Реферат на тему:
“Показники економічного рівня країн, типи країн.
Типовий план порівняльної економіко-географічної характеристики двох країн”
1. Показники, що визначають рівень економічного розвитку країн світу. Типи країн світу
Рівень економічного розвитку країни визначають за обсягом валового національного продукту (ВНП) або обсягом і структурою валового внутрішнього продукту (ВВП), за подушним ВВП, структурою зайнятості населення, енерго— і електроспоживанням, обсягом експорту.
ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах країни. ВНП — сумарна вартість товарів і послуг, вироблених національними суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального розташування. Розрив між показниками подушного ВВП (між його верхнім і нижнім рівнями) складає 47 разів.
Рівень економічного розвитку країни в цілому дуже точно відображає структура зайнятості населення. Цей рівень, як правило, є прямо пропорціомальним до частки населення, зайнятого в сфері послуг, і обернено пропорціональним до частки населення, зайнятого в сільському господарстві. В економічно високорозвинених країнах відбувається постійне зменшення частки зайнятих у промисловості, у країнах, що розвиваються, — навпаки.
Виходячи з критеріїв, що характеризують економіку, соціальний розвиток (рівень урбанізації, письменність, середня, вища освіта), виділяють п'ять типів країн.
1. Економічно розвинені країни — 23 країни, де мешкає 15% населення світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн — наявність високорозвиненого господарства, а якому об'єднуються діяльність держави і потужних груп національного і транснаціонального капіталу. Особливе місце посідають головні країни, так звана «велика сімка» — СІЛА, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада. На них припадає майже половина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн характерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх корпорації контролюють основну частину світового господарства. До інших країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи: Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.
2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформувався сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не остаточно сформовану структуру господарства. Серед них виділяють Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової індустріалізації — Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику, Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси перебудови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції американського і японського капіталу, впровадження передових технологій.
3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки — молоді незалежні держави — колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Чехія, Словаччина та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу, їх частка у ВНП світу — 3,5% . Тут сформувався індустріальний тип економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на індустріалізацію, створення державних підприємств, продукція яких часто була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок. Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові реформи, у більшості з них економіка знаходиться в кризовій ситуації.
4. Країни, що розвиваються — 128 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх частка у ВНП світу — 20 %. Історико-географічні особливості розвитку, а також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність, аграрно-сировинний характер господарства тощо), які їм доводиться розв'язувати, об'єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле. Виділяють багато підтипів таких країн. Основні з них: країни з порівняно зрілою структурою господарства (Індія, Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни — експортери нафти з високими прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури, промисловість відсутня.
5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В'єтнам, Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де мешкає 25% населення світу, їхня частка у світовому ВНП — 2,5%. Хоча ринкові відносини дедалі більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький рівень соціально-економічного розвитку.
2. Типовий план порівняльної економіко-географічної
характеристики двох держав
Типовий план включає аналіз і порівняння держав за такими параметрами: географічне положення, природні умови і ресурси, населення і трудові ресурси, спеціалізація промисловості, спеціалізація сільського господарства, транспорт і міжнародні зв'язки, регіональні відмінності, головні проблеми розвитку.
Географічне положення — це розміщення держави стосовно поверхні Землі, а також стосовно інших держав, із якими вона взаємодіє. Географічне положення надає уявлення про природні і соціально-економічні-умови та про їх особливості їх в різних районах країни.
Порівняння країн за природними умовами і ресурсами передбачає зіставлення їх територій, мінерально-сировинних баз, водних, земельних і кліматичних ресурсів.
Населення і трудові ресурси оцінюють за демографічними показниками (народжуваність, смертність, тривалість життя, приріст населення, статево віковий склад, механічний рух); національним і релігійний складом, соціальною, освітньою і фаховою структурою, якістю робочої сили.
Спеціалізацію промисловості і сільського господарства порівнюють, розглядаючи галузеву і територіальну структури.
Порівняння транспортних систем проводять на основі вивчення їх структури (залізничної, автомобільної, водної, повітряної, трубопровідної, гужової), транспортної мережі, транспортної забезпеченості.
Міжнародні зв'язки двох держав зіставляють на основі аналізу експорту й імпорту, економічних, науково-технічних, торгових, культурних та інших відносин.
Головні проблеми розвитку держав визначають на підставі вивчення стадії економічного розвитку (аграрна, індустріальна, постіндустріальна), забезпеченості ресурсами, стану демографічних проблем, рівня економічного та соціального розвитку