Індійські компанії мають намір оволодіти 50 % акцій найбільших родовищ нафти і газу Південного Парса та Азадегана.
У 2005 р. індійські нафтогазові компанії уклали договір з Іраном на експорт 5 млн т іранського рідкого природного газу на рік. Зазначимо, що в індійській позиції є певні коливання, без сумніву пов'язані з американо-іранськими стосунками. Якщо в ірано-пакистанських та ірано-індійських стосунках все-таки є зовнішньополітичний чинник, то в ірано-китайських стосунках його вплив відчутно менший.
Китай, Японія та Індія майже наздогнали Північну Америку за рівнем споживання енергоресурсів та потребують відповідного енергетичного забезпечення. Темпи зростання споживання енергетичних ресурсів у найближчі 5 років в цьому регіоні випередять ЄС в 3,3 разу. До 2015 р. попит на нафту складе 800 млн т проти 240 млн т у ЄС і буде мати стійку тенденцію до зростання. Саме Азія буде визначати інвестиційну політику, а також вибирати найбільш зручні маршрути транспортування нафти, відтягуючи на себе ресурси, на які потенційно може претендувати й Україна.
4.7 Україна в енергетичному співробітництві з Іраном
Україна має об’єктивні сприятливі умови в енергетичному співробітництві з Іраном, але для України найтіснішим стратегічним партнером є США*. Сьогодні Україна має забезпечити свою активну роль у пошуку системного порозуміння між США, ЄС та Іраном щодо зняття тих політичних перешкод, які заважають подальшому економічному розвитку з Іраном.
Особливе значення Ірану для України в енергетичній сфері полягає у тому, що:
По-перше, за висновками західних експертів, в Ірані зосереджено 20 % світових покладів енергоносіїв – це 150 млрд барелів нафти та 130 трлн куб. газу (Див. Таблиця 2). Проведений аналіз засвідчує, що Іран здатен відіграти все більш зростаючу роль у забезпеченні енергетичних потреб ЄС. Західні експерти стверджують, що у 2030 р. постачання енергоресурсів з країн Близько та Середнього Сходу, передусім Саудівської Аравії, Ірану, Іраку забезпечуватимуть майже 80 % потреб ЄС у нафті порівняно з нинішніми 50 %.
Табл.. 2
Розвідані поклади вуглеводнів в країнах Близького та Середнього Сходу
| 2003 | 2006 / 2007 | |||
| Нафта | Природний газ | Нафта | Природний газ | |
| Млрд барелів | Трлн куб. метрів | Млрд барелів | Трлн куб метрів | |
| Бахрейн | – | 0,09 | – | 0,09 / 0,09 |
| Ємен | 0,7 | 0,48 | 2,8 / 2,8 | 0,49 / 0,49 |
| Ірак | 115,0 | 3,11 | 115,0 / 115,0 | 3,17 / 3,17 |
| Іран | 130,7 | 27,57 | 138,4 / 138,4 | 27,58 / 27,80 |
| Кувейт | 96,5 | 1,56 | 101,5 / 101,5 | 1,78 / 1,78 |
| Катар | 15,2 | 25,77 | 27,9 / 27,4 | 25,64 / 25,60 |
| О.А.Е. | 97,8 | 6,06 | 97,8 / 97,8 | 6,11 / 6,09 |
| Оман | 5,6 | 0,95 | 5,6 / 5,6 | 0,69 / 0,69 |
| Саудівська Аравія | 262,7 | 6,68 | 264,3 / 264,2 | 7,07 / 7,17 |
| Сирія | 2,3 | 0,30 | 3,0 / 2,5 | 0,29 / 0,29 |
| Інші країни Близького Сходу | 0,1 | 0,05 | 0,1 / 0,1 | 0,05 / 0,05 |
| Всього | 726,6 | 71,74 | 753,7 / 755,3 | 72,96 / 73,22 |
Проте через відсутність капіталів для розробки газових родовищ Тегеран змушений закуповувати газ на зовнішніх ринках, переважно в країнах Каспійського басейну (Туркменістан, Азербайджан та інші). Залучення іноземного капіталу неможливе через санкції США, згідно з якими жодна іноземна компанія не може інвестувати до Ірану більше 20 млн дол. США.
По-друге, в Енергетичній стратегії України на період до 2030 року перспективними джерелами імпорту природного газу визначаються, зокрема, Іран та Ірак. Співробітництво у сфері видобутку та транспортування енергоносіїв, розвитку енергетичного та нафтогазового секторів економіки Ірану визначено як один із пріоритетних та перспективних напрямків двостороннього співробітництва. Меморандум між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран про торговельно-економічне співробітництво на 2003-2007 роки, підписаний 18 вересня 2003 року, передбачає співробітництво у нафтогазовій сфері.
По-третє, статистичний огляд світової енергетики компанії „Бритіш Петролеум” за 2007 р. показує, що до 2020 року 83 % світових покладів нафти буде знаходитися на Близькому та Середньому Сході. Дані вказують на провідну роль Ірану в енергетичній галузі регіону та його амбітні можливості на світовому енергетичному ринку. Американські експерти з енергетиці зазначають, що у 2010 р. Іран підвищить видобуток нафти більш ніж 5 тис. барелів на добу.
За вказаними даними Міністерства нафти Ірану половина покладів вуглеводнів Ірану розташована на материкових і стільки ж на шельфових родовищах Перської затоки. У Додатку 3 вказані найбільш багаті родовища нафти і газу, які були виявлені на Півдні Ірану.
Поклади природного газу Південного Парса складають 50 % всього іранського газу. Південний Парс вважається найбільшим родовищем газу в офшорній зоні (слід зауважити, що офшорна зона поділена між Іраном та Катаром; доля Ірану складає 3,7 км2 і містить 14,2 трлн м3 природного газу – приблизно 8 % всього світового запасу, і більше 18 млрд баррелів газового конденсату.
Родовище Азадеган знаходиться в 80 км на захід від Ахваза. Його запаси оцінюються в 33 млрд баррелів нафти.
Найбільшими нафтогазовими родовища, які знаходяться на завершальній стадії є:
· „Ахваз”, „Азадеган”, „Ага Джарі”, „Даркхувін”, „Марун”, „Масджеде Сулейман” (провінція Хузестан), в яких поклади газу перевищують більше 10 трлн куб. м;
· „Агхар”, „Асалує”, „Далан”, „Гардан”, „Зіре”, „Монд”, „Намак Канган”, „Нар” (провінції Бушер й Фарс), в яких поклади газу перевищують 4,5 трлн куб. м;
· „Північний Парс” (провінція Бушехр, у шельфі Перської затоки) – поклади газу становить 2 трлн куб. м;
· „Хангіран” (провінція Хорасан) – поклади газу майже 1 трлн куб. м;
· „Заварзін”, „Садах”, „Хулур” (на о. Кешм у Персидській затоці) – поклади газу складають 0,25 трлн куб. м;
· „Гашу”, „Намак”, „Сархун”, „Сору” (р-н нафтового терміналу Бандере-Аббас) – 0,28 трлн куб. м;
· „Південний Парс” – 14,2 трлн куб. м;
· Нове родовище природного газу, яке знайдено в провінції Хормузган (поблизу нафтового терміналу Бандаре-Аббасу) – 10-12 трлн куб. м.
Малодослідженими газовими родовищами, які розташовані в провінціях Ілам, Керманшах, Фарс, а також в районі м. Кашан є:
· великі поклади газу знаходяться у нафтових родовищах „Салман” – 185 млрд куб. м;
· „Сірі” та інших родовищах, в яких поклади перевищують 150-200млрдкуб.м.
Відзначимо, що собівартість іранської нафти складає менше 2 дол. США за 1 барель нафти.
По-четверте, у питанні транзиту близькосхідних енергоносіїв найбільш амбіційним є проект транзиту іранського газу до Європи територією України. Даний проект було визначено пріоритетним ще в постанові ВР України „Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності” від 25 жовтня 1991 р. У документі йшлося про підтримку пропозиції Вірменії про будівництво разом з іншими колишніми республіками СРСР трансконтинентального газопроводу „Іран – Європа” через територію України.[2][2]
В середині 90-х років минулого сторіччя з ініціативи української сторони почались активні переговори щодо будівництва газопроводу з Ірану до Західної Європи через територію України. При цьому слід нагадати, що у липні 2005 року українська компанія „Нафтогаз України” вже пропонувала уряду Ірану розглянути варіант прокладки газопроводу по маршруту „Іран‑Вірменія‑Грузія‑Чорне море‑Україна‑Європа”.
На початку лютого 2008 року міністр закордонних справ Ірану Манучехр Моттакі висловив підтримку його країни проекту газопроводу „Набукко”. Тегеран також виявив зацікавленість в реалізації проекту „Білий потік”, що викликало відверте занепокоєння у Москві і задоволення у Вашингтоні.
Враховуючи ту обставину, що вже давно і ефективно працює газопровід з Ірану до Туреччини, яким при необхідності каспійський газ міг би доставлятися також і до європейських країн, Іран не має гострої необхідності в участі в проектах „Набукко” і „Білий потік”. З іншого боку, Іран вже давно пропонує транспортувати каспійські енергоносії через свою власну територію до Перської затоки. Такий маршрут може бути вигідним для Індії й країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, але не для європейських країн. Такі пропозиції теж не влаштовують Росію, оскільки позбавляють її монополії на транспортування казахських, туркменських і узбецьких енергоносіїв.
Перспективи українсько-іранського співробітництва в енергетичній сфері пов’язанні певним чином з небезпекою формування негативного міжнародного іміджу України, оскільки Іран кваліфікується США, ЄС та ООН як порушник глобального режиму не розповсюдження ядерної зброї, а також як держава, яка підтримує міжнародний тероризм. Проте радикалізм політичних рішень ЄС стримується економічною зацікавленістю європейських країн (Іспанії, Італії, Великої Британії, Німеччини, Франції) розвивати двостороннє співробітництво з Іраном.
Сьогодні Іран розглядає варіанти постачання природного газу до європейських країн. Перший проходить через Туреччину і Чорне море. Можливе також приєднання до газопроводу „Набукко”, яким газ з каспійських родовищ і родовищ Ірану та Іраку планується постачати до Центральної Європи*.
Реалізація проекту транспортування іранського газу до України та Європи за маршрутом „Вірменія‑Грузія‑Чорне море” обтяжена рядом несприятливих факторів, серед яких можна виділити наступні:
– політичний вплив Росії на Південному Кавказі у зв’язку з незацікавленістю в обхідному шляху постачання природного газу до ЄС;