Західна Європа – це значний територіальний масив, що простягнувся від Норвезького до Середземного моря майже на 5 тис. км. На площі у 3,7 млн. км2 розташовується 25 країн, міцно пов’язаних спільністю історичної долі, тісними політичними та економічними стосунками. Серед них є декілька відносно значних та впливових країн, що відносяться до «великої сімки» (ФРН, Франція, Великобританія, Італія є значними за чисельністю населення та середніми за площею, а Великобританія навіть малою за площею).
Але у більшості своїй західноєвропейські країни зовсім невеликі. Так, територія Нідерландів, Бельгії або Данії цілком співставна з розмірами областей в Україні або Росії. Щоби проїхати більшість європейських країн на автомобілі вистачить декілька годин, у пасажирських поїздах внутрішнього сполучення навіть відсутні спальні вагони. Дуже часто по відношенню до цієї групи країн використовується образ «малі привілейовані нації». Звернемо увагу на найбільш яскраві особливості цих країн:
· дуже висока ступінь «відкритості економіки» як наслідок активної участі в географічному поділі праці;
· специфічна структура господарства з вузькою спеціалізацією на галузях «верхніх поверхів» енерговиробничих циклів (найбільш життєздатними є галузі, що базуються на власному науково-технічному потенціалі і виробляють продукцію найвищих технологій невеликими серіями);
· висока ступінь концентрації виробництва та, відповідно, висока продуктивність праці;
· підвищена частка третинного і четвертинного секторів економіки з особливою роллю освітніх, медичних, наукових і банківських послуг найвищого рангу;
· дуже високий інтелектуальний потенціал суспільства та його дбайливе використання (світовими лідерами в цьому контексті вважають Швецію та Швейцарію);
· висока якість життя населення (в це поняття можна включити і «соціальний мир» в суспільстві, відсутність значних соціальних потрясінь, стабільність, впевненість у майбутньому, порівняно низьку злочинність, непогану екологічну ситуацію тощо)[1].
Особливу групу західноєвропейських країн складають мікродержави (або так звані країни-«карлики») – Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн, Люксембург, Сан-Марино, Монако, Мальта, британська колонія Гібралтар тощо.
За формою правління практично половина західноєвропейських держав – монархії (крім Ватикану – всі монархії конституційні). Республіки зустрічаються як президентські (Франція), так і парламентські (Австрія, Німеччина).
Суспільно-географічне положення
· відносна компактність і гарне сусідське положення більшості країн по відношенню одна до одної;
· природні умови не створюють значних перешкод для розвитку відносин, навпаки, вони сприяють їх розвитку (система річкових каналів, що з’єднує Рейн, Майн і Дунай; «Моравський коридор» у Центральну Європу та ін.);
· приморське положення більшості країн, особливо підкреслене у острівних та півострівних країн.
Населення
Загальна чисельність населення Західної Європи наближається до 400 млн. осіб. Найбільшою країною є ФРН (80,3 млн.), що займає 12 місце в світі за цим показником. У світову «двадцятку» також входять Великобританія (58,5 млн.), Франція (58,1 млн.), Італія (57,9 млн.). У більшості інших країн мешкає від 5 до 15 млн. осіб; знову ж таки, окрему групу складають мікродержави (в регіоні розташована найменша в світі держава за площею та кількістю населення – Ватикан, яка, до того ж, унікальна й за статевою структурою).
В останні десятиліття чисельність населення Західної Європи зростає дуже повільно. В регіоні спостерігається одна з найгірших демографічних ситуацій в світі, що пояснюється «старінням націй» та низькою народжуваністю. Окремі країни мають нульовий або навіть від’ємний природний приріст: Нідерланди (9-9=0‰), Монако (10-10=0‰), ФРН (10-11=-1‰), Італія (9-10=-1‰). Деякі карликові країни мають дещо кращі демографічні формули, наприклад, Мальта (14-7=7‰), Андорра (14-8=6‰), Ліхтенштейн (12-6=6‰) або Сан-Марино (10-6=4‰), але суттєво вплинути на європейську ситуацію вони неспроможні. Типові для Західної Європи демографічні формули мають Швеція (13-12=1‰), Бельгія та Португалія (12-11=1‰), Греція та Іспанія (10-9=1‰).
Складна демографічна ситуація привела до зміни ролі регіону в світовій системі зовнішніх міграцій. Якщо після Великих географічних відкриттів Західна Європа була головним джерелом еміграції, то зараз вона є провідним осередком трудової імміграції з усього світу.
За національним складом населення більшості країн є досить однорідним. Але поруч з однонаціональними (Італія, Ісландія, Швеція та ін.) зустрічаються й країни із строкатим етнічним складом (наприклад, Швейцарія). Національні питання, переплетені із соціальними та релігійними протиріччями, мають значну гостроту у Великобританії (Ольстер, Уельс, Шотландія), Бельгії (Фландрія і Валлонія), Іспанії (Країна Басків, Каталонія), Франції (Корсика) тощо.
Для розміщення населення Західної Європи характерні високі показники густоти (навіть у середньому більше 100 осіб/км2; в двох нідерландських провінціях Північна і Південна Голландія – 1100 осіб/км2, а в князівстві Монако навіть 17500 осіб/км2). Отже, Західна Європа – один з найбільш густозаселених регіонів світу.
Рівень урбанізації також один з найвищих – >80% в середньому, а у Великобританії навіть >90% (Нідерланди – 89%, ФРН – 88%, Данія – 85%, Швеція - 83%). Мережа міст – найгустіша у світі. До того ж, Західна Європа – батьківщина міських агломерацій, вони і зараз лишаються головною формою розселення. Найбільші агломерації, злившись між собою, утворили мегаполіси «Рурштадт» (місто Рур з населенням 40 млн.) у ФРН та Англійський (від Лондона до Ліверпуля з населенням у 35 млн. осіб) у Великобританії.
Загальна характеристика господарства
Західна Європа являє собою один з трьох «центрів сили» світового господарства, який лише трохи поступається Північноамериканському на чолі із США. Починаючи з часів першої «промислової революції» обличчя Західної Європи визначається розвитком промисловості. До Другої світової війни вона спеціалізувалася на випуску унікальної та надскладної продукції, зараз збільшилася орієнтація на випуск масової продукції середнього рівня складності: автомобілів, верстатів, конторського обладнання, електротехнічних виробів. Значний рівень розвитку мають також окремі галузі високої технології – аерокосмічна промисловість, електроніка.
Хоча за обсягами продукції та продуктивністю праці в сільському господарстві Західна Європа трохи поступається США, ця галузь в цілому відрізняється високим рівнем розвитку, інтенсивністю й товарністю. Країни Західної Європи не тільки забезпечують свої власні потреби у більшості видів сільськогосподарської продукції, але й виступають її значними експортерами (особливо Франція, Італія, Греція, Данія, Нідерланди). Після Другої світової війни Західна Європа перейшла від універсального дрібного селянського господарства до високоспеціалізованого капіталістичного, включеного в систему агробізнесу. Основним типом сільськогосподарського підприємства є ферма, тільки розміри її суттєво менші ніж в США або Канаді, натомість врожайність набагато вища.
Західна Європа – регіон високорозвиненого транспорту. Тут створено особливий західноєвропейський тип транспортної системи. За дальністю перевезень вона поступається Північноамериканській, але за щільністю доріг йде попереду, займаючи 1-е місце в світі. У Західній Європі велика частота руху, велика частка міжнародних і транзитних перевезень, особливо автомобільним транспортом.
Економічну потужність Західної Європи у першу чергу визначають її головні країни – ФРН, Франція, Великобританія, Італія. Вони дають ¾ промислової продукції. Саме в цих чотирьох країнах найбільш диверсифікована економіка з найширшим набором галузей та виробництв.
Серед інших країн значний потенціал мають Іспанія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія і Швеція. На відміну від «четвірки» головних країн, та якоюсь мірою, Іспанії, економіка «малих привілейованих націй» спеціалізується на окремих галузях, в розвитку яких вони мають світове визнання і навіть лідерство, незважаючи на свої малі розміри. Так, Нідерланди відомі виробництвом радіоелектронних товарів, медичної апаратури, квітів; Швейцарія – високоточними верстатами, вимірювальними приладами, годинниками, фармацевтичними препаратами, шоколадом і сиром; Бельгія – металомістким промисловим обладнанням, автомобілями, пластмасами, содою; Швеція – деякими сортами спецсталі, морськими судами, шарикопідшипниками, гідротурбінами, продукцією лісопереробки тощо.
Територіальна структура господарства Західної Європи складна і мозаїчна. В першу чергу її визначає центральна вісь розвитку, що простягнулася через територію Великобританії, країн Бенілюксу, ФРН, Франції, Швейцарії, Італії на 1,5 тисячі кілометрів. Ця вісь охоплює 15% території Західної Європи, але при цьому концентрує 50% її населення та 70% промислового потенціалу. В межах цієї вісі розташовані як столичні, так і старопромислові райони, у тому числі найвідоміші гірничозаводські.
Яскравим прикладом столичного промислового району може слугувати Паризький. Париж – не тільки столиця Франції протягом останніх 8 століть, але й найбільший економічний центр країни (Великий Париж виробляє майже 30% вартості промислової продукції Франції). Звичайно, що в Паризькому районі зосереджені переважно підприємства наукомістких галузей та пов’язані з ними наукові установи і штаб-квартири корпорацій.
Приклад району іншого типу – старопромисловий Рур в Німеччині. Це індустріальне серце країни. Хоча тепер його сумарне значення дещо впало, але він зберігає першість по більшості галузей важкої промисловості.
За межами «центральної вісі» (головним чином на південь та захід від неї) розташовані відсталіші райони Західної Європи. В якості прикладу можна використати Південну Італію, яка займає 41% території країни, але створює лише 15% вартості промислової продукції. Доходи на душу населення на півдні Італії вдвічі менші, ніж у північних регіонах.