Суспільно-політична діяльність О. Кохановського була спрямована на формування української громади. Вийшло так, що більшість емігрантів українського походження після завершення обов’язкового таборового поселення оселялися в сіднейському передмісті Сант Меріс, яке мало великі перспективи у розбудові та характеризувалося перевагами у придбанні дешевого житла і земельних ділянок під забудову. Для тіснішого знайомства вони збирались на різного роду зустрічі. На одній з них друзі Кохановського – Коптарук, Луцький, Садовський та Боднарук – запропонували йому створити українську громаду в Сант Мерісі. Невдовзі на загальних зборах вони обрали його першим головою громади. Так у 1950 р. виникла перша українська громада в Сіднеї.
Кохановський активно долучається до українського шкільництва, створює гурток книголюбів, а його дружина Галина взялася за створення сестрицтва при українській православній церкві у Блектауні. На своїх зустрічах члени громади обговорювали нагальні суспільно-політичні проблеми свого побуту, розвитку української еліти, обговорювали важливі публікації та ініціативи, читали власну поезію і навіть долучалися до організації протестів навпроти посольства СРСР в Канберрі проти порушення прав людини в Україні.
У статті «Якою повинна бути нова українська еліта?» (надрукована в лютому 1949 р. в газеті «Ранок») О.Кохановський пише : «Незалежна Україна може існувати лише як високоіндустріальна країна. Україна чисто аграрна або Україна, що її індустрією керуватимуть чужинці. Або навіть «свої», але національно свідомі люди, навіть якщо їй «пощастить» тим чи іншим способом здобути незалежність, – цієї незалежності не збереже і швидко скотиться на рівень колонії або на рівень держави балканського типу, що в кабінеті її прем’єр-міністра, окрім міністра-українця, за великим столом, збоку – сидітиме «технічний секретар»-чужинець, що фактично керуватиме справами держави. Перспектива незавидна!». І далі: «Україна не буде незалежною, поки українці по духу не опанують техніку або поки техніки України не стануть ідейними українцями».
Вважаю О.Кохановського одним з найбільших провісників сучасної української суспільно-політичної думки в діаспорі. Він писав відносно мало, але не все з написаного в той час можна було опублікувати. Проте сьогодні лишається дивуватися його науковим передбаченням, які він формував не лише у статтях, але й у поезіях. Він писав вірші образно, майстерно, зримо, вимогливо і прискіпливо ставлячись до кожного слова. Як досвідчений майстер слова, мав добру і рідкісну рису ставити лаконічні запитання щодо ролі і значення української діаспори. У вірші «Чумак» О.Кохановський не лише порушує такі питання, а й з винятковою відповідальністю та високим професіоналізмом закликає всіх, хто був у його оточенні, не згасати у своєму служінні національно-визвольним ідеям, відстоювати їх на чужині:
Відбриніла сильними морозами
Косами труснула навісна.
Хто пожалує за росами прозорими,
Хто жалкує, що прийшла весна?
Час прийшов підняти древко,
І розвіяти славетні прапори,
Може час коней сідлати ревно,
Може кращої не діждемось пори?
Може в полі загубилось щастя,
І в очах вже зникла іскра сталі?
Може смак вина старим нам здасться,
Може ми старими стали?
Може в скринях свиту міль поїла,
Може меч по червила іржа,
Може у руці не має сили
Стиснути держак ножа?
Відбриніла синіми морозами,
Нагадавши давню пору знов.
Чумаки запиленні дорогами
Зачекались цокоту підков.
Може вершник на коні прискаче
З синіх гір до золотих долин?
Може скоро не одна заплаче,
І рушницю стисне не один?
Чумак поволі зализав занози,
І гордо голову підняв.
Воли свої і волю й вози
Він не на пиво, а на кров зміняв.
У пам’яті своїх друзів, усіх, хто співпрацював з ним, О.Кохановський залишився «великим патріотом і книголюбом». Зокрема, В.Шевченко писав: «Він був людиною широкого світогляду, високої інтелігентності, мав оригінальність думок і славився влучним дотепом, страждав за кривди, заподіяні українському народові, та любив Україну безмежно». Дуже цінні його спогади викладені у статті «Походження роду», де подано вичерпні факти родинних зв’язків із своїм дядьком, В.Голубовичем – Прем’єр-міністром УНР. Вірші автор розглядав як побічну розвагу, що заповнювала його час з моменту виходу на пенсію у 1970 р. Інженерні ж заслуги ставлять О. Кохановського в новітній історії України поруч з такими інженерами, як Іван Полюй, Ігор Сікорський, Борис Грабовський, Михайло Мартинець та багато інших. Тільки що ті творили в інших соціальних і політичних умовах, могли брати участь у громадській діяльності, чого О.Кохановський був позбавлений. Але, попри всі ці обмеження, він зайняв помітне і заслужене місце в історії українського інженерного руху. Народившись у часи найбільш драматичної історії українського народу, він пережив воєнну хуртовину, яка змінила докорінно його долю. Він навіть не міг передбачити того, що доживе свій вік у далекій Австралії. Думки О.Кохановського повсякчас линули на Україну, він глибоко переймався її проблемами і труднощами, які турбували всю українську діаспору. Важко екстраполювати одну коротку розповідь про іммігранта, народженого в Україні, на великі вартості всієї повоєнної хвилі української імміграції, що в силу обставин змушена була залишити свою батьківщину, яка в умовах тодішньої сталінської диктатури вбивала таланти сотень тисяч із тих, хто повернувся з таборів для інтернованих осіб до рідної домівки.
У подальші роки, через закритість від світу Радянського Союзу, кількість іммігрантів до Австралії з території України була незначною, за винятком потоків єврейської імміграції. В Австралії проживає також незначна частина українських іммігрантів з Польщі та Югославії.
Третя хвиля припливу до Австралії української імміграції відбулася після проголошення незалежності України – в 1991 р. Лише за п’ять років потік української імміграції в Австралію становив 4,5 тис. людей і в 1996 р. досягнув загальної кількості осіб, народжених в Україні ,–13,5 тис. До 2001 р. потік української імміграції до Австралії зріс на 5% і становив до 14, 1 тис. людей.
Переважна більшість осіб, народжених в Україні, проживає у штатах: Вікторія – 5,8 тис., Новий Південний Вельс – 5,020 тис., Південна Австралія –1,490 тис. та Квінзленд – 880 осіб (див. карту). Остання демографічна статистика в Сіднеї виявила нову тенденцію переміщення центру осілого поселення вихідців з України: із західного його передмістя Лідкомбу, де переважно концентрується робоча верства населення, до Воклюсу – південно-східного району, в якому проживає більш заможна і високоосвічена частина мешканців Сіднея.
Українці в Австралії – одна із високоосвічених націй. У віці від 15 років і старше більша половина (51,3%) отримали ту чи іншу форму освіти або професійні кваліфікації, що значно перевищує рівень, досягнутий у загальному австралійському суспільстві (46,2%). Серед народжених в Україні австралійців 26% отримали вищу освіту, включно з післядипломною освітою (див. таблицю 1 PDF - файл). Ще 11% вихідців з України продовжують навчатися в системі вищої та спеціальної освіти Австралії .
Проте не завжди освітня система в Україні давала можливість підготувати таких фахівців і спеціалістів, які б відповідали потребам вільної ринкової австралійської економіки. Тому багатьом іммігрантам прийшлось перекваліфікуватися або домагатися визнання дипломів, отриманих в Україні, через проходження складної процедури тестів. Серед іммігрантів, народжених в Україні, вік яких перевищує 15 років, лише 32,9% задіяні у сфері матеріального виробництва (при загальноавстралійському рівні зайнятості 63%) і більше 11% залишаються безробітними (при загальному рівні безробіття в Австралії не вище 7,4%). Період «полювання» за високоосвіченими кадрами з України вже минув. Фахівці у сфері інформаційних технологій, які сьогодні готуються в українських вузах, не відповідають вимогам провідних комп’ютерних компаній Австралії. Те саме стосується і лікарів. Тому в перелік спеціальностей на імміграцію Австралія не включає висококваліфікованих фахівців з України. Перепідготовка цих кадрів коштує для Австралії набагато більше, ніж підготовка їх у власних університетах. Сьогодні тут потрібні люди із середньою спеціальною освітою (медсестри, перукарі, повари, будівельники і т.д.). Австралійські органи національної акредитації та визнання дипломів уже встигли збагнути, що в результаті високого рівня корупції у системі вищої освіти України до їхньої країни іммігрують особи, які не лише недосконало, але й часом зовсім не володіють знаннями, передбаченими програмами вузів. Український уряд продовжує утримувати одну з найдорожчих систем вищої освіти у світі, яка не задовольняє не лише внутрішніх потреб країни, але й не відповідає імміграційним потребам, нівелює цінності університетського диплома, засмічує суспільство некваліфікованими кадрами не лише у різних сферах народного господарства, але й науки, культури, мистецтва. У свою чергу, австралійський уряд не проводить будь-яких заходів щодо примусового притягнення новоприбулої імміграції до власного національного лона. В адаптації новоприбулої до Австралії імміграції переважно застосовуються економічні методи та соціальні мотиви. Наприклад, кожного року федеральний уряд Австралії здійснює перегляд фінансування Схеми служб для поселення через систему допомоги, так званих грандів. Міністерство громадянства та багатокультурних справ Австралії прагне підтримати тих, хто отримує таку допомогу відповідно до цієї Схеми, а також підключає нові групи новоприбулих іммігрантів, які намагаються працевлаштуватись, і тих, хто проживає у віддалених районах. Широку програму по привабленню іммігрантів за здібностями розробив уряд Південної Австралії.