– складність і висока вартість проекту, викликана необхідністю прокладення труб по дну моря.
Проект транспортування іранського газу до ЄС потребує тривалого процесу переговорів з усіма зацікавленими сторонами, включно з європейськими країнами, Туреччиною, Азербайджаном і Грузією.
Українські експерти звертають увагу на можливість диверсифікації газопостачання України шляхом закупівель скрапленого природного газу (СПГ) з країн Близького та Середнього Сходу та Північної Африки. Вказаний варіант співробітництва позбавляє від залежності власника газопроводу, однак, технологія регазифікації СПГ доволі складна і потребує значних інвестицій.
Постачання іранських енергоносіїв визначено в „Енергетичній стратегії України на період до 2030 року” як перспективні джерела імпорту природного газу. Однак, жодний проект початку 1990-х рр. не був реалізований. На нашу думку, головна причина полягала у відсутності відповідної державної політики на цьому напрямі, через що не було забезпечено три необхідні умови імпорту близькосхідної нафти:
1) створення належної інфраструктури;
2) політичне забезпечення закупівель нафти;
3) вирішення проблеми купівельної спроможності України.
Не менш важливим, але більш реалістичним напрямом реалізації українських інтересів у енергетичній галузі на Середньому Сході є участь українських компаній у нафтогазових проектах країн регіону. У рекомендаціях парламентських слухань „Енергетична стратегія України на період до 2030 року”, схвалених Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2001 року йдеться про необхідність активізації зв’язків, зокрема, з Іраном, які передбачають державну підтримку участі українських компаній в енергетичних проектах за кордоном, стимулювання експорту високотехнологічного енергетичного обладнання та устаткування.
Останніми роками державна компанія „Нафтогаз України” проводить доволі активну діяльність у близькосхідних країнах, пов’язану не з імпортом енергоносіїв, а в сфері розробки, видобування на території держав регіону, будівництва відповідної інфраструктури нафтогазової галузі цих країн. Діють представництва НАК „Нафтогаз України” в Лівії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Ірані, створюється представництво в Іраку. Наприкінці 2003 року в складі компанії створено Департамент зовнішніх ринків. В Ірані НАК „Нафтогаз України” бере участь у будівництві та діагностиці локальних продуктопроводів.
5. Зовнішня політика країни
Зовнішня політика ІРІ багато в чому визначається внутрішньополітичними проблемами країни. Нестабільність в регіоні Близького і Середнього Сходу, присутність американських військ в Іраку, загрози, постійно лунають з боку США на адресу Ірану, викликали зміни в розстановці правлячих сил ІРІ. Побоювання можливого повалення ісламського режиму в Ірані змусили консервативне крило ісламського керівництва переглянути зовнішню і внутрішню політику країни з метою її посилення і перейти до більш активних політичних дій. Це виразилося в підготовці та проведенні виборів в меджліс в лютому 2004 р., коли консерватори отримали більшість місць в парламенті. Особливо яскраво це проявилося під час президентських виборів 2005 р. Навіть такий консервативний і передбачуваний президент, як А.А. Xашемі-Рафсанджані, не влаштував ісламських радикалів. Його помірні економічні реформи в період президентства 1989-1997 рр.. і особливо спроби налагодити відносини з США, про що він неодноразово заявляв, насторожили ісламських клерикалів. Вони активно перешкоджали лібералізації системи політичного ладу Ірану, яку намагався здійснити президент М. Хатамі в 1997-2005 рр.., Вважаючи, що це послаблює ісламський режим і становить загрозу для його існування.
Президент Ірану, незважаючи на свою політичну значимість, досить обмежений у своїх діях. Він не може одноосібно ухвалювати рішення з ключових питань зовнішньої і внутрішньої політики. Вся повнота влади, відповідно до конституції, знаходиться в руках духовного лідера А. Хаменеї. Йому підкоряються Спостережна рада, контролюючий всі найважливіші акти ісламської держави. Під його впливом знаходяться меджліс і судова система. Усі законодавчі ініціативи президента, всі реформи проходять контроль консервативних ісламських лідерів і часто відкидаються.
В умовах дій США в регіоні Близького і Середнього Сходу консервативне крило іранського духівництва провело в президенти близького до себе лідера. Новий президент ІРІ, 49-річний Махмуд Ахмадінежад - виходець з простої родини, учасник боротьби з шахського режиму. Він належить до табору радикальних консерваторів, вважається політиком, близьким до духовного лідера країни А. Хаменеї. У роки ірано-іракської війни був офіцером КВІР. Факт обрання президентом радикального консерватора і активного учасника революції 1979 р. означав повернення ісламської республіки до більш агресивної зовнішньої політики часів імама Хомейні. Як неодноразово спостерігалося в історії ІРІ в найбільш складні моменти як у міжнародній, так і у внутрішній обстановці, ісламські лідери вдавалися до активізації та посилення своєї зовнішньополітичної лінії поведінки в цілях згуртування мас навколо керівництва і забезпечення підтримки народу дій влади. Між тим у своїх виступах з зовнішньополітичної тематики Ахмадінежад говорив про розвиток відносин з державами, які «не проповідують агресію і силові методи» у своїй політиці. Пріоритет він віддав зв'язків з мусульманськими країнами і сусідами по регіону в плані їх консолідації в боротьбі проти США та Ізраїлю. Іран, як заявив президент, готовий мирно співіснувати з усіма державами за винятком Ізраїлю. Торкаючись контактів з Вашингтоном, Ахмадінежад відзначав, що шлях до відновлення зв'язків з керівництвом США є закритим. «Ми не потребуємо у відносинах з ними», - підкреслив іранський президент.
Певним проявом «жорсткою» зовнішньополітичної лінії президента з'явилося його заяву, що пролунала на студентській конференції під девізом «світ без сіонізму» 27 жовтня 2005 Виступаючи на ній, Ахмадінежад процитував відомий вислів лідера ІРІ імама Хомейні про те, що «Ізраїль повинен бути стертий з карти світу », чим викликав міжнародний скандал. Більшість країн засудило Іран, деякі навіть відкликали своїх послів з Тегерана. Після цього «ізраїльська тема» стала постійною у виступах іранського президента. Складалося враження, що іранське керівництво навмисно провокує США і Ізраїль, та й все світове співтовариство. Не можна виключати, що в Ірані серйозно побоювалися, що саме уряд А. Шарона зі схвалення США і «млявою» реакції ЄС і Росії здатне вже найближчим часом зважитися завдати удару по іранських об'єктах, поставивши тим самим під питання саме існування іранської ядерної програми. З іншого боку, не зовсім продумані, некоректні заяви президента ІРІ могли перешкодити просуванню іранської мирної ядерної програми і утруднити дії інших держав, насамперед Росії. Одночасно США ставало легше домагатися передачі іранського ядерного досьє в РБ ООН і сприяти ухваленню санкцій відносно Ірану. Різкі заяви президента Ірану можна було також розглядати як своєрідний відповідь США на створення вкрай напруженою і небезпечної ситуації в регіоні, в тому числі ескалації тиску на Сирію - єдиного союзника ІРІ на Арабському Сході, з метою ізолювати Іран від арабо-мусульманської «бази» і тим самим ослабити зовнішньополітичні позиції іранського керівництва.
Про те, що це не випадкові застереження президента ІРІ, свідчило те обставина, що іранського президента підтримали ряд політичних діячів всередині країни. У Тегерані пройшли масові демонстрації антіізраіл'скіе. У той же час заяву Ахмадінежада викликало неоднозначну реакцію в лавах іранського «політичного класу». Деякі іранські лідери - прихильники реформ та нормалізації відносин з світовим співтовариством - засудили висловлювання свого президента. Колишній президент ІРІ М. Хатамі виступив за широкий розвиток дружніх відносин з європейськими та мусульманськими країнами. Необхідно мати на увазі, що в Ірані є в наявності кілька конкуруючих політичних сил, що обумовлює різний підхід у вирішенні багатьох зовнішньополітичних та внутрішніх проблем, у тому числі і з ядерної проблематики. І хоча сьогодні консервативне іранське керівництво є прихильником «жорсткого» курсу відносно ядерної та інших програм ІРІ, воно не може не рахуватися з прихильниками більш помірної політики.
Говорячи про зовнішньополітичний курс ІРІ на сучасному етапі, необхідно мати на увазі, що його визначає перш за все ставлення світової спільноти до ядерної програми Ірану. Виходячи з цього, будуються відносини ІРІ з багатьма країнами. Одним з перших рішень нового президента визначають після його обрання було відновлення переробки урану на заводі в Ісфахані. Цим кроком Ахмадінежад дав зрозуміти, що країна обирає новий, більш активний політичний курс відносно ядерної програми.
Майже рік інформація про Іран займає перші рядки у світових ЗМІ. Інформаційні приводи стосуються не нафтогазової галузі, в якій країна за запасами нафти і газу посідає друге місце в світі, а переважно намірів і дій Ірану, спрямованих на створення замкненого ядерного паливного циклу (ЯПЦ), а також реакції на це міжнародної спільноти.
Головним противником цієї програми є США, які вже 25 років застосовують проти Ірану економічні санкції та не виключають можливості застосування сили проти цієї країни. Європейська трійка в особі Німеччини, Великобританії та Франції, яка вже кілька років веде переговори з Іраном щодо його розробок у ядерній сфері, поки що не досягла суттєвих результатів і може бути втягнута в цю конфронтацію. Трійка ЄС запропонувала Ірану низку політичних та економічних компенсацій, зажадавши в обмін на це відмовитися від програми створення ЯПЦ для мінімізації технічної можливості створення ядерної зброї. Нове керівництво Ірану запропоновані умови співпраці вважає не тільки неприйнятними, а й образливими, що робить подальші переговори мало перспективними.