Північна частина Коломийського району лежить у Передкарпатті, південна – у межах Покуття. Поверхню Передкарпаття займає підвищена полого хвиляста рівнина, значно розчленована. Покутську частину складають низькогірні хребти з пологими схилами, куполоподібними вершинами, розділені річковими долинами. Переважаючі абсолютні висоти в долині р.Прут – 200-300 м, Передкарпаття і Покуття – 300-400 м. Найвищі ділянки району – на південно-західній окраїні району на границі з Надвірнянським і Косовським районами 600-800метрів над рівнем моря (передгір’я Покутсько-Буковинських Карпат, найвища точка – 775 м). Весь район розташований у Передкарпатській височинній фізико-географічній області та в Зовнішніх Карпатах.
Рельєф міста Коломия – рівнинно-терасний, загальний похил поверхні району – на схід. Абсолютна висота міста Коломия – 288,2 м над рівнем моря, абсолютні відмітки урізу води р.Прут (с.Корни) – 262,3 м.
3.2. Тектонічні структури
Територія району лежить у межах двох великих тектонічних структур: південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи (Волино-Подільської плити) і Передкарпатського передового прогину. Платформенна ділянка займає північно-східну окраїну району (приблизно третю частину), південь і захід займають Зовнішня і Внутрішня зони Передкарпатського передового прогину.
Волино-Подільська плита являє собою схил Українського кристалічного щита. Її кристалічний фундамент занурений під потужну товщу (до 3000 м) палеозойських і мезозойських відкладів, що мають нахил пластів усього 1-2 градуси.
Передкарпатський крайовий прогин є частиною Карпатської геосинкліналі. Внутрішня зона (запрутська, південний схід району) вкрита потужною товщею (до 7000 м) відкладів крейдового, палеогенового і неогенового періодів. Як правило, всі вони морського походження, в окремих місця зімнуті в пологі лінійні складки. Зовнішня зона прогину відокремлена від попередньої (Внутрішньої) лінією розломів. Вона має платформ енну структуру з характериними куполоподібними складками і блоковою будовою, що спричинена тектонічними розломами і скидами. Товщина осадочних порід сягає 3000 м. Обидві зони зверху вкриті неогеновими моласами, що складаються з пісковиків, конгломератів, глин, рідше мергелів і вапняків.
3.3. Корисні копалини.
Заслуговують на увагу невеликі і забуті нафтові промисли Слободи Рунгурської та буровугільні родовища Ковалівки, Спасу, приурочені до Зовнішньої зони прогину. З метасоматичними вапняками тиранської свити (верхній тортон) пов’язані промислові поклади самородної сірки Назірної, які залягають в покрівлі гіпсів та ангідритів або переверстуються ними. Є поклади газу. В достатній кількості є будівельні матеріали (пісковики, гравій, галечник), в багатьох місцях виходять глини, придатні для виробництва цегли та черепиці. Під час глибоких розвідкових пошуків нафти та газу на території с.Коршів виявлено сірководневі води близькі Мацестинського родовища на Кавказі. Є кухонна сіль, торф, озокерит.
3.4. Геологічна будова.
Територія плити та Зовнішньої зони складена породами неогенового періоду кайнозойської ери (верхній міоцен): глини, пісковики, гіпси, ангідрити, солі, алевроліти; Внутрішньої зони – породами неогенового періоду (нижній і середній міоцен): конгломерати, пісковики, глини, солі, аргіліти.
В кінці палеогену (25±2 млн. років тому) почалося підняття Карпат. Одночасно відбувалося опускання Передкарпатського крайового прогину, що почав заповнюватися потужними товщами (5-7 км) осадових порід, які називаються мол асами. Це продукти руйнування гір, складені конгломератами, пісковиками, мергелями, що виносились у прилеглий морський басейн. Опускань разом з Передкарпатським крайовим прогином зазнавала і Волино-Подільська плита, частина якої відкололася і утворила Зовнішню зону названого прогину. Море, що затопило в неогені згаданий простір, називають Сарматським, яке в зв’язку з підняттям Поділля і Карпат поступово перетворилось у вузьку лагуну і почало відступати у південно-східному напрямку (9-14 млн. років тому). Вслід за відступаючим морем побігли паралельно одна до одної річки. Кінець неогену ознаменувався і другою фазою карпатської складчастості, утворенням розломів у Внутрішніх Карпатах. У результаті горизонтальних стискань Зовнішня антиклінальна зона Карпат була зірвана по поздовжніх розломах і насунута на внутрішню зону крайового прогину. Насуви в окремих випадках сягають 16-20 км (південний захід району).
В четвертому періоді відбулося кілька етапів материкового зледеніння, що позначилося на розвитку рельєфу регіону. Тектонічні рухи привели до зміни напрямків річкових долин карпатських річок. В даний час Карпати продовжують рости, зазнаючи вертикальних піднять (до 5-11 мм на рік) і горизонтальних переміщень у північно-східному напрямку. Про молодість Карпат свідчать і землетруси, епіцентри яких розміщені далеко за межами України у масиві Вранча (Румунія). Останні сильні землетруси відчувались у межах Коломийського району в 1977, 1986, 1999 та 2000 роках.
3.5. Геоморфологічне районування.
Рельєф Коломийського району генетично та історично дуже різноманітний і входить до складу таких геоморфологічних областей і районів (за К.І.Геренчуком):
І. Область Придністровського Покуття, де панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно-балочних форм.
1. Отинія-Коршівський акумулятивний район з поширенням терас середнього рівня (п’ята і четверта тераси) з олинно-балочними формами;
2. Прутський (Коломийсько-Снятинський) район, який представлений терасами нижнього ярусу, акумулятивний, рівнинний.
ІІ. Передакарпатська область. Тут є акумулятивний тип рельєфу різного ступеня і глибини ерозійного розчленування на Передкарпатському передовому прогині.
3. Переніжин-Рожнівський район зі скульптурно-зсувними та ерозійними формами на глинисто-піщаних відкладах дашавської свити Зовнішньої зони прогину.
ІІІ. Підгірська область структурно-ерозійних низькогір’їв, які утворені на піднятих складках Внутрішньої зони прогину.
4. Слободо-Рунгурське структурно-ерозійне низькогір’я.
3.6. Клімат
На клімат району найбільше впливає географічна широта, а також абсолютна висота над рівнем моря, віддаленість від океану, рельєф, що оточує територію області, характер підстилаючої поверхні.
Район одержує 100-105 ккал/см2 сонячної радіації і лежить в двох кліматичних зонах – теплій (східна рівнинна частина) і помірній (західна, північна і південна передкарпатська частина).
Середні температури січня місяця –5о, липня +18 +19оС. Середньорічна кількість опадів на сході – до 700 мм, на решті території – 700-800 мм (крім південного заходу в підгірській області, де кількість опадів максимальна і становить 800-1000 мм). Мінімальні і максимальні температури для Коломиї відповідно –39о і +38оС.
Переважають вітри – північно-західні і східні.
Вітри переважно слабкі і помірні зі швидкістю 0-5 м/с, взимку інколи 6-10 м/с. В окремі роки спостерігались ураганні вітри до 20-25 м/с.
Таблиця 1.
Температура повітря по місцях (в градусах):
| Станція | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | За рік |
| Коломия | -5,5 | -3,8 | 1,1 | 7,8 | 13,7 | 16,8 | 18,6 | 17,8 | 13,4 | 8,1 | 2,1 | -2,6 | 7,6 |
Таблиця 2.
Середньомісячна кількість опадів по місяцях (в мм):
| Станція | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | За рік |
| Отинія | 22 | 26 | 30 | 49 | 69 | 96 | 102 | 85 | 52 | 46 | 39 | 33 | 655 |
| Коломия | 22 | 22 | 24 | 49 | 72 | 98 | 101 | 82 | 51 | 40 | 36 | 24 | 621 |
Таблиця 3.
Суми опадів, випаровуваності та коефіцієнт зволоження:
| Станція | Опади (мм) | Випаровуваність за рік, мм | Коефіцієнт зволоження для року | ||
| 11-3 | 4-10 | За рік | |||
| Коломия | 128 | 498 | 621 | 530 | 1,17 |
Початок зими прийнято відраховувати від часу, коли середньодобові температури опускаються нижче 0оС. На рівнинній території цей період наступає в кінці листопада. Переважає хмарна погода із снігопадами, які приносять західні вітри. Часті відлиги з денними температурами 0о+6о. Східні вітри бувають досить сильними і приносять великі морози. Найхолодніший місяць – січень. Проте для останнього десятиліття характерна нестабільність зим, а саме надзвичайно холодна – тривалістю 5 місяців у 1996-1997 роках, з історичним мінімумом - 39оС, дуже тепла близько до історичного максимуму в 2000-2001 роках.
Весна починається в першій декаді березня. Середньодобові температури піднімаються вище 0о С, тане сніговий покрив. Погода дуже мінлива, з частими заморозками, які приносять північні або східні вітри. В третій декаді починається вегетаційний період, коли середньодобові температури переходять через +10о С. Для травня характерна велика ймовірність сухих днів.
Літній період настає в кінці травня, коли середньодобові температури перевищують +15о С. Велика тривалість дня і висота сонця зумовлюють високі температури і малі контрасти їх протягом сезону. Найтепліший місяц2ь липень, для якого ймовірні дні з середньодобовими температурами понад 25о С. Для літніх місяців характерна значна кількість опадів, які приносять вітри з Атлантичного океану. В червні часті зливові дощі. В другій половині літа спостерігаються посушливі періоди.