У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та машинобудування для шкіряно-взуттєвого виробництва. Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.
Шкіряна промисловість - стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові ( Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірозамінники в Одесі.
Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в Україні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об’єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об’єднання - у Бердичеві ("Світанок"), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об’єднання - у Луганську, Львові (" Прогрес"), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.
Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову, високоефективну технологію шкіряновзуттєвого і дубильноекстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостям; механізувати та автоматизувати виробничі процеси.
Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська область), Краснограді ( Харківська обл. ), Тисмениці (Івано-Франківська обл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровий промисловий звір - лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом'яків і водяних щурів, які є шкідниками сільського господарства. Крім того хутрові підприємства переробляють шкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузях освоєно технологію облагодження овечих шкір, внаслідок чого поліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро, що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики у Жовтих Водах ( Дніпропетровська обл. ) і Ясині ( Закарпатська обл. ). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із нових стійких баранців, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові, майже у всіх обласних центрів та інших містах України. Галантерейні підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей промисловості. їх продукція дуже розмаїта - господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють галантерейні вироби, значно розширилась[1].
2. Проблеми текстильної промисловості України.
На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до "групи Б" - саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи "А".
Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити натри групи:
I. Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР:
a) Проблема міжгалузевого обміну,
b) Оптової дистриб'юції товарів,
c) Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),
d) Проблема відносно великих виробничих витрат. є) Спаду виробництва протягом 1991-1999
II. Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов'язані з недосконалістю українського законодавства:
a. Проблема захисту українського виробника,
b. Недосконале оподаткування підприємств.
НІ. Економічно-соціальні проблеми, які сформувалися протягом переходу до ринкової економіки
a) Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту продукції,
b) Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього населення),
c) Нестача кваліфікованих управлінців
Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення.
За класифікацією СРСР вся промисловість країни, поділена на галузі була розподілена також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку (Б). Такі галузі як Машинобудування, паливна, металургійна - були визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до групи Б - були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити ситуацію.
Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними - текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер[2].
3. Аналіз проблем
І. Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:
* Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.
• Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівеньміжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.
• Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в'язані та нев'язані тканини).
* Сировинна проблема тісно пов'язана з проблемою втрачених взаємозв'язків між галузями та країнами:
• Хоча Південна Україна і була головним виробником бавовни для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля бавовни були "перепрофільовані" в кукурудзяні - місцеве виробництво бавовни було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників одягу.
• Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан , Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки-сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.
* Тому зараз текстильні виробництва зіткнулися з Проблемою відносно великих виробничих витрат.
* Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.
• Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія "давалець" завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості - стоять, а платить вона українському виробнику - частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське виробництво має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.
• (В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70% трикотажних виробів). Так, більшість фірм - такі фірми як "Дана", "Желань" (власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистрибуторних магазинів "Михайло Воронін") - починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об'єму випуску продукції.) Тепер - планується зменшити цю цифру до 40%.
• Слід зауважити, що виробництво в швейній індустрії базувалося на давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000, більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.
* Проблема дистрибуції товару.
• Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.
• Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з'явилася безліч базарів.
• Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на базарах, а також через власні магазини підприємств-виробників.
* Застаріле обладнання.
• Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1) Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх підприємствах, за ініціативою міністерства Легкої промисловості.
II. Проблеми економіки перехідного періоду:
З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:
* Проблема захисту українського виробника.
• В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату - імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2003 рік).