Курсова робота з РПС
на тему:
“Рослинництво України”
2002
План
1.1.Соціально-економічні і природні передумови розвитку рослинності України.3
2.Сільськогосподарські угіддя.7
3.Рослинність, як галузь сільського господарства.8
Розвиток і зміцнення рослинництва України – важливе державне завдання. Право громадян нашої країни – робітників, селян, службовців на користування ділянками землі, а також вирощування на них рослин та різних технічних, кормових зернових культур у встановленому законом порядку закріплено Конституцією України.
Українська земля щедро обдарована природою. Майже 25 тис. видів вищих і нижчих рослин вплелися в різнобарвний вінок флори України. Тут і праліси Полісся й зелених Карпат, діброви Поділля і представники Кримських субтропіків, різнотравні килими Дніпровських луків та рукотворних ландшафтів.
Географічне положення України, її рельєф і природні умови зумовили формування на її території різноманітної рослинності. Рослинність України зазнала істотних змін від господарської діяльності людини і потребує відновлення і охорони. (Додаток 1)
1.1. Соціально-економічні і природні передумови розвитку рослинності України.
Багатство і різноманітність рослинності України залежать від географічного положення, геологічної будови й історії розвитку території, від кліматичних і ґрунтових умов та господарської діяльності людини.
Перші квіткові рослини на території України з’явилися у крейдяний період (130-140 млн. років тому). Рослини, що збереглися з минулих геологічних часів, свідчать, що суходіл країни ще 280 тис. років тому був укритий вічнозеленою субтропічною і тропічною рослинністю, яка зникла під час останнього зледеніння.
В основу економічної оцінки земель покладені співвідношення вартості зробленої продукції і розмірів виробничих витрат на одиницю площі, використовуваної під окремими сільськогосподарськими угіддями і вирощуваними культурами. Як кінцеві показники оцінки приймають диференціальний дохід, чи диференціальну земельну ренту на 1 га посівів окремих культур, загальної площі ріллі і багаторічних насаджень, природних кормових угідь. Економічна оцінка земель, що виражає їх порівняльну потенційну ефективність, складає основу земельного кадастру, матеріали якого використовують для диференційованого оподатковування, здачі землі в оренду, її купівлі-продажу, а також для удосконалювання територіальної організації сільського господарства.
Після тривалої перерви наприкінці 70-х — початку 80-х років був проведений перший радянський кадастр земель за методикою, розробленої в Державному інституті земельних ресурсів і в ряді інших наукових організацій. Земельно-оціночні роботи дозволили одержати порівняльну оцінку ріллей і основних сільськогосподарських культур стосовно до різних типів ґрунтів і агрокліматичних умов на території сучасної України. Значна диференціація оціночних показників проявилася не тільки у відношенні природних зон і провінцій, але й у межах окремих економічних районів. Так, диференціальний дохід на 1 га ріллі змінюється в межах від 1:2 до 1:10 для різних типів ґрунтів за даними адміністративних районів.
Значення економічної оцінки земель різко зростає в умовах переходу до ринкових відносин, введення різних форм власності, обґрунтованої диференціації земельного податку, розробки шляхів удосконалювання територіальної організації господарства і підвищення його ефективності з народногосподарських позицій.
Таким чином, господарська оцінка природного середовища вимагає застосування комплексного підходу на основі спільного використання економічних і екологічних критеріїв з метою підвищення ефективності виробництва і гармонійного розвитку ландшафтної сфери.
Взаємини природного середовища і культурних рослин історично змінюються в результаті, як регулювання впливу різних компонентів ландшафту в процесі меліорації земель, так і перетворення видів і сортів самих рослин на основі досягнень генетики і селекції. Важливу роль у розвитку спрямованої селекції культурних рослин зіграло відкриття Н.І.Вавіловим закону гомологічних рядів у спадкоємній мінливості і виявлення центрів походження культурних рослин. Сучасні досягнення молекулярної біології і генетики відкривають нові можливості для спрямованої зміни властивостей культурних рослин і створення більш продуктивних сортів на основі гібридизації і генної інженерії.
1.2. Ліси України.
Ліси України утворюють єдиний державний фонд України. Вони розміщені на території України дуже нерівномірно. Загальна площа лісів — близько 10 млн. гектарів, що становить приблизно 14% її території. В українських Карпатах їх 39% від усієї площі, у Кримських горах — 36%, на Поліссі 26%, в Лісостепу — 13% і найменше лісів у Степу — 3% від площі цієї зони. Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26.1% - це зона мішаних лісів; 12.5% - це лісостеп і 3.8% - це степ. Найбільш залісені Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська області (31-49%). Дуже низька лісистість у степових областях Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і Запорізькій областях (2,0 – 3,5%).
У лісах переважають молоді та середньовікові дерева. Поширені такі породи, як сосна, ялина бук, дуб, вони займають близько 90% лісопокритої площі, крім того є насадження клена, граба, липи, берези, тополі, вільхи.
Соснові ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних грунтах, бідних на гумус і поживні речовини.
У лісах України трапляються два види ялини: звичайна, або європейська і гірська. На окремі ділянки ялини європейської можна натрапити в західних областях і на Чернігівщині. Великі площі ялина займає в Карпатах, а також в окремих районах Прикарпаття. Зрідка в Карпатських лісах трапляється модрина. Збереглися поодинокі дерева і невеличкі насадження тису ягідного в українських Карпатах і Кримських горах.
Бук кримський поширений на території кримських гір і росте на висотах від 500 до 1300 метрів. Бук європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і західних районів Волині, Поділля, Придністров’я.
В лісах України росте дуб звичайний, він поширений в усіх природних зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 метрів. Дуб скельний росте в Карпатах і Кримських горах, а також на заході Лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. В Криму поширені граб кавказький та граб східний. У лісах трапляються в’яз та берест.
Типовою породою для України є липа серцелиста, в Карпатах і західних областях — липа широколиста, в Придніпровських лісах — липа срібляста, в Кримських горах — липа кримська.
Клен звичайний трапляється в усіх лісових районах України, буває кількох видів: гостролистий, польовий і татарський.
Майже в усіх типах лісів України, як домішка трапляється береза бородавчаста, на вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона частот утворює чисті насадження. Трипляються в Україні біла і чорна тополі, осика, вільха.
Степова рослинність в первісному вигляді до цього часу збереглася тільки на схилах балок, у передгір’ях Криму, на піщаних косах Азово-чорноморського узбережжя, островах. Ділянки цілинних степів охороняються заповідниками. У поширенні степової рослинності простежується певна закономірність: в Лісостеповій зоні на безлісих територіях у минулому розвивались лучні степи на глибоких чорноземах. У типовій степовій зоні на півночі була поширена різнотравна типчаково-ковилова рослинність на звичайних чорноземах південних і темно-каштанових ґрунтах, вздовж Азово-Чорноморського узбережжя — полинно-злакова рослинність, на каштанових солонцюватих ґрунтах.
Лучні степи поділяються на рівнинні та гірські. В їх травостої переважають злаки — ковила, типчак, тонконіг вузьколистий, з різнотрав’я — конюшина, гадючник, шавлія лучна, моренка.
Різнотравно-типчаково-ковилові степи мають густий трав’яний покрив, що складається з ковили, тонконога, стоколосу, вики конюшної, горицвіту весняного, молочаю степового, шавлії, астрагалу. В минулому ці трави займали простори Причорноморсько низовини. У трав’яному покриві типчаково-ковилових степів переважають посухостійкі злаки: типчак, ковила українська, келерія, з різнотравних — нарцис, ферула, будяк, пижма. У травостоях переважають посухостійкі дернинні злаки: полини, керлик та інші.
На Донецькому кряжі і сході України у минулому були поширені чагарникові степи. В них представлені зарості карагаш-кам’янисто-степового чагарника.
Невеликими ділянками в Кримських горах трапаляються напівсаванні степи. В цих степах до злаків домішуються субтропічні види, поширені також люцерна, пирій повзучий, горошок та інші.
2. Сільськогосподарські угіддя.
На даний час проблема збереження за сільськими господарствами земельних угідь зокрема таких, що характеризуються високою природньою родючістю, набуває винятково важливого значення.
Посівні площі скорочуються у більшості областей України. За 1985-96 роки тільки у Дніпропетровській області вони зменшились на 220тис.га, Кіровоградській – на 140тис.га, Полтавській – на 110тис.га., Миколаївській – на 108тис.га. З приведених даних випливає, що посівні площі скорочуються в тих областях, що мають високородючі грунти.