11. Соціал-демократична партія Японії — японська політична партія соціал-демократичного спрямування заснована у 1996 році шляхом перейменування Соціалістичної партії Японії. Відома також як СДПЯ. Соціалістична партія Японії була заснована у 1945 році і до 1990 років предсавляла собою найбільшу опозиційну групу у Парламенті Японії. Однак невдачі сформованого нею у 1994-1996 роках уряду, змусили змінити імідж партії, що спричинило зміну назви на "Соціал-демократична партія Японії". У 1996 році соціал-демократи зазнали повного провалу на парламентських виборах і їхне місце опозиціонерів посіла Демократична партія Японії. Вибори 2005 року також успішними не були. Втрата партією електорату пов'язується, насамперед, із наближенням позицій соціал-демоктратів до комуністів, а ідеї останніх не мають широкої підтримки у сучасного населення Японії.
12. Товариство самодопомоги — японська громадсько організація, провідна політична структура в русі за волю і народні права періоду Мейдзі. Виступала з позицій лібералізму. Вимагала від уряду створення парламентської системи і дотримання прав людини.
Місцеве самоврядування. В адміністративно-територіальному відношенні Японія розділена на 47 префектур. В якості окремих префектур виділяються о.Хоккайдо, а на Хонсю - мегаполіс Токіо і дві міські агломерації, Осака і Кіото.
У Японії існує розвинена система органів місцевого самоврядування та управління на рівні префектур, міст, селищ і сіл. У всіх цих адміністративно-територіальних одиницях раз на чотири роки проводяться вибори депутатів до органів самоврядування - зборів відповідного рівня. На такий же термін обирають префектів, мерів міст і сільських старост. До компетенції цих посадових осіб входить скликання зборів на чергові і позачергові сесії. Крім того, вони мають право вето стосовно рішень зборів, дострокового розпуску зборів. Префекти можуть бути достроково зміщені прем'єр-міністром, а мер міста і староста села - префектом. Вищі посадові особи загальної компетенції мають право зупиняти виконання актів центральних органів влади на їх території. Виконавчі повноваження на місцях належать спеціальним постійним комісіям місцевих зборів. Члени цих комісій обираються зборами або призначаються головою адміністрації за згодою зборів. За діяльністю органів місцевого самоврядування та управління здійснюється жорсткий прямий контроль центральних відомств. Діяльність поліції, шкіл, лікарень контролюють відповідні міністерства. Фінансова система країни також сприяє посиленню централізації, оскільки 70% всіх податків надходить до державного бюджету і лише 30% залишається на місцях.
Судова система. Конституцією передбачена незалежна судова влада. Верховний суд країни складається з головного судді, призначуваного імператором за поданням кабінету міністрів, і 14 суддів, які призначаються самим кабінетом. Конституція встановлює референдарную відповідальність членів Верховного суду: кожні 10 років одночасно з виборами до парламенту виборці голосують «за» чи «проти» конкретних суддів. Є вісім регіональних вищих судів, 50 окружних (чотири на Хоккайдо і по одному в інших префектурах) та мережу низових судів. Верховний суд володіє прерогативою визначати конституційність адміністративних дій та вводяться в силу законодавчих актів.
Збройні сили. Незважаючи на конституційну заборону на утримання збройних сил, в 1950 американські окупаційні війська поклали початок створенню в Японії національного поліцейського резерву, реорганізованого в «національні сили безпеки» в 1952 і в «сили самооборони» у 1954. Військова служба носить добровільний характер. У 1996 сухопутні війська налічували 148 тис. особового складу. У військово-морських силах, що включали 63 бойових корабля і 171 літак, служили 43 тис. чоловік на флоті і 12 тис. - у морській авіації. ВПС налічували 44 тис. особового складу і 300 бойових літаків. Японський військовий потенціал як і раніше залишається суто оборонним; країна не має в своєму розпорядженні ні авіаносцями, ні стратегічними бомбардувальниками. Відповідно до американо-японським договором про взаємне співробітництво і безпеку 1960, США повинні здійснювати оборону Японії у випадку іноземного вторгнення, а американцям дозволено мати в країні військові бази.
В якості відповідної реакції на мілітаризм 1930-х років і втрати, понесені у Другій світовій війні, в країні починаючи з 1950-х років широко поширені пацифістські настрої. Після приблизно дворічних запеклих дебатів у 1992 парламент прийняв закон, що дозволяє відправку військовослужбовців за кордон для участі у міжнародних миротворчих акціях. Вперше з 1940-х років японські війська у вересні 1992 були розміщені за кордоном, беручи участь в операції ООН в Камбоджі.
Зовнішня політика. Японія прагне до збереження дружніх відносин з усіма державами. Крім військового альянсу, Японія тісно пов'язана з США в економічному плані.
Відносини з іншого наддержавою, СРСР, були зумовлені низкою невирішених питань. Напруженість викликає суперечку про чотири невеликих островах південної частини Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї), що відійшли до СРСР в кінці Другої світової війни. Японці вважають ці острови своєю територією, але СРСР відмовлявся їх повернути до тих пір, поки в Японії розміщуватимуться американські військові бази. Розбіжності навколо островів залишилися предметом спору і у відносинах Японії з Росією.
Японія має тривалу історію взаємин з Китаєм. З точки зору Японії, величезний Китай представляє інтерес перш за все як найбільший потенційний ринок і вигідна сфера капіталовкладень. Японія має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з Республікою Корея і Корейською Народно-Демократичною Республікою.
Японія - член ООН, Організації економічного співробітництва (ОЕСР) та Азіатського банку розвитку і учасник Плану Коломбо.
Література:
1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Політичні_партії_Японії
2. http://ru.wikipedia.org/wiki/Парламентские_выборы_в_Японии_(2009)
3. http://www.easttime.ru/countries/3/9/
4. http://www.easttime.ru/countries/topics/3/9/64.html
5. http://leit.ru/modules.php?name=Pages&pa=showpage&pid=430
6.