Реферат на тему:
(економіко-географічна характеристика країни)
Офіційна назва - Республіка Кенія (Republic of Kenya).
Державний устрій - президентська республіка. Глава держави - Президент. Законодавча влада здійснюється президентом і однопалатним парламентом - Національною асамблеєю. Виконавча влада здійснюється президентом, віце-президентом і членами уряду. Президент призначає віце-президента і членів уряду з числа депутатів Національної асамблеї.
Географічне розташування. Держава знаходиться на узбережжі Індійського океану у Східній Африці. На півночі межує з Суданом (спільний кордон - 232 км) і Ефіопією (830 км), на сході - з Сомалі (682 км), на півдні - з Танзанією (769 км), на заході - з Угандою (933 км). На сході омивається Індійським океаном, на півдні - озером Вікторія.
Площа території - 582,6 тис. кв. км (46 місце у світі).
Адміністративний поділ - 7 провінцій і столичний округ.
Кількість населення - 30,8 млн. осіб (липень 2001 р.).
Столиця - місто Найробі (2,51 млн. жителів).
Інші великі міста: Момбаса (707,4 тис. жителів), Кісуму (170 тис.), Накуру (150 тис.), Елдорет (60 тис.).
Державна мова - суахілі.
Релігія - християнство, іслам.
Національне свято - 12 грудня - День Незалежності (196З р.).
Державний прапор - складається з трьох великих вертикальних смуг чорного, червоного і зеленого кольорів. По верхньому і нижньому краях червоної смуги проведені дві тонкі білі лінії. У центрі прапора розміщене червоно-біло-чорне зображення щита Массаї з перехрещеними списами. Прийнятий у 1963 р. чорний колір символізує колір шкіри населення країни, червоний - кров, зелений - природні ресурси Кенії. Білі лінії означають прагнення до миру, а щит Массаї (одного з найбільших кенійських племен) з перехрещеними списами - готовність захистити країну.
Грошова одиниця - кенійський шилінг = 100 центам.
Членство у міжнародних організаціях - ООН, СОТ, МБРР, МВФ, ОАЕ, МФЧХІЧП та інші.
Кенія - аграрна країна, але її економіка відрізняється від економіки багатьох інших країн Африки. У Кенії вирощуються не одна, а кілька експортних культур, вона має сучасну індустрію туризму і розвинуту обробну промисловість. У колоніальний період обробна промисловість, торгівля і товарне сільське господарство знаходилися в руках європейців і азіатів. Уряд незалежної Кенії сприяв посиленню ролі африканців у всіх цих сферах.
Уряд Кенії відіграє активну роль у визначенні основних напрямків економічного розвитку країни, але багато галузей господарства знаходяться у приватній власності. Всіляко заохочуються іноземні приватні інвестиції. Уряд розробив кілька планів розвитку, шостий з них, розрахований на період 1989-1993 років, передбачав комерціалізацію державних підприємств і фірм. Після здобуття незалежності значну частину державних коштів, спрямованих на розвиток економіки, становили дотації і позики, надані іншими країнами і міжнародними організаціями. У 1980-1990-х роках частка безоплатної закордонної фінансової допомоги скоротилася з 20 до 13%, оскільки Захід чинив тиск на кенійську владу, змушуючи її відмовитися від однопартійної системи.
ВВП у 1995 р. у Кенії становив 9,1 млрд. дол., або приблизно 340 дол. у перерахуванні на душу населення. На частку сільського господарства (включаючи лісове господарство і рибальство) припадало 29% ВВП, на частку промисловості - 17%, решта - на частку у сфері послуг, включаючи туризм.
З 1963 р. до кінця 1970-х років ВВП Кенії швидко збільшувався. У 1970-1979 середньорічний темп його зростання становив 6,4%, але у 1980-1990 він знизився до 4,1%, а на початку 1990-х років, у зв'язку з девальвацією місцевого шилінга щодо основних конвертованих валют, - до 1,4%. Темпи зростання виробництва почали відставати від природного приросту населення, і рівень життя кенійців значно знизився, оскільки країна багато імпортувала (1996 - 4%).
У 1989 в енергобалансі Кенії приблизно 80% припадало на частку деревини. На сьогодні 14% необхідної країні кількості електроенергії поставляють гідроелектростанції на р.Тана. Інші електростанції працюють на нафтопродуктах; крім того, у районі Олкарія функціонує геотермальна станція. Незначна кількість енергії надходить з гідроелектростанції Оуен-Фолс в Уганді. У результаті широкого використання деревини як джерела енергії за період з 1975 по 1990 рік площа лісів скоротилася на 11%. Ліси вирубують, щоб використовувати землі під ріллю, а деревина йде на паливо і використовується у будівництві житла.
Залізні й автомобільні дороги зосереджені в основному на півдні країни. Основна залізнична магістраль йде від Момбаси, глибоководного порту на узбережжі Індійського океану, через Найробі в Уганду. Є також кілька бічних ліній, загальна довжина залізниць становить приблизно 3 тис. км. Головні міста з'єднані мережею доріг, проїжджих у будь-який час року, загальною довжиною 70 тис. км (10% - з твердим покриттям). Шосейна дорога з'єднує Найробі зі столицею Ефіопії Аддіс-Абебою. Аеропорти міжнародного значення знаходяться в околицях Найробі і Момбаси. У 1996 національна авіакомпанія "Кенія еруейз" була приватизована і включена до складу авіакомпанії КЛМ з метою розширення мережі повітряних сполучень.
Сільське господарство
Кенія - переважно аграрна країна, приблизно 80% працездатного населення зайняті в сільському господарстві. Основні ареали землеробства зосереджені на нагір'ях в центральній і західній частині країни, а також на прибережних рівнинах на південному сході. Площа зрошуваних земель у країні досить обмежена, і обсяг сільськогосподарського виробництва сильно залежить від погодних умов. Значна частина території Кенії або взагалі непридатна для ведення сільського господарства, або там можливе тільки кочове скотарство. Більше половини сільськогосподарської продукції йде на внутрішнє споживання. Приблизно однаковий обсяг товарної продукції виробляється на 3,2 тис. великих ферм і в 1,2 млн. дрібних селянських господарств (середньою площею приблизно 1,5 га). Після проголошення незалежності багато великих господарств, що раніше належали європейцям, були розділені на невеликі земельні ділянки і розподілені серед африканців.
Для внутрішнього споживання вирощуються зернові, маніок, батат, картопля, просо, сорго, банани. Основні товарні культури - чай, кава, цукрова тростина, пшениця, кукурудза, сизаль, піретрум (для виробництва інсектицидів) і бавовна. Вирощені чай, кава і піретрум майже повністю йдуть на експорт, доходи від їх реалізації нестабільні, оскільки залежать від цін на світовому ринку, що зазнають сильних коливань. Наприклад, у період 1977-1991 років світові ціни на каву впали на 78% і на чай - на 20%. За той же період врожаї багатьох сільськогосподарських культур знизилися. Причинами були посуха 1984-1985, погана організація виробництва і нестача капіталовкладень. Збір кави, пшениці, проса і бобових зменшився на 20-50%, а зернових, коренеплодів і маніоку трохи збільшився. Майже вдвічі підвищилися врожайність і збір чаю та бананів.
У 1996 р., випередивши Індію і Шрі-Ланку, Кенія стала провідним світовим виробником. У тому ж році на частку Кенії припадала 1/10 частина світового виробництва сизалю. У 1980-х роках на 20% (у розрахунку на душу населення) знизився збір зернових культур, що становлять основу харчового раціону кенійців. За підрахунками експертів Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, калорійність їжі за останні 45 років знизилася на 5%, і лише 6-8 країн Африки за цим показником поступаються Кенії. Виробництво і продаж експортних культур контролюється державними організаціями, які відають виробництвом чаю і кави. У країні також вирощуються рис, ячмінь, кокосова пальма, ананас, кешью, томати, бобові і квіти. У Кенії розводять багато молочної худоби, овець, кіз, свиней, домашньої птиці і невелику кількість верблюдів. Кочовим скотарством займаються переважно народи ренділле, боран, самбуру, габбра, сомалі і масаї. Рибальство в основному розвинуте на озерах, особливо на оз. Вікторія, а також в Індійському океані.
Майже весь улов споживається на внутрішньому ринку.
Гірничодобувна промисловість
Гірничодобувна промисловість відіграє незначну роль в економіці країни. Ведеться видобуток соди (у районі оз. Магаді), флюориту, кухонної солі, золота і рубінів.
Обробна промисловість.
З ініціативи численної і заможної європейської громади в Кенії наприкінці 1940-1950-х років почався розвиток обробної промисловості - раніше, ніж у Танзанії й Уганді. У результаті на початку 1980-х років Кенія була найбільш промислово розвинутою країною в Східній Африці. Найбільше розвинуті харчова, текстильна, поліграфічна, швейна, автоскладальна, нафтопереробна, хімічна промисловість, машинобудування, виробництво спиртних напоїв, запасних частин для автомобілів, цементу, паперу і металовиробів. Головні промислові центри - Найробі і Момбаса. Великі промислові підприємства розміщені в різних районах країни, наприклад, паперова фабрика у Вебуе і нафтопереробний завод у Момбасі, що працює на імпортній нафті.
Туризм
Сприятливі кліматичні умови Кенії, мальовничі ландшафти, піщані пляжі і багатий тваринний світ приваблюють багато іноземних туристів. Туристичний бізнес - важливий сектор економіки, що забезпечує значний приплив іноземної валюти. Наприкінці 1990-х років щорічно в країну приїжджали 700-800 тис. іноземних туристів, що приносило державній скарбниці приблизно 400 млн. доларів. Після вибуху в будинку посольства США у Найробі в 1998 р. число туристів скоротилося.
Зовнішня торгівля
У незалежній Кенії майже щороку торговельний і платіжний баланси зводилися з дефіцитом. У 1996 р. сума експортних надходжень становила 2,13 млрд. дол., а витрати на імпорт - 3 млрд. дол. Основні статті експорту - чай (25% вартості), кава, тютюн, сизаль, овочі і фрукти, флюорит, сода, цемент, нафтопродукти. Імпортують головним чином нафту, верстати, автомобілі, прокат чорних і кольорових металів, синтетичні смоли, лікарські препарати й устаткування. Основні торговельні партнери - Великобританія, Німеччина, США, Франція, Італія та Об'єднані Арабські Емірати. Зовнішня заборгованість Кенії у 1997 р. становила 5,5 млрд. дол., щорічні виплати по боргу складають 500-550 млн. доларів.