Азовське море
Реферат
на тему:
Азовське море
Площа Азовського моря – 39 тис. км2, об'єм води – 290 км3. Пересічна глибина – 7,4 м, максимальна – 15 м. Азовське море – наймілководніше серед морів Землі.
Улоговина моря за рельєфом нагадує блюдце з рівним і плоским дном. Південні береги погорбовані, обривисті, західні – переважно низькі. Піщана коса – Арабатська Стрілка, відокремлює від моря затоку Сиваш. На північному заході розташовані Обитічна, Бердянська та Білосарайська затоки, відокремлені від моря піщано-черепашниковими косами. Найбільша затока — Таганрозька.
 |
| Захід сонця. Арабатська Стрілка |
Формування водної маси Азовського моря відбувається, головним чином, за рахунок водообміну з Чорним морем. Значну частину вод дає річковий стік, переважно Кубані і Дону. Витрачається вона переважно на випаровування. За рахунок атмосферних опадів до моря надходить щорічно води втричі менше, ніж випаровується.
Температура води в Азовському морі протягом року біля поверхні коливається від 32°С (у липні) до 1°С (у січні-лютому). Максимальні літні температури бувають лише в деяких мілководних районах біля узбережжя, а пересічно вони не перевищують 28°С. Середня температура у липні-серпні дорівнює 24-25°С, а взимку – близька до 0°С.
Замерзання починається у грудні, як правило, з найопрісненішої Таганрозької затоки. Дрейфуюча крига при сильних зимових штормах утворює тороси. Скресання починається з кінця лютого у південній частині.
Солоність вод Азовського моря знижується від Керченської протоки (тут поблизу дна вона досягає 17,6 ‰ ) до Таганрозької затоки (до 8-4‰ ), середня солоність моря наближається до 14‰.
У морі під впливом вітрів та притоку річкових вод виникає колова течія, спрямована проти годинникової стрілки.
В Азовському морі при відносно нескладному рельєфі дна з одноманітними глибинами і своєрідній солоності видовий склад рослинного і тваринного світу бідніший, ніж у Чорному морі, але продуктивність біомаси надзвичайно велика.
Серед рослин переважають діатомові водорості, бурі, червоні, зелені водорості, морська трава, мікроводорості.
Тваринний світ нараховує близько 400 видів – від одноклітинних до риб і ссавців. Останні представлені в Азовському морі одним видом дельфінів –азовкою. Промислове значення мають тюлька, хамса, бички, оселедець, судак, кефаль, камбала, осетрові та інші. Багато прісноводних видів риб, а також риби з Чорного моря заходять сюди для нересту. Для відтворення і розширення видового складу рибних багатств, особливо осетрових, створюються штучні нерестовища й рибоводні заводи.
Своєрідною унікальною затокою є Сиваш. Відокремлена від моря вузькою Арабатською стрілкою і з'єднана невеликою Генічеською протокою, вона живиться водами Азовського моря. Через інтенсивне випаровування вода в затоці є дуже солоною (в середньому 60 ‰) і часто доходить до стану ропи (200 ‰ ). У суху пору року поверхня лиманів виблискує соляною кіркою, як ковзанка із штучним льодом.
Дно Азовського є перспективним для видобутку нафти та природного газу.
Неоціненною є здатність моря зміцнювати і поліпшувати здоров'я людей. Тепле і лагідне море, яскраве і ніжне сонце, напоєне пахощами трав і морською вологою повітря, унікальні лікувальні грязі заохочують сюди щороку тисячі людей. Велика кількість баз відпочинку та санаторіїв зосереджена на Азовському узбережжі Арабатської Стрілки, в районі Бердянська – великого грязевого курорту.
Господарська діяльність людини значно погіршила природний стан моря. Великої шкоди завдають викиди в моря стоків промислових підприємств, міських каналізаційних мереж, тваринницьких комплексів, змиті з полів мінеральні добрива та отрутохімікати тощо. Це призводить до скорочення видового складу органічного світу моря, а також поширення бактерій, які викликають захворювання у людей.
Азовське море мало надзвичайно сприятливі умови для розвитку рибної фауни завдяки доброму прогріванню, освітленню, перемішуванню вод, а також притоку значної кількості прісної воли. Річкові води не тільки знижували, але й приносили з собою 300 тис. т різних поживних речовин, необхідних для планктону, яким живиться риба. Після спорудження гідротехнічних комплексів на річках Кубань і Дон більша частка води почала затрачатися на зрошення, а отже, зменшився притік прісної води в море. Вода в Азовському морі стає солонішою через збільшення притоку води з Чорного моря (раніше середня солоність азовських вод становила 11 ‰). Це призвело до погіршення кисневого режиму, скорочення кормової бази для риб, погіршилися умови для розмноження оселедців, осетрових тощо. Організми, які звикли до меншої солоності, відступають до Таганрозької затоки й зменшуються в чисельності.
З іншого боку в море починають проникати і ширше розповсюджуватися чорноморські організми. Збільшення притоку чорноморської води в придонні шари зменшує можливості для перемішування і, таким чином, погіршує кисневий режим біля дна. Це призводить до розширення районів заморів і суттєвого падіння запасів цінних промислових риб.
Література
1. Андрєєв А. Г., Гук В. И. Новые данные о морфологии и неотектонике Подольской рифогенной зоны // Мат-лы по геологии, гидрогеологии и геохимии Украины, Казахстана, Алтая и Забайкалья. – 1970. – № 6. – С. 27-35.
2. Выржиковский Р. Р. Новая гряда сарматских рифовых известняков на Подолии (геол. исследования в долине р. Каменки в 1926 г.) // Вісник Укр. геол. комітету, 1928. – Вип. ІІ.
3. Геренчук К. И. Подольские толтры (геоморфологический очерк) // Изв. ВГО, 1949. – Т.81. – Вып.5. – С. 530-536.
4. Геренчук К. И. Геоморфология Подолии // Учён. зап. Черновицкого ун-та, сер. геол.-геогр. Наук. – 1950. – Т. 8. – Вып. 2. – С. 89-111.
5. Гофштейн И. Д. Неотектоника Западной Волыно-Подолии. – К.: Наук, думка, 1979. –156 с.
6. Давиташвили Л. Ш. К экологии животных рифовой фации среднего миоцена Украины // Проблемы палеонтологии, 1937. – № 2-3.
7. Денисик Г. І. Товтри України // Мат-ли Всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 79-80.
8. Знаменська Т. О. Товтровий кряж та його місце в структурі південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи // Геологічний журнал, 1976. – Т. 36. – Вип. 5. – С. 54-62.
9. Знаменская Т. А., Чебаненко И. И. Блоковая тектоника Волыно-Подолии. – К.: Наукова думка, 1985. – 152 с.
10. Ковалишин Д., Каплун І. До питання про формування рельєфу і ландшафтів Подільських Товтр // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Географія.– 1998. – № 2. – С. 38-42.
11. Коржик В. П. Карст Товтр Чернівецької області // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. – Кам’янець-Подільський, 1993. – С. 100-103.
12. Королюк И. К. Подольские Толтры и условия их образования. // Труды ИГН АН СССР, геол. сер., 1952. – Т. 110. – № 56. – 140 с.