Реферат на тему:
Лісова і деревообробна промисловість. Промисловість будівельних матеріалів
Лісова і деревообробна промисловість
Лісова і деревообробна промисловість об'єднує заготівлю і переробку деревини та інших лісових багатств (лікарської сировини, ягід, плодів, грибів); основні її галузі — лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова і лісохімічна.
Частка лісової і деревообробної промисловості в усьому промисловому комплексі України досить низька (менше 2,5%), галузь не задовольняє потреб національної економіки і населення в багатьох важливих видах продукції. Це пов'язано, насамперед, з обмеженою сировинною базою: невисока лісистість (лісами вкрито 14% території країни), переважання лісів з обмеженим експлуатаційним значенням, невеликі заготівлі лісу. Потреби галузі покриваються за рахунок власних ресурсів лише на третину, решта деревини завозиться (переважно з Росії).
Основою розвитку галузі є лісове господарство. Воно займається розведенням (насадженням), упорядкуванням, захистом та охороною лісів; розвинене в усіх регіонах України, найбільше — у Карпатах і на Поліссі. Не відповідають потребам і обсяги лісонасаджень; оптимальної лісистості (19%) в Україні можна досягти, якщо виростити додатково ліси на площі 2,8 млн. га. Це означає, що у найближчі 10 років площі лісів треба щорічно збільшувати на 250 — 280 тис. га (у 6 разів більше, ніж зараз).
Лісозаготівельна промисловість проводить вирубування, вивіз і первинну обробку деревини, її продукція — ділова деревина, яка використовується у деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості, будівництві. Щорічний обсяг деревини, що заготовляється в Україні, становить 10 — 12 млн. м3. В останні роки зменшилося споживання деревини у промисловості і будівництві, але помітно збільшилося постачання деревини для населення.
Деревообробна промисловість поділяється на лісопильну, фанерну, меблеву, виробництво деревостружкових плит, сірників, будматеріалів. Лісопильна промисловість постачає пиломатеріали і тяжіє у своєму розміщенні до лісозаготівель (Чернівці, Берегомет, Брошнів, Вигода, Рахів, Сва-лява, Стрий — у Карпатах, Костопіль, Ковель та ін. — на Поліссі).
Фанеру виготовляють з берези, підприємства тяжіють до сировини (Львів, Костопіль, Оржів).
Деревостружкові плити виготовляють для потреб меблевої промисловості переважно в лісових районах, найбільші центри — Свалява, Тересва, Костопіль, Київ.
Меблева промисловість виробляє майже половину продукції деревообробної промисловості. Тяжіє вона до споживача. Центрами виробництва меблів є, практично, всі великі міста держави та ряд середніх і малих міст. Найбільші підприємства розміщені у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Сваляві, Чернівцях, Дніпропетровську.
Целюлозно-паперова промисловість розвивається в лісових районах, у місцях, де є електроенергія і вода. Найбільші підприємства — Жида-чівський картонно-паперовий комбінат (Львівська область), Рахівська (Закарпатська область) і Корюківська (Чернігівська область) картонні фабрики, Понінківська паперова фабрика (Хмельницька область), Херсонський та Ізмаїльський целюлозні заводи, Малинська (Житомирська область) і Дніпропетровська паперові фабрики та ін.
Підприємства галузі задовольняють потреби України у такій продукції тільки наполовину.
Лісохімічна промисловість продукує кормові дріжджі, синтетичні смоли, оцтову кислоту, метиловий спирт, скипидар та ін. Сировиною для неї є відходи від лісозаготівельної і деревообробної промисловості (гілки, живиця, тирса та ін.), тому виробництва зосереджені у лісопромислових районах. Найбільші підприємства розміщені у Карпатах (Великий Бичків, Вигода, Свалява, Перечни), на Поліссі (Славута, Коростень, Клевань).
Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.
Промисловість будівельних матеріалів охоплює галузі й виробництва, що виготовляють різноманітні будівельні матеріали. Для свого розвитку вони використовують мінеральні ресурси (вапняк, гіпс, глину, пісок, каміння та ін.), відходи від галузей промисловості (золу, шлаки тощо). Видобуток природної сировини здійснюється на всій території України, оскільки усі її регіони багаті на будівельні корисні копалини.
При розміщенні підприємств галузі насамперед враховується сировинний і споживчий чинники, адже будівельні матеріали використовуються будівництвом у великих кількостях. Оскільки природна сировина та споживач є всюди, то й підприємства промисловості будматеріалів розташовані по всій території.
Промисловість будівельних матеріалів виробляє в'яжучі, стінові і покрівельні матеріали, будівельне скло, облицювальну плитку та ін.
Серед в'яжучих матеріалів переважають вапно і цемент. Вапно випалюють у тих районах, де є сировина (крейда, вапняк), — найбільше на Поділлі, у Криму, в Донецькому та Придніпровському районах.
Цементна промисловість розвинена у різних регіонах України, її підприємства орієнтуються у своєму розміщенні на сировину (мергель, вапняк). Це — одна з найважливіших галузей, яка виробляє в'яжучі матеріали. За обсягами виробництва цементу Україна на початку 90-х років XX ст. займала провідні місця серед європейських країн. Найбільші підприємства розміщені в Амвросіївці (Донецька обл.), Миколаєві (Львівська обл.), Здолбунові (Рівненська обл.), Кам'янець-Подільському (Хмельницька обл.), Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Краматорську та ін.
Виробництво стінових матеріалів орієнтується на споживача. Цеглу виробляють всюди, а збірні залізобетонні конструкції — у великих містах чи поблизу них. Найбільші центри виробництва збірного залізобетону — Київ, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя. Залізобетонні конструкції для мостів та шляхового будівництва виготовляють у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові, залізобетонні опори для ліній електропередач — у Тернополі, Світловодську, Білій Церкві, залізобетон для гідротехнічного виробництва — в Каховці, Новомосковську.
В Україні налагоджено виробництво легких заповнювачів — керамзиту і термозиту; їх виготовляють в Одеській, Львівській, Житомирській, Київській, Харківській областях.
Облицювальні матеріали є природні (мармур, граніт, лабрадорит, черепашник) і штучні керамічна плитка, кахель та ін.). Природних матеріалів найбільше видобувають в областях, що знаходяться в межах Українського кристалічного щита, та на Закарпатті. Вони використовуються для облицювання будівель, пам'ятників у межах України та за кордоном. Облицювальну плитку виготовляють у Харкові, Слов'янську, Львові.
Покрівельних матеріалів (шиферу, черепиці) найбільше виробляють у Донецькому та Придніпровському районах, віконного та технічного скла — у Донецькому регіоні, Києві, Львові.
До промисловості будівельних матеріалів інколи відносять виробництво скляних, кришталевих і порцеляново-фаянсових виробів, враховуючи спільність сировинної бази (пісок, глина, каолін). Галузь розвивається на всій території України, орієнтуючись на споживача. Найбільші центри виробництва скляного і порцеляново-фаянсового посуду — Київ, Харків, Полонне (Хмельницька обл.), Тернопіль, Бережани (Тернопільська обл.), Коростень, Баранівка (Житомирська обл.), Костопіль (Рівненська обл.), Львів, Стрий, Костянтинівка.
В Україні поширене і гончарство — виготовлення керамічних виробів ручним способом. Найбільше воно розвинене на Волині і Поділлі, де є сировинна база для цього промислу (глина, каолін, пісок, польовий шпат). Оригінальні керамічні вироби виготовляють гаварецькі гончарі (чорна кераміка) зі Львівщини та опішнянські майстри.
Література:
1. Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.
2. Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансильванії...-К.-1990.
3. Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.
4. Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.
5. Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.
6. Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.
7. Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.
8. Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.
9. Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.
10. Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.
11. Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.
12. Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.
13. Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.
14. Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.