Географія транспорту
Конфігурація транспортної мережі Західної Європи надзвичайно складна. Але каркас її (як і в США) складають міжнародні полімагістралі широтного та меридіонального напрямків. Їх основу становлять транс’європейські залізниці «Лісабон – Мадрид – Барселона – Париж – Берлін» (з подальшим продовженням на Варшаву – Мінськ – Москву), «Лондон – Париж – Марсель», «Гамбург – Мюнхен – Рим» тощо.
Найважливіші річкові шляхи також мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямок. По Рейну щорічно перевозять близько 300 млн. тон вантажів. В пониззі Рейну розташований найбільший порт світу за вантажообігом – Роттердам (Нідерланди), а в середній течії – найбільший річковий порт світу – Дуйсбург (ФРН).
Річки Майн, Рейн, Дунай з’єднані системою судноплавних каналів, це збільшує їх транзитне транс’європейське значення.
Велике значення мають морські порти, що обслуговують переважно зовнішню торгівлю. До числа світових портів відносяться Лондон, Гамбург, Антверпен, Марсель, Гавр та вже названий Роттердам – всі вони розташовані в естуаріях річок, ці річки зв’язують потужні портово-промислові комплекси із внутрішніми районами країн.
Західноєвропейські країни одними з перших у світі продемонстрували, що навіть великі природні перешкоди перестають бути обмежуючим фактором у розвитку господарських зв’язків. Чисельні залізниці, автошляхи і трубопроводи пронизують Альпи (наприклад, італійці з прикордонних провінцій щоденно їздять на роботу до Швейцарії). Паромні переправи надійно з’єднують береги Північного і Балтійського морів. «Проектом століття» став 50-кілометровий тунель під Ла-Маншем (швидкісні поїзди тепер долають відстань між Парижем і Лондоном за 3 години).
Транспортні мережі окремих країн мають свої відмінності. Наприклад, у Франції дорожня сітка має радіальну (моноцентричну) конфігурацію: вся шляхи ведуть до Парижу; а в Німеччині – лінійно-вузлова (поліцентрична) транспортна структура.
Географія відпочинку і туризму
Західна Європа – найбільший в світі регіон міжнародного туризму. Особливо виділяються країни Середземномор’я, які здатні прийняти за рік до 150 млн. туристів. Серед країн за кількістю прийнятих туристів та вартістю наданих рекреаційних послуг лідирують Франція, Іспанія, Великобританія, Італія, Швейцарія, Австрія. Туризм складає основу національної економіки також в деяких країнах-«карликах» – Андоррі, Монако, Сан-Марино, Мальті.
В Західній Європі наявні туристично-рекреаційні райони всіх типів: приморські (Рив’єра в Італії та Франції), гірські (Альпійські країни), приозерні (Швейцарія, Італія, ФРН), а також пізнавальні – так звані «старі камені Європи» (Париж, Рим, Мадрид, Венеція, Афіни, Неаполь, Відень тощо).
Охорона довкілля. Екологічні проблеми
Внаслідок значної густоти населення, давнього й тривалого промислового та сільськогосподарського навантаження територія Західної Європи найбільше антропогенізована серед усіх регіонів світу. Щільність автомобілів у «головній промисловій осі» складає 300 машин/км2, а протока Ла-Манш є місцем з найбільш інтенсивним рухом морського транспорту, відповідно, і з найбільшою кількістю аварій. Отримання постіндустріального статусу більшістю країн Західної Європи змінює ситуацію на краще: поступово закриваються або переносяться в інші країни екологічно небезпечні виробництва, все ширше використовуються сучасні «чисті» технології (серед світових лідерів у використанні природоохоронних та ресурсозберігаючих технологій – Швейцарія), збільшуються площі заповідання як типових, так і унікальних природних комплексів (Великобританія й Австрія перевели до природно-заповідного фонду п’яту частину своєї території). Населення західноєвропейських країн до того ж вирізняється сформованою екологічною свідомістю.
[1]Недаремно «найщасливішою нацією світу» вже багато років поспіль визнаються данці.
[2]Регіональна політика – це управління політичним, економічним, соціальним, екологічним розвитком регіонів та держави в цілому. Основним завданням регіональної політики є забезпечення однакових життєвих стандартів для всіх громадян держави незалежно від місця їх проживання, мінімізація наявних територіальних диспропорцій, які можуть спричинити соціальні конфлікти або уповільнити розвиток регіону чи всієї держави.