Природні ресурси і умови світового господарства (стр. 1 из 6)

Природні ресурси і умови світового господарства

Вступ

Поняття Природи (саме так – з великої літери) в широкому розумінні наближається до філософського поняття матерії. Природа – це сукупність всього матеріального, за Е.Б. Алаєвим – "універсум Всесвіту". У вузькому розумінні природа – це сукупність натуральних умов існування людства. Складається ця сукупність з природних умов та природних ресурсів.

Природні ресурси – тіла та сили природи, які на визначеному рівні розвитку виробничих сил та вивченості можуть бути використаними для задоволення матеріальних потреб суспільства.

Природні умови – елементи природи, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але уможливлюють його (наприклад, атмосферне повітря).

Останнім часом все частіше використовують широку трактовку поняття "природні ресурси", що свідчить про розмивання межі між природними умовами і ресурсами (наприклад, говорять про агрокліматичні ресурси). Важливо розуміти й ту обставину, що хоча природні ресурси і мають суто природне походження, їх освоєння та використання відноситься вже до соціально-економічної сфери. Подібна двуєдність – важлива відмінна риса природних ресурсів.

Сировина – це природні ресурси, які вже видобуті й приготовані для участі у матеріальному виробництві (незайманий людиною ліс – це ресурс, спиляні дерева – це сировина).

Географічна оболонка Землі має різноманітні та величезні за обсягами природні ресурси, але запаси їх окремих видів неоднакові та й поширюються вони по світу нерівномірно. Відповідно, їх вивчення треба впорядкувати за допомогою методів вертикальної і горизонтальної систематизації.

Класифікацій природних ресурсів існує досить багато, обмежимося трьома провідними.

По-перше, це класифікація природних ресурсів за джерелом їх походження (генетична класифікація). У відповідності до неї природні ресурси поділяють на ресурси літосфери (мінеральні, земельні, ґрунтові), гідросфери (води суходолу й Світового океану, енергія річок, припливів та відпливів тощо), атмосфери (кліматичні, вітрові), біосфери (рослинний і тваринний світ). Саме ця класифікація зустрічається у більшості підручників для середньої та вищої школи.

По-друге, це класифікація природних ресурсів за можливістю їх використання у господарській діяльності людини. У цьому випадку мова йде про ресурси для промислового використання (мінеральні, водні, лісові та інші), для сільськогосподарського виробництва (агрокліматичні, земельні, ґрунтові, водні та інші), для транспорту, для рекреації й туризму тощо. Їх можна розглядати і більш детально, наприклад, як ресурси для паливно-енергетичної промисловості, для металургії, хімічної, лісової, текстильної промисловості, для будівництва і так далі.

По-третє, це класифікація природних ресурсів за ступенем їх вичерпності (див. рис. 3.1). У даному випадку природні ресурси спочатку поділяють на дві великі групи: вичерпні та невичерпні ресурси. У класі вичерпних ресурсів, у свою чергу, виділяють невідновні ресурси, господарська експлуатація котрих може привести до їх виснаження і навіть вичерпання; та відновні ресурси, які потрапляють до біосферного кругообігу речовин і здатні до самовідновлення у терміни, співставні з господарською діяльністю людини.

До невичерпних ресурсів відносять такі види, нестача яких не загрожує ані сучасним, ані наступним поколінням людей. Наприклад, ресурси сонячної енергії перевищують сучасні потреби людства у 20 тисяч разів.

Рис. 3.1. Класифікація природних ресурсів за ступенем вичерпності

Природні ресурси також можна класифікувати за ступенем їх розвіданості й вивченості, поділяти на традиційні й альтернативні (нетрадиційні); існують й інші підходи.

Завданням географії світового господарства найкраще відповідає генетична класифікація природних ресурсів з врахуванням господарських аспектів.

Вся історія існування людини – це безперервний процес експлуатації природних ресурсів, тобто процес природокористування. Вивченням його особливостей займається ресурсознавство. Найважливішими концепціями географічного ресурсознавства є концепція природно-ресурсного потенціалу (ПРП) території та концепція ресурсних циклів.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) території – сукупна продуктивність природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх сукупній споживчій вартості.

Іншими словами, ПРП – це сукупність всіх придатних для експлуатації природних ресурсів, які можуть бути використаними у господарській діяльності з врахуванням тенденцій НТР. ПРП характеризується двома головними показниками – величиною та структурою.

Величина (розмір) ПРП – це кількісний вираз всієї сукупності природних ресурсів території. Інтегральний ПРП оцінюють вартістю у грошовому виразі або у балах. Вартісна оцінка є дуже складною, тому що деякі види природних ресурсів (клімат або рельєф) надзвичайно важко оцінити у абсолютних кількісних показниках.

У свою чергу, інтегральний ПРП включає в себе часткові ПРП: мінерально-сировинний, земельний, водний, кліматичний та ін. Структура ПРП – це співвідношення між різними видами природних ресурсів у межах певної території.

Ресурсний цикл – це сукупність перетворень та просторових переміщень певної природної речовини (або групи речовин) в процесі використання її людиною. Концепція ресурсних циклів виходить з того, що "обмін речовин" між суспільством і природою має циклічний характер. Відповідно, кожний цикл включає в себе три послідовні складові: 1) вилучення з природи; 2) переробку й використання; 3) повернення в природу відходів. Прикладами таких циклів можуть слугувати цикли енергоресурсів та енергії; металорудних ресурсів і металів; лісових ресурсів і лісоматеріалів; земельно-кліматичних ресурсів та сільськогосподарської сировини тощо.

На теоретичних засадах концепції ресурсних циклів І.В. Комара базуються наступні пропозиції по виділенню ресурсно-експортних та ресурсно-імпортних циклів в країнах різних соціально-економічних типів. Ресурсно-експортні та ресурсно-імпортні цикли – це "усічені" цикли, тобто неповні, що характеризуються відсутністю котроїсь із послідовних стадій.

У багатьох доіндустріальних та нових індустріальних країнах "третього світу" (а також у деяких індустріальних – Росії, Канаді, Австралії, наприклад) складаються нафтопромислові, гірничо-металургійні, гірничо-хімічні, земельно-кліматичні, лісопромислові, рибопромислові та інші ресурсно-експортні цикли. Натомість високорозвинені постіндустріальні країни сформували потужні ресурсно-імпортні цикли.

1. Мінеральні ресурси

В соціально-економічній географії ознайомлення з природними ресурсами зазвичай починають саме з мінеральних ресурсів (корисних копалин) – провідного "будівельного матеріалу" виробництва. Про те, що люди навчилися використовувати корисні копалини у сиву давнину, свідчать самі назви епох розвитку людства (кам’яний, бронзовий, залізний віки).

У наш час, за влучним висловом видатного геолога А.Е. Ферсмана, "до ніг людства покладена вся періодична система Менделєєва". Промислове зростання людства у ХХ столітті значною мірою базувалося на масованому вилученні з надр Землі мінеральних ресурсів. Щорічне споживання первинної мінеральної сировини у світі на початку ХХІ століття перевищило 18 млрд. тон, тобто близько 3 тон на особу.

В сучасному світі використовується більше 200 видів різноманітних мінеральних ресурсів. Їх поділяють на три великих групи: 1) паливні (горючі або паливно-енергетичні); 2) рудні (металорудні); 3) нерудні.

Паливно-енергетичні ресурси зручніше буде розглянути у темі "Енергетика".

Рудні (металорудні) корисні копалини мають значне поширення у земній корі. Пояснюється це тим, що генетично вони пов’язані не тільки із осадовими відкладами, але й з кристалічними породами (згадаймо Балтійський, Український або Канадський щити). Рудним ресурсам властиве поясне поширення. Два головних металогенічних пояси Землі – Альпійсько-Гімалайський і Тихоокеанський. Обидва пов’язані із глибокими розломами земної кори, обидва виникли в епоху альпійського орогенезу. Саме в їх межах найчастіше знаходяться родовища багатьох руд, наприклад, залізних руд в Індії, олов’яних у Малайзії або мідних у Чилі.

Під час оцінки руд чорних та кольорових металів слід враховувати деякі їх особливості. По-перше, їх розвідані запаси рідко вимірюються сотнями мільярдів тон, частіше мова йде про десятки мільйонів та мільйони тон. По-друге, вміст корисного компонента у цих рудах може варіювати від 60-70% до 1% та навіть відсоткових часток. Зрозуміло, що при низькому вмісті, поклади оцінюють не за рудою, а за корисними компонентами. По-третє, сам набір рудних ресурсів значно ширший, ніж паливних. У сучасному світовому господарстві використовується близько 35 різних руд.

До руд чорних металів відносяться залізні й марганцеві, пропонується в цю групу включити й хроміти.

Група руд кольорових металів більш різноманітна, до того ж у земній корі поширені так звані поліметалічні руди, що містять одночасно декілька корисних компонентів.

Найбільш поширеними серед рудних ресурсів є залізні руди. Їх загальні запаси становлять приблизно 350 млрд. тон, розвідані ж оцінюються у 165 млрд. тон, відомі вони більш ніж у 100 країнах світу. Поза конкуренцією за цим показником знаходяться Росія (20% світових запасів), Україна (10%), США та Австралія (по 8% кожна), Канада і Бразилія (по 6% кожна), Китай (5%).

Щорічний видобуток залізних руд у світі становить близько 1 млрд. тон. Лідерами серед країн-продуцентів є Китай (250 млн. т), Бразилія (190 млн. т), Австралія (145 млн. т), Росія (80 млн. т), США (62 млн. т), Індія (60 млн. т), Україна (50 млн. т), Канада (40 млн. т), Південноафриканська Республіка (32 млн. т), Венесуела (20 млн. т).