Реферат на тему:
Чернігівська область
Історія регіону
У процесі утворення давньоруської феодальної держави Київська Русь, що завершився до IX ст., до її складу ввійшла й Чернігово-Сіверська земля. У 1054 році утворилося велике князівство з центром у Чернігові, який об’єднав Чернігово-Сіверську землю і Тмутаракань. У результаті російсько-литовської війни 1503 року Чернігово-Сіверська земля відійшла до Росії за винятком невеликої частини біля Остра. 1653 року спалахнула війна між Польщею і Росією. Воєнні дії завершились у 1667 році Андрусівським перемир’ям, за яким Лівобережна Україна і Чернігівщина ввійшли до складу Московської держави. 1781 року були засновані Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, а з 1796 року замість них була створена Малоросійська губернія з центром у місті Чернігові. У 1802 році губернію поділили на дві - Чернігівську і Полтавську.
У 1923-1932 роках було проведено кілька адміністративних реформ, остання з яких привела до створення 15 жовтня 1932 року Чернігівської області.
Адміністративний центр Чернігівської області - місто Чернігів - уперше згадується в літописі під 907 рік.
Адміністративний поділ та демографічна довідка
За своєю площею, що складає 32,9 тис. кв. км, Чернігівська область є однією з найбільших областей України (5,3% її території). На північному заході область межує з Гомельською областю Білорусі (227 км держкордону), на сході - із Сумською, на півдні - з Полтавською, на південному заході і заході - з Київською, на півночі - з Брянською областю Росії (199 км держкордону).
Область поділяється на 22 райони, в ній налічується 15 міст, у т. ч. 3 міста обласного підпорядкування (у м. Чернігові проживає 305 тис. осіб., у м. Ніжині - 76,6 тис., у м. Прилуках - 64,9 тис.) та 12 міст районного підпорядкування. У межах області знаходиться місто чорнобильських атомників Славутич - особливий анклав, адміністративно підпорядкований Київській області. На Чернігівщині є 31 селище міського типу, 1519 сільських населених пунктів.
Надра Чернігівщини багаті на корисні копалини. Загальнодержавне значення мають запаси високоякісних скляних пісків, родовища нафти і природного газу, крейди та цегельної сировини. На території області відкрито єдине в Україні родовище бішофіту.
За даними всеукраїнського перепису населення, станом на 5 грудня 2001 року кількість населення Чернігівської області складала 1245,3 тис. осіб, зокрема 727,2 тис. міського населення (58,4%) та 518,1 тис. сільського (41,6%). Зафіксована диспропорція між чоловіками (565,5 тис., або 45,4%) і жінками (679,7 тис., або 54,6%), яка склалася за рахунок громадян старшого віку. Натомість у віці 15-49 років на тисячу чоловіків припадає 1003 жінки.
Динаміка розвитку політичних партій регіону
У Чернігівському обласному управлінні юстиції на середину березня 2003 року зареєстровано 67 організацій політичних партій та об’єднань, хоча напередодні виборчих перегонів 2002 року їх було вдвічі менше.
Найстарішими партіями регіону є НРУ, КПУ, УРП та СПУ, які були зареєстровані ще в 1993-1994 роках. Найбільш чисельними в Чернігівської області вважають себе КПУ (3500 членів, лідер обласної організації - екс-народний депутат Г. Долженко), АПУ (10 тис. членів, лідер - заступник глави облдержадміністрації Г. Панченко), СДПУ(о) (8500 членів, лідер - глава облдержадміністрації В. Мельничук) та ВПО "Жінки за майбутнє" (16800 членів, лідер - С. Пасталиця).
15 липня 2000 року на засіданні "круглого столу" обласних організацій політичних партій було створено громадське об’єднання "Демократична Чернігівщина" як блок демократичних сил, що підтримує політику Президента Л. Кучми. Протокол про наміри про співробітництво підписали керівники 15-ти обласних парторганізацій - НДП, ДемПУ, АПУ, СДПУ(о), ПРП, НРУ, ВО "Батьківщина", УНР, СДС, ЛПУ, ЛПУ(о), ВО "Громада", КУН, ПРВУ, ПНЕРУ. В червні 2002 році незгодні з діями обласної влади з цілої низки питань обласні організації НРУ, УНР, ПРП, КУН, ВО "Батьківщина" вийшли зі складу цього громадського об’єднання.
Виборчі процеси в регіоні
Чернігівська область є показовою в контексті парадоксів української виборчої системи: традиційно тут спостерігається відсутність закономірного зв’язку між рейтингом партій у регіоні і політичною орієнтацією депутатів-мажоритарників.
Так, у 1998 році за партійні списки лише трьох лівих партій (КПУ, СПУ та ПСПУ), що подолали 4-відсотковий бар’єр, проголосувало близько 56% виборців Чернігівщини. Водночас із 6 депутатів, обраних в одномандатних округах краю, четверо були підприємцями (Ф. Шпиг, П. Устинко, О. Волков та Є. Ананко) і ще двоє - представниками центральної влади (О. Петров та О. Пухкало). До слова, двоє з-поміж підприємців (Є. Ананко та Ф. Шпиг) - керівники комерційних банків (див. табл. 1-2).
На виборах 2002 року ця тенденція збереглася. Але на партійному фронті ліві й пропрезидентські партії були потужно посунуті блоком Віктора Ющенка "Наша Україна" (див. табл. 3-4).
Вибори Президента України 1999 року
Президентські вибори 1999 року продемонстрували нездатність місцевих партійних осередків забезпечити реальну роботу з виборцями в ході виборчих кампаній. Серед місцевих парторганізацій висновки зробили фактично лише соціалісти та об’єднані соціал-демокра-ти, які напередодні виборів до Верховної Ради 2002 року таки змінили обласне партійне керівництво.
За підсумками голосування в другому турі, що відбувся 14 листопада 1999 року, кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені, становила 783047 (77,19%). П. Симоненка підтримали 440505 виборців (56,27%), Л. Кучма здобув 293358 голосів (37,47%).
Участь політичних партій у формуванні місцевих та регіональних органів влади
Вплив адмінресурсу на місцеві вибори у 2002 році значно зріс у порівнянні з виборами 1998 року. За оцінкою Комітету виборців України, "влада фактично повністю контролювала вибори до обласної ради та міських голів", натомість партійні організації, навіть провладні, було усунуто від цього процесу.
Найширше представництво в радах різних рівнів мають ВПО "Жінки за майбутнє", Аграрна партія України, СДПУ(о) та НДП. За підсумками останніх місцевих виборів, свої позиції в органах виконавчої влади найбільше зміцнили СДПУ(о), НДП та АПУ.
Останніми роками, особливо починаючи з кінця 1999 року, в області відбувалася своєрідна "чистка" рядів державних службовців. Переважно на пенсію було відправлено практично всіх прихильників Соціалістичної та Комуністичної партій. У грудні 2002 року указом Президента України новим главою Чернігівської облдержадміністрації було призначено лідера місцевих об’єднаних соціал-демократів Валентина Мельничука. Голова та заступник голови обласного осередку НДП, що стали заступниками глави облдержадміністрації, фактично контролюють інформаційний простір Чернігівщини. Представники Аграрної партії України взяли під свій контроль агропромисловий комплекс регіону. Однак їх позиції можуть суттєво похитнутись у разі радикальних кадрових ротацій. Адже серед депутатів облради, голів райрад, глав райдержадміністрацій та їх заступників не домінують представники жодної з партій.
Політичні конфлікти в регіоні
Сьогодні в Чернігівській області назріває суттєвий конфлікт між державною адміністрацією і обласною радою, пов’язаний насамперед із кадровими змінами керівництва облдержадміністрації, що сталися наприкінці 2002 року. Екс-губернаторові Миколі Бутку на минулих виборах до місцевих рад вдалося сформувати склад облради фактично із своїх прихильників. Після його зняття Президентом та призначення на цю посаду народного депутата Валентина Мельничука, обраного по 206 виборчому округу всі чекають на немину-чу кадрову ротацію.
Ще один конфлікт назріває між міськвиконкомом Чернігова і облдержадміністрацією. Найбільш твердо в опозиції до влади стоять лише соціалісти на чолі з головою обкому СПУ, народним депутатом Миколою Рудьковським та почасти представники "Нашої України". СПУ стала фактично провідною опозиційною до влади силою.
Обласне керівництво НРУ, зосереджене насамперед у Прилуках, перебуває у стані "постійної війни" з керівництвом цього міста.
Акції "Повстань, Україно!" та "Україна без Кучми" через протидію місцевої влади не були на Чернігівщині масовими і проходили переважно в обласному центрі.
За повідомленнями опозиційних видань та за інформацією правозахисних організацій, у Чернігівський області практично не зафіксовано прецедентів судово-правового захисту громадянських і політичних прав та свобод. Ті судові процеси, які можна було б назвати політичними, не пов’язані з місцевими подіями. Насамперед це "процес над заколотниками-грибниками" та суд над тестем лідера "Батьківщини" Юлії Тимошенко. За "справою грибників" СБУ висунуло групі членів Всеукраїнського союзу радянських офіцерів звинувачення у "діях, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади", на підставі вилученої в них топографічної карти з помітками. Справа ця мала вигляд вельми хисткої ще й через те, що за тиждень до того зник журналіст Георгій Гонгадзе, отож, як гадали, необхідно було відвернути увагу громадськості від цієї події.
Регіональні лідери
За результатами проекту під назвою "Чернігівська десятка", розробленого Чернігівською філією Київського славістичного університету й оприлюдненого в березні 2003 року, найпопулярнішими політиками Чернігівської області є глава облдержадміністрації Валентин Мельничук, міський голова Чернігова Олександр Соколов та народний депутат України Олег Петров.
Дещо інший склад впливових регіональних політиків називає опитування громадської думки, яке протягом лютого-березня 2003 року проводив в обласному центрі благодійний фонд "Новий Чернігів". Результати цього опитування свідчать, що найпопулярнішими політиками Чернігівщини є глава облдержадміністрації Валентин Мельничук, екс-губернатор Микола Бутко, один із регіональних представників блоку "Наша Україна" Володимир Приходько, заступник міського голови Чернігова Олег Білоусов, лідер численних жіночих організацій Ірина Дорожкіна, місцевий підприємець Сергій Кнуренко та ін.