Тривалий час ліси систематично зводили головним чином в межах північного поясу – спочатку в Європі, потім – у Північній Америці. Сьогодні внаслідок переходу до більш раціонального ведення лісового господарства рубка лісів зменшилася до 3 млн. га, до того ж ці площі майже повністю відновлюються.
Ліси південного поясу стали привертати увагу лише у середині ХХ століття, коли у величезних масштабах почався експорт тропічної деревини до Європи, Японії, США. Паралельно внаслідок "демографічного вибуху" зростало споживання деревини в якості місцевого палива. На сьогодні в країнах Тропічної Африки 90% населення користується виключно дровами. Мільйони сімей продовжують використовувати екстенсивну систему ведення землеробства – підсічно-вогневу. В результаті країни південного лісового поясу щорічно втрачають більше 12 млн. га лісів.
Найвищими темпами скорочення лісової площі відбувається в Африці, де зникло вже 50% площ тропічних лісів. У африканській країні Кот-д’Івуар за 35 років (з 1960 по 1995 рр.) ліси були вирубані повністю.
Серед інших країн світу найзначніші масштаби зведення лісів мають Бразилія та Індонезія. До середини ХХІ століття вологі тропічні ліси можуть бути знищені повністю. Людству це загрожує серйозною екологічною катастрофою: "Якщо вирубають ліс – земля помирає". Ця народна мудрість відбиває факт виконання лісом й низки інших важливих функцій – ґрунто- й водозахисних, пом’якшення клімату, підтримання біорізноманіття тощо.
Забезпеченість лісовими ресурсами розраховується на душу населення. Середньосвітовий показник становить 0,64 га на людину. Країни з високою лісистістю та невеликою густотою населення мають найкращі показники: Конго – 20 га, ДР Конго – 18 га, Канада – 14 га. Навіть лісисті країни з більшою густотою населення будуть мати дещо менші показники: Росія – 6 га на людину, Фінляндія – 4 га, Бразилія – 3,5 га, Швеція – 3 га. Лісодефіцитними будуть країни з великою щільністю населення незалежно від показника лісистості їх території, а також малолісні (пустельні) країни: Японія – 0,20 га на особу, Україна – 0,17 га, Китай – 0,10 га, Індія – 0,08 га, Лівія – 0,07 га, Сомалі – 0,06 га, Великобританія – 0,03 га і т.д.
У сучасному світі відчувається гостра потреба переходу до раціонального лісокористування, що буде передбачати розрахункову лісосіку, лісорозведення та лісовідновлення. Але все це торкається не тільки працівників лісового господарства. Підраховано, що на задоволення потреб однієї людини за життя витрачається 200 дерев: на меблі, дрова, книги, газети, іграшки, сірники, будівництво житла та інше. Отже, ця проблема торкається кожного мешканця планети.
Не тільки ліси, але й весь органічний світ Землі потребує захисту. У 1992 році була розроблена Глобальна стратегія біорізноманіття, метою якої стала ліквідація умов зникнення видів. Міжнародну Конвенцію про біологічне різноманіття підписали вже 180 країн, у тому числі й Україна.
5. Кліматичні та космічні ресурси
Названі ресурси відносяться до категорії невичерпних. Вони практично не вилучаються з природи, але можуть суттєво впливати на умови життя і господарської діяльності людей.
Кліматичні ресурси, як показує сама назва, тісно пов’язані з тими чи іншими особливостями клімату.
Звичайно, у першу чергу – це агрокліматичні ресурси, тобто тепло й волога, котрі визначають можливості вирощування сільськогосподарських культур.
Також це ресурси вітрової енергії, яку людина навчилася використовувати давно (вітряки, парусні судна), незважаючи на її розсіяність та непостійність. В сучасних умовах визнано, що економічно доцільно отримувати цю екологічно чисту енергію при середній швидкості вітру вище 5 м/сек. Гірські райони та узбережжя морів є найбільш сприятливими для використання цього ресурсу.
Коли ми говоримо про космічні ресурси, то маємо на увазі сонячну радіацію – найбільше джерело енергії на Землі.
Всім відомо, що сонячне випромінювання формує основні процеси в біосфері та забезпечує існування життя. Потужність сонячної енергії, що досягає земної поверхні, у десятки тисяч разів перевищує сучасний рівень світового енергоспоживання. Але поки що використання сонячної енергії доцільно лише у районах з невеликою хмарністю.
6. Рекреаційні ресурси
Мова йде про такі природні ресурси, за допомогою яких люди підтримують та відновлюють здоров’я і працездатність. Рекреаційні ресурси слугують також джерелом естетичної насолоди.
Взагалі ж треба мати на увазі, що власне рекреаційні ресурси поділяються на природно-рекреаційні (особливості клімату, мінеральні джерела, лікувальні грязі, гори і печери, унікальні ландшафти, морські узбережжя) та культурно-історичні (пам’ятки археології, архітектури, літератури і мистецтва). До речі, найбільшу зацікавленість у туристів викликають такі країни, де вдало поєднуються природні та культурно-історичні рекреаційні ресурси. Такими є Італія, Іспанія, Франція, Швейцарія, Єгипет, Мексика тощо. Детальніше ці питання розглядаються в курсі рекреаційної географії.
З 1972 року використовується поняття про Всесвітню спадщину людства. ЮНЕСКО прийняла конвенцію про Всесвітню природну і культурну спадщину. Список об’єктів поповнюється кожного року, зараз їх 812 у 137 країнах світу. 628 з них відноситься до категорії культурних об’єктів (єгипетські піраміди, Форум і Колізей в Римі, Статуя Свободи у Нью-Йорку, Великий китайський мур, мавзолей Тадж-Махал в Індії, історичний центр Львова та ін.). До природних відноситься 160 об’єктів (озеро Байкал, Біловезька Пуща, Джомолунгма, Великий Бар’єрний риф, Гранд-Каньйон на річці Колорадо та ін.). Ще 24 об’єкти відносяться до категорії змішаних, тобто природно-культурних.
Об’єкти Всесвітньої спадщини формують величезний рекреаційний ресурс загальнолюдського значення, вони слугують стимулом рекреаційної діяльності.
7. Ресурси Світового океану
Світовий океан – це своєрідна кладова багатств людства, які зараз використовуються обмежено і до того ж методами, які на суходолі відповідали б часам збиральництва. Ресурси Світового океану можна поділити на: 1) водні; 2) мінеральні; 3) енергетичні; 4) біологічні.
Світовий океан містить в собі практично невичерпні водні ресурси (1,37 млрд. км3, майже 96,5% обсягу гідросфери) та займає 71% поверхні планети.
Вода Світового океану у розчиненому вигляді містить близько 100 хімічних елементів. Більше всього в цій воді натрію і хлору, китайці навчилися добувати кухонну сіль з неї за тисячі років до Різдва Христового. З морської води отримують також бром, йод, калій, магній; розроблені навіть технології отримання золота, хоча його вміст становить 0,0001 мг/л. Вищесказане відноситься і до отримання з так званої важкої води (у неї інша комбінація ізотопів водню й кисню) дейтерію, необхідного для здійснення термоядерного синтезу. А про опріснення морської води для збільшення питних ресурсів вже було сказано.
Мінеральні ресурси Світового океану – це геологічні ресурси сировини й палива, які відносяться не до гідросфери, а до літосфери. Провідну роль серед них відіграють ресурси континентального шельфу, який займає лише 8,6% загальної площі Світового океану.
У свою чергу на континентальному шельфі найбільше значення мають басейни нафти і природного газу, що у сукупності займають таку саму площу, як і нафтогазові басейни суходолу. Найбагатший на вуглеводневі ресурси шельф Атлантичного океану (Карибське море, Мексиканська затока, Гвінейська затока, Північне море). На другому місці знаходиться шельф Індійського океану (особливо Перська затока).
Із шельфом пов’язані родовища багатьох інших корисних копалин, які можна розробляти з берегу за допомогою похилих штолень.
А основним мінеральним багатством зони глибоководного ложа Світового океану вважаються залізомарганцеві конкреції (20 трлн. т), які були відкриті ще під час знаменитого плавання у 1870-х роках англійського науково-дослідного судна "Гломар Челленджер". Ці конкреції називають залізомарганцевими тому, що названі метали містяться там у найбільшій кількості. Але до їх складу входять також нікель, кобальт, мідь, титан, молібден та рідкоземельні елементи, які мають ще більшу цінність. Підраховано, що кобальту у цих конкреціях міститься у 500 разів більше, ніж у наземних родовища; марганцю – в 140 разів; нікелю – в 40 разів. США та Японія вже розробили технології їх видобутку.
Енергетичні ресурси Світового океану – це енергія припливів, хвиль, температурного градієнту та океанічних течій.
Перевагами припливної енергії є її невичерпність, регулярність, екологічна чистота. Сумарна енергія одного припливно-відпливного циклу планети становить 8 трлн. кВт∙год. енергії, а таких циклів у добі – два. Ефективно використовувати припливну енергію можна лише в тих місцях, де висота припливу перевищує 5 метрів. Зазвичай – це віддалені, важкодоступні та малоосвоєні райони, тому діючих припливних електростанцій поки що небагато.
Енергію морських хвиль в узбережній зоні деякі країни вже використовують для живлення буйків.
Досліди з використанням температурного градієнту ведуться переважно в акваторіях тропічних морів, де амплітуда температури у поверхневих та глибинних шарах океанської води може становити більше 20°С. Ідея електростанцій на термопарах може стати своєрідним "вічним двигуном" для електроенергетики. Існують проекти використання енергії "річок в океані" (течій) за допомогою занурених гідротурбін. Біологічні ресурси Світового океану поступаються таким на суходолі. Тим не менше 180 тис. видів тварин та 10 тис. видів рослин створюють 40 млрд. тон біомаси Світового океану. Якщо на суходолі переважає фітомаса, то в океані навпаки – біомаса тварин є більшою за біомасу рослин. Для географічного поширення біологічних ресурсів Світового океану властива значна нерівномірність. Для господарської діяльності інтерес представляють найбільш продуктивні акваторії, котрі ще В.І. Вернадський назвав згустками життя. Головні з них розташовуються у помірному та субарктичному поясах Північної півкулі.