кафедральний собор Паризької Богоматері (Notre Dame de Paris, Нотр-Дам де Парі, XII—XIII ст.);
каплиця Сент-Шапель (La Sainte Chapelle) (XIII ст.);
Пантеон (Le Panthéon) (XVIII ст.);
Тріумфальна арка (Париж) (L'Arc de Triomphe) (XIX ст.);
Опера (L'Opéra) (XIX ст.);
Ейфелева вежа (La Tour Eiffel) (XIX ст.);
Базиліка Сакре-Кер (Le Sacré-Cœur) (кінець XIX — початок XX ст.);
будинок ЮНЕСКО (UNESCO) (XX ст.);
Центр Жоржа Помпіду (Le Centre George Pompidou) (XX ст.);
Велика арка Дефанс (La Grande Arche) (XX ст.) [2, с.103-104].
Отже, можна зробити такий висновок, що місто Париж ще з його заснування мало великі перспективи для развитку. Проаналізувавши історію Парижа, можна сказати, що вона дійсно цікава, дивовижна і захоплююча. Париж був заснований ще в середині ІІІ століття до н. е. плем’ям кельтських галлів. Сходження на трон ФіліпаII Августа,якийправив з1180по1223рр.,єпочатком одного з найпрекрасніших періодів в історії Парижа. Починаючи вже з XI століття Париж — один з центрів європейської освіти.
Кожний правитель цього міста доклав багато сил і енергії для його процвітання і благоустрою, завдяки ним Париж є зараз таким, яким ми його знаємо.
2.1 Сучасний Париж
За часів Людовіка XIV королівська резиденція переїхала в Версаль, проте Париж як і раніше залишався політичним центром Франції, завдяки зростаючому населенню та провідній ролі Парижа в економіці країни.
У 1844 довкола міста будується третя кріпосна стіна, на місці сьогоднішньої кільцевої дороги довкола міста. У найближчих околицях міста були зведені зміцнення довжиною 39 км. з 16 фортами, на той час це було найбільшою захисною спорудою в світі [3, с.63-65].
Після занепаду Другої імперії та зайняття Парижа німецькими військами, Паризька комуна, що складалась із робітників, ремісників та дрібних буржуа, виступила проти тимчасового консервативного уряду республіки.
У 90-і роки XIX століття і перше десятиліття XX століття, відомі також як «Прекрасна епоха», Франція переживала небувалий підйом і економічний розвиток. У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944.
Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою. Номер округу є водночас останніми двома цифрами поштового індексу Парижа (Наприклад, XIV округ має індекс 75014) [3, с.63-65].
Місто славиться своїми парками й садами, які окрім рекреаційної функції несуть в собі історичну та культурну сутність парижан. Є серед них два найстарші сади в самому центрі Парижа, сад Тюїльрі і сад Люксембургу. Сад Тюїльрі був створений у XVI столітті, на правому березі річки Сена поблизу Лувру, це був палацовий сад однойменного палацу, що не проіснував до сучасних часів. Люксембурзький сад, на лівому березі річки, в минулому належав приватному замку, і був побудований для Марії Медичі в 1625 році. Також відомий Ботанічний сад, закладений в тіж часи, і створений Гі де ля Броссе, лікарем Людовика XIII, для вирощування лікарської рослини, згодом набув статусу першого громадського саду в Парижі.
Другим періодом розвитку паризьких садів, які саме й довели до поточного виду — були часи імператорські. В ті часи, створення зелених просторів є важливим аспектом політики аерації містоупорядників, оскільки швидкими темпами зростало населенням Парижу. Під керівництвом інженера Жана-Шарля Альфана (Jean-Charles Alphand) і художника-пейзажиста Жана-П'єра Баріллет-Дешампс (Jean-Pierre Barillet-Deschamps) було створено нові садові комплекси — Булонський ліс і Буа де Венсен, що розміщувалися в передмісті Парижа, (відповідно розташовані на крайньому заході та крайньому сході тогочасного Парижу, вони тепер являються зеленою зоною самого міста). Також, цим інженером Наполеона ІІІ, у нових районах міста, були розроблені парки: Монсо (раніше відомий як «Фолі де Шартрі»), Монтсоріс (Montsouris), Буттес-Шамонт (Buttes-Chaumont). В послідуючих роках садово-паркове мистецтво та їх кількість в місті неухильно зростали [3, с.63-65].
| Парк Еспланди Інвалілів(1814)Сад Пре Катлан(1850)Сад дю Ранела(1860)Сад д’Аккліматасьйон(1860)Сад Авеню Фош(1864)Парк на Марсовому полі(1867)Парк Бютт-Шомон(1869)Парк Монтсурі(1878)Парк Монсо(1878)Парк Багатель(1904)Сад Природи(1936) | Парк Келлерман(1937)Сад Тіно-Россі(1946)Сад Шекспіра(1953)Сад де л’Арсеналь(1963)Парк Флораль(1968)Сад теплиць Отей(1968)Сад Променад – лінія Бастілії(1969)Парк Сент-Перін(1977)Сад Вільмен(1977)Сад Катрін-Лабурже(1977)Сад Ле Аль(1980)Парк Бютт-дю-Шапо-Руж(1937) | Сад Трокадеро(1980)Парк Жорж Брассенс(1984)Парк Берсі(1984)Сад Королівського Палацу(1986)Парк ла-Віллетт(1987)Парк Бельвіль(1988)Сад Музею Карнавале(1989)Парк Шуазі(1990)Зоосад(1990)Сад Тюїльрі(1990)Сад Атлантік(1990)Парк Андре Сітроен(1992) |
париж столиця французька
Зовнішній вигляд сучасного міста був заданий в середині XIX ст. в результаті грандіозної перебудови. Багато століть до цього місто складалося з лабіринта вузьких вулиць і дерев'яних будинків. У 1852 за планом удосконалення міста, задуманому бароном Османом, були зруйновані цілі квартали старих споруд, а на їхньому місці з'явилися широкі проспекти і збудовані в єдину лінію кам'яні будівлі в неокласичному стилі, такі характерні для нової епохи буржуа. Принципи містоустрою часів Наполеона III і зараз не втратили своєї актуальності: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності, і з середини XIX ст. було зроблено всього лише кілька винятків з правил. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови [5, с.181].
Типовим для архітектури Парижа є особливий вид особняків — hôtel particulier. Такий особняк — це багатий приватний будинок П-подібної форми з внутрішнім двором і садом з тильного боку середньої частини будівлі. Більшість споруд було збудовано в XVII—XVIII століттях, для споруд XVIII століття характерною рисою є замкнений зі всіх чотирьох боків двір. Типовий приклад — будівля Пале Рояль, кардинальського палацу з внутрішньою площею, фонтаном і парком. Більшість міських особняків, що збереглися, розташовані в кварталі Марі, наприклад Отель Субіз, Отель Салі і Отель Карнавале.
Незмінні межі міста, його чіткий план устрою і брак місця для нового будівництва поступово перетворили місто на музей, що діяв і жив. Ради збереження великої спадщини закони утрудняють споруду нових будівель і комунікацій в центрі, тому значне число ділових організацій переїхало або планує переїзд в зручні передмістя. Вже зараз за межами історичного міста розташовані діловий район Дефанс із вежею Ган, великий продовольчий ринок (район Ранжіс), важливі освітні установи (Політехнічний інститут), наукові лабораторії, спортивні споруди і навіть міністерства (наприклад, Міністерство транспорту) [5, с.182].
Найзручнішим і найшвидшим транспортом Парижа вважається метро, що складається з 16 ліній загальною протяжністю 212,5 км, що робить його одним з найбільших в світі.
Також є регіональне експрес-метро (RER) — лінії приміських електричок, що проходять в Парижі під землею і перетинаються з лініями метро. Мережа RER складається з 5 ліній, позначених буквами A, B, C, D, E.
З 1992 року в Парижі почали знову будувати трамвайні лінії, знищені в 60-70-і роки. Мережа паризького трамвая складається з чотирьох ліній, три з яких сполучають паризькі передмістя, і лише одна (Т3) проходить в міській межі.
У Парижі існує обширна автобусна мережа. Вона включає не тільки звичайні автобуси, але також і спеціальні лінії, що проходять туристичними маршрутами Парижа [5, с.183].
З недавнього часу з'явилася можливість подорожувати містом на велосипеді. Всюди в місті розташовуються автоматизовані велостоянки Velib'.
Париж — значний транспортний вузол країни. Історично основні дороги країни радіусами розходилися від столиці, і до сьогоднішніх днів ці радіуси чітко видно на автомобільній карті Франції. Від Парижа радіусами сходяться дороги зі всіх можливих напрямів: А1 з Лілля, А4 з Реймса, А5 з Діжона, А6 з Ліона, А77 з Невера, А10 з Орлеана, А13 з Руана і А16 з Ам'єна.
Безпосередньо навколо міста побудована кільцева автомагістраль, що має від 2 до 4 смуг руху в кожну сторону. Ще дві кільцеві дороги — A86 і A104 — дозволяють транзитному транспорту об'їхати Париж, не заїжджаючи в місто.
Париж обслуговують три міжнародні аеропорти:
«Шарль де Голль» з 48,3 млн. пасажирів за рік є третім в Європі за обсягом пасажироперевезень.
«Орлі» з 23,1 млн. пасажири посідає 9-м місце в Європі, приймаючи передусім внутрішні рейси.
Старіший аеропорт Ле Бурже використовується головним чином приватними літаками і невеликими авіакомпаніями.
Залізничні лінії паризьких вокзалів сполучають столицю зі всіма регіонами Франції і сусідніми країнами. Для вантажоперевезень використовуються вокзали Ле Бурже, розташований в однойменній комуні, і Vaires, з Великою кільцевою дорогою, що йде від нього (Grande Ceinture).
Зв'язок між вокзалами добре налагоджений за допомогою громадського транспорту[5, с.183].
Вокзал Сен-Лазар — Нормандія.
Північний вокзал — північний напрям (TGV), Великобританія (Eurostar), Бельгія і Голландія (Thalys).
Східний вокзал — східний напрям, Німеччина, Швейцарія, Австрія.
Ліонський вокзал — регіони Центр і південний схід (TGV), Альпи, Італія.
Вокзал Берсі — Альпи, Італія (нічні поїзди).
Вокзал Аустерліц — південно-західний напрям (TGV), Іспанія, Португалія.
Вокзал Монпарнас — Бретань і захід Франції (TGV).
Історія Парижа зафіксувала різні спортивні змагання на його майданчиках: тенісні турніри XII століття, футбольні матчі XX століття, єдиноборства шпажистів XІX століття, велосипедні та кінні перегони. Париж довгий час був законодавцем «спортивної моди» — перше присудження звання «Чемпіон світу» в 1740 році (Clergé) в великому тенісі, вперше використання метричної системи в легкій атлетиці в 1798 році на «Олімпіаді республіки» (Olympiade de la République), перший конкурс кінної виїздки в 1866 році, перші велосипедні перегони в 1868 році, перший турнір з сучасного фехтування в 1893 році, перша жінка допущена до участі в Олімпійських ігор в 1900 році. Багато міжнародних спортивних організацій були засновані й квартирують в Парижі. Саме тому місто має 360 спортивних майданчиків: 172 тенісних корта, 131 муніципальні гімнастично-тренажерних зали, 36 басейнів (які обслужили 3,4 мільйона плавців в 2006 році) і 10 плавальних комплексів-шкіл, 32 муніципальних стадіона [18, с.11-15].