% ВНП) і технологічно пов’язаних з ним галузях промисловості (легкій та харчовій).
У сільському господарстві переважає рослинництво. ¾ посівів зайнято зерновими культурами. Найважливіша серед них культура – рис (валові збори – 200 млн. тон – 1 місце в світі), який становить 80% калорійності раціону китайців. Важливість рису знайшла своє відбиття навіть в китайській мові: замість "їсти" китайці говорять "чі фань" ("їсти рис"), сніданок звучить як "цзао фань" ("вранішній рис"), обід – "у фань" ("полуденний рис"), вечеря – "вань фань" ("пізній рис"). Головний район вирощування рису – долина Янцзи. Загалом в Китаї відомо біля 10 тис. сортів рису.
Але і пшениці збирається близько 100 млн. тон на рік (це теж 1 місце в світі). Вона вирощується переважно на Великій Китайській рівнині. Невибагливі гаолян і чумиза (китайські сорго і просо) вирощуються на Північному Сході та у посушливих внутрішніх районах, інколи і на півдні країни в зимовий період (другий врожай). Стеблина гаоляну слугує паливом, будівельним матеріалом та целюлозною сировиною. Скороспілий ячмінь (цінке) вирощується переважно на плоскогір’ях, а в Тибеті ареали його вирощування зустрічаються на висотах до 4200 м.
Китай став також найбільшим в світі виробником солодкої картоплі – батату (Велика Китайська рівнина та Сичуанська котловина).
Головними товарними культурами в країні є все ж таки технічні культури. Міжнародною спеціалізацією КНР стали волокнисті технічні: країна займає 1 місце в світі по виробництву джуту та 2 місце по бавовнику. Найпоширенішими олійними культурами є арахіс (2 місце в світі) і соя (3 місце). Природні умови Китаю дозволяють вирощувати обидва цукроносія – і тростину, і буряк (загальне 4 місце в світі за виробництвом цукрової сировини). 2 місце в світі КНР займає по такій трудомісткій технічній культурі як тютюн.
Китай є батьківщиною чаю, за його валовими зборами займає 2 місце, пропустивши наперед Індію. Самі китайці віддають перевагу зеленому та жовтому чаю (полюбляючи різноманітні домішки – жасмин, наприклад).
А найпівденніша частина китайської території – острів Хайнань – має такі сприятливі агрокліматичні умови, які дозволяють вирощувати каву, олійну пальму та розводити гевею.
Тваринництво в Китаї має переважно підпорядкований характер. Важлива його задача – забезпечення господарства тягловою худобою. Зокрема, саме Китай має найбільше в світі поголів’я коней. Останнім часом високу товарність отримало свинарство на Великій Китайській рівнині, значною мірою за рахунок нього Китай і вийшов на 1 місце в світі по виробництву м’яса всіх категорій.
По мірі просування на захід, вглиб території країни роль тваринництва збільшується. У деяких автономних районах досі зберігся кочовий спосіб життя при спеціалізації на таких галузях як вівчарство і верблюдівництво (особливо це помітно в уйгурів, казахів, монголів). В Тибеті розводять яків.
Але споживання тваринницької продукції є ще далеким від науково обґрунтованих норм. До реформ пересічний китаєць споживав за рік 9 кг м’яса та 1 кг молока, зараз – 25 кг м’яса та 4 кг молока. Споживання риби досягнуло 10 кг на рік. Для розведення риби активно використовують рисові чеки.
Загалом же китайська кухня вважається однією з найбагатших в світі, оскільки вона неймовірно різноманітна і досить вишукана (відомий письменник Ілля Еренбург колись пожартував після офіційного прийому в Пекіні: "Тепер мені зрозуміло, чому французька кулінарія така гарна – вона схожа на китайську!").
У транспортній системі КНР найбільшу роль відіграє залізничний транспорт, частка якого у вантажообігу становить майже 70%, а у пасажирообігу – 50%. І це при тому, що на 1 тис. км2 китайської території припадає всього 5 км залізниць (навіть в Індії – 20 км). Протяжність залізниць доведена до 60 тис. км. Більша густота залізниць – на Північному Сході, де власне і формуються основні вантажопотоки – вугільні, залізорудні та ін. Але при Мао Цзе Дуні будівництво залізниць велося переважно у військово-стратегічних цілях в західних районах, тому східні залізниці так і залишаються перевантаженими. Залізниця вимагають реконструкції, добудови других колій, переходу з паровозів на більш сучасні локомотиви.
КНР активно розвиває власний проект транскитайської магістралі, яка може стати прямим конкурентом російському Транссибу.Велику роль в Китаї грає водний транспорт, особливо річковий, на який припадає чверть вантажообігу. Правда, більша частина вантажів транспортується невеликими вітрильними та гребними човнами-джонками. Головна річкова магістраль – Янцзи, а також Великий канал, який є найдовшим у світі судноплавним каналом (1782 км), він з’єднує Пекін і Шанхай (окремі ділянки цього каналу споруджені ще у VІ ст. до Р.Х., тобто він є найстарішою діючою гідротехнічною спорудою світу). Морський флот КНР у досить занедбаному стані. Загалом обсяги торгівлі Китаю поки що недостатні для такої країни, але вже відчувається нестача сучасних суден, доводиться фрахтувати іноземні. Найбільший морський порт за вантажообігом – Шанхай.Автотранспорт розвинутий також порівняно слабко. Менше половини автошляхів має тверде покриття. Вантажний автопарк незначний і справляється лише з 3% вантажообігу. Досі значна частина вантажів перевозиться гужовим транспортом, інколи взагалі з використанням м’язової сили людини – на тачках, візках та ін.Аеропортів в Китаї досить багато. Але тільки Пекін, Шанхай, Сянган (Гонконг), Гуанчжоу, Аоминь (Макао), Урумчі здатні приймати сучасні реактивні лайнери. На внутрішніх авіалініях працюють виключно поршневі літаки.
2. Зовнішня торгівля
Частка Китаю у світовому товарообігу залишається поки що невеликою – близько 2%, а на душу населення це буде одне з останніх місць у світі. Політика "відкриття Китаю зовнішньому світові" є порівняно новою, але досить цілеспрямованою. В імпорті переважають машини та обладнання (більше 50% загального обсягу), деякі види сортового прокату, кольорові метали, пластмаса, а також бавовник та олія (в залежності від врожаю).
У експорті провідні позиції займають товари народного споживання (ТНС) – це текстильні вироби (третина вартості експорту), а також велосипеди, годинники, термоси, фарфорові вироби, шкіргалантерея, парасольки, останнім часом додалися і телевізори. Серед продукції сільського господарства – тютюн, джут і чай, овочі та фрукти, а останнім часом навіть і рис. Із мінеральної сировини експортується нафта і вольфрамова руда.
Географія зовнішніх торгових зв’язків КНР істотно змінилася. Лідером по обсягам товарообігу стала Японія (25%), потім йдуть країни ЄС (особливо ФРН і Франція) – ще 25%. Наступну за значенням групу утворюють країни Південно-Східної Азії (особливо Таїланд, Малайзія, Сінгапур). Значні обсяги має "китайсько-китайська" торгівля із Тайванем, але офіційна статистика не відносить її до зовнішньої (Тайвань вважається "бунтівною" провінцією Китаю). До речі, найзначнішими іноземними капіталовкладеннями в економіку КНР є інвестиції хуацяо (закордонних китайців). Обсяги співробітництва із США та Росією (частка останньої впала до 0,5%) є досить обмеженими (часто через політичні протиріччя).
Важливим напрямком зовнішньоекономічної діяльності Пекіну є направлення китайської робочої сили за кордон: в країні зараз працює 60 компаній по наданню "трудових послуг". Надлишок трудових ресурсів та нестача вільних сільськогосподарських угідь привела до того, що Китай почав орендувати землю у сусідів (в Казахстані, наприклад).
3. Територіальна структура господарства
Старий китайський досвід організації території базується на об’єднанні в економічні райони однорідних територій з майже повним самозабезпеченням. При цьому кожен із секторів узбережжя повинен впливати на відсталу внутрішню територію, яка прилягає до нього. Ось чому економічні райони в більшості своїй витягнуті із сходу на захід. Всього виділяється 7 економічних районів.
1. Північно-Східний економічний район (або Дунбей) включає три провінції – Хейлунцзян, Гірин (Цзілінь) та Ляонін. Його частка в Китаї становить: за площею – 13%, населенням – 9%, продукцією сільського господарства – 9%, а промисловості – 13%. Дунбей лежить на північ від Великого Китайського муру, це колишня Маньчжурія. Це найбільш розвинений у відношенні важкої промисловості район Китаю.
Він розташований у лісовій, лісостеповій та степовій природних зонах, має різноманітні природні умови та ресурси. Зокрема виділяється потужними покладами вугілля (основа енергетики КНР), горючих сланців, залізної руди та інших металів. У 60-х роках ХХ століття розпочато видобуток нафти.
Північний Схід багатий на лісові, водні й земельні ресурси. Його розвитку сприяє найгустіша в Китаї мережа шляхів сполучення, особливо залізниць. Має вихід до моря, порт Далянь один із найсучасніших в країні, за вантажообігом він поступається лише Шанхаю і Сянгану (Гонконгу).
Спеціалізація району – важка індустрія. Він видобуває до третини китайської нафти і вугілля, заготовляє 40% деревини, виробляє 40% електроенергії, виплавляє близько половини сталі й кольорових металів, дає 40% верстатів та іншого промислового обладнання і майже чверть продукції хімічної промисловості. При цьому район має потужну харчову промисловість, особливо олійно-жирову (провідна сировина – соя), цукрову, борошномельну, спиртову.
Серед головних господарських центрів помітно виділяється п’ятимільйонний Шеньян (стара назва Мукден, місто під час правління маньчжурської династії фактично було "другою столицею") – найважливіша в країні база важкої промисловості з диверсифікованим машинобудуванням, що постачає на внутрішній ринок обладнання для шахт, електростанцій, металургійних та хімічних комбінатів. Одночасно Шеньян є важливим центром науково-технічних розробок, освіти і туризму (за кількістю пам’яток поступається лише Пекіну).