Умови для розвитку сільського господарства в країні дуже сприятливі. Особливо вони сприяють тваринництву: м’який клімат, відсутність посух, цілорічна вегетація кормових трав. Головні галузі – це вівчарство і скотарство.
Характерна риса новозеландського тваринництва – висока інтенсивність такої традиційно екстенсивної галузі як пасовищне господарство. Бездоганна смарагдова зелень новозеландських луків і пасовищ – не дар природи, а результат копіткої праці багатьох поколінь. Трави обов’язково підсіваються, вносяться добрива, при потребі здійснюються полив або осушення, ведеться боротьба з кролями і заростанням кущами.
Всі пасовища поділені живоплотом на паддоки – окремі ділянки з водопоями та укриттями на випадок негоди (кошарами). Вівці на одному паддоці пасуться 3-4 дні, а потім повертаються на нього через 2-3 тижні, коли трав’яний покрив відновлюється.
Велику допомогу фермерам надають собаки – шотландські вівчарки коллі. Їх навіть спеціально навчають не гавкати голосно, щоб даремно не лякати овець. Одна підготована собака замінює працю 2-3 пастухів на конях. Велику допомогу фермерам надає сільськогосподарська авіація.
За поголів’ям овець на душу населення Нова Зеландія (20 тварин) виходить на 1-е місце в світі. В країні переважають напівтонкорунні м’ясо-вовняні породи (тонкорунні вівці погано переносять вологий клімат). За валовим настригом вовни Нова Зеландія займає 3 місце в світі, за її експортом – 2-е (після Австралії). Експортується 90% вовни.
У 1882 році перша партія новозеландського мороженого м’яса була доставлена першим у світі рефрижератором в Лондон. Таким чином, це науково-технічне досягнення дозволило країні збувати на світовому ринку не тільки вовну, але й м’ясо (баранину і телятину), масло, сир. Тваринницька спеціалізація внаслідок цього лише підсилилася.
Такі галузі як свинарство, птахівництво, бджільництво розвинені порівняно слабко і мають виключно місцеве значення.
Рослинництво має допоміжний характер. В окремі роки Нова Зеландія навіть відчуває дефіцит зерна (хоча врожайність висока, але посівні площі недостатні). Серед технічних культур слід відзначити льон-довгунець.
Самостійне значення мають спеціалізовані овочівницькі та садівницькі ферми. Нова Зеландія експортує яблука і груші, абрикоси, цитрусові, виноград. Але найвідомішим її рослинницьким продуктом є фрукт ківі. Ківі – цілком новозеландський винахід, хоча насправді це китайський аґрус, завезений сюди на початку ХХ століття. Місцеві селекціонери зуміли збільшити вагу плода з 30 до 100 грамів, а у 1970-х роках з’ясувалося, що охолоджені плоди можуть зберігатися до 6 місяців, залишаючись при цьому рекордсменами по вмісту вітаміну С. Ця обставина «виштовхнула» ківі на світовий ринок. Багато новозеландських фермерів-садівників тоді за ніч ставали мільйонерами.
Туризм забезпечує майже 10% ВВП країни. Сплеск у його розвитку відбувся після виходу на екрани 2003 року фільму «Володар перснів» за творами Толкієна. Розвитку туризму сприяє високий показник збереженості природних комплексів: 8% території країни займають національні природні парки, 6% – абсолютні резервати (біосферні заповідники), 2% – різноманітні заказники.
Транспорт
Значення залізниць в Новій Зеландії не таке велике, як в інших індустріальних країнах. З одного боку це наслідок природних умов (гористий рельєф, висока сейсмічність), а з іншого – конкуренції автомобільного транспорту. Протяжність автошляхів у 20 разів перевищує протяжність залізниць. Рівень автомобілізації – один з найвищих у світі.
В силу особливостей географічного положення у зовнішніх вантажоперевезеннях лідирує водний (морський) транспорт.
Швидко зростає роль повітряного транспорту в міжнародних перевезеннях як пасажирів, так і деяких вантажів.
Зовнішня торгівля
Тривалий час весь зовнішньоторговельний оборот Нової Зеландії здійснювався лише з Великобританією, але з 1973 року остання почала європейську інтеграцію. Зараз на колишню метрополію припадає лише 6% зовнішньої торгівлі. На сьогодні головними торговими партнерами країни стали Японія й США – найбільші покупці новозеландського продовольства та, водночас, найбільші постачальники до Нової Зеландії високотехнологічного обладнання. Важливими є торгові стосунки з Австралією, Тайванем, Саудівською Аравією.
Незважаючи на диверсифікацію експорту, досі половину його вартості забезпечує сільськогосподарська сировина. В імпорті переважають нафта й продукція машинобудування.
Територіальна структура господарства
нова зеландія природа господарство
Вона є досить простою: 2 економічних райони, що відповідають двом головним островам.
1. Північний район дещо менший за площею, але густіше заселений та більш освоєний. Головним господарським центром району та й всієї Нової Зеландії є Окленд. Сучасні підприємства хімічної і текстильної промисловості «винесені» в його передмістя. В самому Окленді залишилися машинобудування і харчова промисловість та найбільший в країні університет. Оклендський порт приймає та відправляє виключно генеральні вантажі. На 1-е місце за вантажообігом вийшов вузькоспеціалізований нафтовий порт Фангареї.
Місто Роторуа – це великий туристичний і курортний центр, знаменитий «термальний заповідник», «розплідник вулканів», «столиця мінеральних джерел» тощо. Саме в цьому місті працює одна з найстаріших (1958 р.) та найпотужніших в світі геотермальна електростанція «Уїракеї».
На півдні району розташувалася столиця країни – Веллінгтон. Порт Веллінгтону займає 3-е місце в країні за вантажообігом (не в останню чергу завдяки поромній переправі, що з’єднує Північний і Південний економічні райони). Великих заводів в столиці немає, вони знаходяться в «супутнику» Лоуер-Хатт (автозавод «Форд» і найбільша в країні текстильна фабрика).
В сільському господарстві району переважає тваринництво, а в структурі останнього поруч з вівчарством потужно представлене скотарство (як молочного, так і м’ясного спрямування). Гарно розвинені овочівництво, садівництво й виноградарство, особливо у північній (субтропічній) частині району.
2. Південний район є більш лісо- та сільськогосподарським. У сільському господарстві переважає тваринництво, а в ньому – вівчарство. Найбільш суха східна частина острова із степовою рослинністю та каштановими і черноземоподібними ґрунтами стала головним зерновим районом Нової Зеландії (переважає пшениця). Вирощуються також льон і картопля.
Найбільше місто району – Крайстчерч (320 тис. осіб). У його виробничій структурі представлені сільськогосподарське машинобудування, сільськогосподарська хімія, текстильна і харчова промисловість. У Кентерберійському університеті Крайстчерча отримав вищу освіту Ернест Резерфорд – батько сучасної ядерної фізики.
Данідін (120 тис.) – найбільш «шотландське» місто Нової Зеландії, точна копія Единбургу, навіть вулиці мають такі точно назви. Данідін – це важливий рибальський порт, центр лісової і харчової промисловості, ядро провідного ареалу золотовидобутку.
Подальша індустріалізація району пов’язана з будівництвом каскадів ГЕС на гірських річках та алюмінієвих комбінатів поруч з ними (найбільший комплекс – у місті Блафф).
Світовою «столицею пригод» та екстремального туризму (рафтинг, стрибки з парашутом, гірські лижі) вважається містечко Куінстаун. Спеціальними літаками «зірвиголів» доставляють на початок льодовика Тасман, звідки можна почати унікальний карколомний спуск довжиною 28-29 км. До речі, саме новозеландець Ей Джей Хаккет започаткував такий убивчий атракціон як «бангі джампінг», стрибнувши 1986 року з Ейфелевої вежі, а в Куінстауні сьогодні це роблять із найвищої в світі точки.
Південний острів відзначається великою часткою заповіданих земель. Найбільший та найкрасивіший – це національний парк «Фьордленд» (більші за нього лише «Серенгеті» в Африці та «Вуд-Баффало» в Канаді). Саме у цих місцях знімали фільм «Володар перснів».
Район є головним у видобутку золота (Калгурлі, Леонора), залізної (гори Хамерслі), уранової (Дарвін), титанової (Банбері) та нікелевої (Куїнана) руд. На плато Кімберлі розвідані найбільші у світі поклади технічних алмазів (родовище Аргайл). Видобуваються на території району також фосфорити, кухонна сіль, нафта й інша хімічна, а також будівельна сировина.
Головним містом району є Перт з глибоководним аванпортом Фрімантл. Навколо Перта утворився потужний індустріальний комплекс, що включає в себе чорну металургію, нафтопереробку, важке і середнє машинобудування (зокрема виробництво військової техніки), легку і харчову промисловість, виробництво будівельних матеріалів, зокрема цементу. Перт залишається найбільшим центром суднобудування в країні.
У важкодоступних внутрішніх районах своєрідним «полюсом росту» стало нове місто Аліс-Спрінгс.
Район – найбільш посушливий в країні, тому в структурі сільського господарства переважає відгонно-пасовищне вівчарство вовняного спрямування. Рослинництво (пшениця, овес і бавовник) можливе лише в умовах зрошення. На південно-західному узбережжі у приміських зонах Джералдтона, Перта, Банбері, Албані розвинуті садівництво і виноградарство.
Джералдтон, Перт і Албані – важливі центри рибальства (головний об’єкт вилову – тунець) й інших морських промислів (заготівля водоростей, кальмарів, перлин та перламутру).
4. Тасманія – це однойменні острів, штат і економічний район. Тасманія найменший за площею та населенням економічний район, але він густозаселений, оскільки має комфортні природно-кліматичні умови.
Фундаментом господарського комплексу стали каскади ГЕС на повноводних гірських річках, що дозволило успішно розвивати енергомісткі виробництва. Виплавка алюмінію, міді й цинку в Австралії розпочиналася саме з острова Тасманія (найперший в країні алюмінієвий комбінат Білл-Бей). Найбільший в світі цинковий комбінат зараз функціонує в місті Рісдон (передмістя Гобарта), використовуючи виключно місцеву сировину. На власні лісові ресурси орієнтується деревообробна і целюлозно-паперова промисловість.
При цьому Тасманія відзначається інтенсивним сільським господарством, в якому представлені молочне скотарство, садівництво, картоплярство.
Найбільше місто й головний організуючий центр економічного району – Гобарт. Окрім кольорової металургії та потужної харчової промисловості (у тому числі рибоконсервної) в ньому збереглося суднобудування