Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.
За допомогою кримінально-правового методу здійснюється боротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно-правового вирішуються спірні питання стягнення екологічної шкоди.
Ці методи «стикуються» в екологічному праві на засадах їх екологічної модуляції. Характерним виявом цього є норми еколого-правового спрямування, виділені у спеціальні главу в Кодексі України про адміністративні правопорушення («Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури») та розділ у Кримінальному кодексі України («Злочини проти довкілля»).
Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий метод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об’єктів.
Екологічний імператив об’єднує ці та деякі інші методи правового регулювання екологічних відносин. Це є характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі.
Проблема охорони земель особливо актуальна для України, оскільки її земельні ресурси несуть велике антропогенне навантаження і деградують досить швидкими темпами. Не завжди і не всюди раціонально й екологічно правильно використовувалася й оброблялася земля.
Глибока деградація ґрунтового покриву породжена галузевим підходом до використання земельних ресурсів, відсутністю усвідомлення їх глобальної середовищеформуючої і соціальної ролі недосконалістю державної політики щодо охорони земель.
Сформоване під тягарем екстенсивної економіки сучасне трансформаційне землекористування, спрямоване на одержання максимальної — вигоди при мінімальних відтворювальних витратах, потребує глибокої науково обірунтованої реконструкції, перебудови на екологічних принципах.
Сучасна концепція охорони сільськогосподарських земель повинна передбачати оптимальне поєднання й ефективне використання техніко-технологічних, організаційних, екологічних та економічних чинників і важелів регулювання й удосконалення землекористування, надання йому характеру екологічно орієнтованого впливу на аграрних товаровиробників з метою заохочення і спонукання їх до радикального поліпшення охорони земельних ресурсів і запобігання деградації земель.
Зокрема, механізм охорони земель повинен охоплювати такі заходи по запобіганню деградації земель.
1. Екологічне планування використання території, зокрема, консервація малопродуктивних, деградованих і техногенно забруднених угідь.
2. Більш жорстке обмеження відведення продуктивних угідь для несільськогосподарських потреб.
3. Запровадження обмежень права власності та права користування землею, які обумовлюються екологічними особливостями ландшафтів і специфікою землекористування.
4. Застосування економічних важелів впливу на суб’єктів землекористування: пільгове оподаткування тих землевласників і землекористувачів, які вкладають кошти в землеохоронні заходи, екологобезпечне технічне та технологічне удосконалення; надання субсидії на придбання та будівництво екологобезпечних технічних засобів; звільнення від податків тієї частини прибутків аграрних товаровиробників, яку вони спрямовують на землеохорону та боротьбу з деградацією земель; збільшення екологічного податку на прибуток аграрних та агропромислових товаровиробників, які застосовують екологонебезпечні технології, що в свою чергу спричиняє деградацію земель; застосування штрафних санкцій за недотримання земельного законодавства, спрямованого на запобігання деградації земель.
Упровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території. В основу цієї системи покладено принцип диференційованого використання земель залежно від грунтово-екологічних і соціально-економічних факторів. Основними ланками цієї системи землеробства є: контурно-меліоративна організація території з урахуванням структури природних комплексів та грунтово-ландшафтних факторів; поділ орних земель на еколого-технологічні групи; забезпечення відтворення оптимальних параметрів показників родючості грунту, покращення його фізико-хімічних і агрофізичних показників та ін.
Вимога охорони земель стосується всіх її користувачів як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського напрямку, а також державних органів і службових осіб, які вирішують питання землекористування. Головною турботою повинна бути охорона цінних, родючих сільськогосподарських угідь. В землеробстві охорона цих земель становить обов’язок сільськогосподарських підприємств.
Системний підхід до вирішення проблеми охорони земель як форми запобігання деградації забезпечить зниження ерозійних процесів на орних землях до екологічно допустимих меж, створить умови для нарощування родючості ґрунтового покриву та формування високопродуктивних агроекосистем.
Самостійне місце в цій системі заходів повинні займати екологічні та технологічні заходи, тому що вони потребують певної систематизації, правового і нормативного закріплення. Для запобігання деградації земель дуже важливе визначення умов екологічно безпечного землекористування.
Земельне законодавство згідно з ст. 4 Земельного кодексу України охоплює всю сукупність законодавчих та підзаконних нормативних актів, які виконують завдання з регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
У Законі України «Про охорону земель» (2003 р.) визначені принципи державної політики у сфері охорони земель. Згідно зі ст. 3 Закону такими принципами є: а) забезпечення охорони земель як основного національного багатства українського народу; б) пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; в) відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; г) нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; г) поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; д) публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.
Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення[6].
Основним завданням правової охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду своїх функцій, які закріплені в чинному законодавстві, зокрема, шляхом: законодавчого регулювання земельних відносин; розробки та реалізації загальнодержавної та місцевих програм раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами; передачі (продажу) земельних ділянок у власність та надання їх у користування, вилучення (викупу) земель для суспільні потреб; державної реєстрації прав на землю та інше нерухоме майно; поділу земельного фонду країни на категорії земель та визначення цільового призначення земельних ділянок; організації землеустрою; ведення державного земельного кадастру; здійснення моніторингу грунтів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції: регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.
Регулююча функція правової охорони земель полягає у встановленні правил раціонального використання земельних ресурсів.
Стимулююча функція правової охорони земель полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земельних ресурсів.
Контрольна функція правової охорони земель полягає у здійсненні відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за використанням та охороною земель.
Каральна функція правової охорони земель проявляється у встановленні санкцій за порушення правил раціонального використання і охорони земель та їх застосуванні до порушників земельного законодавства.
Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель після прийняття Земельного Кодексу є стандартизація і нормування в галузі використання земель.
Важливе значення в забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного законодавства. Особи, винні в недотриманні передбачених законодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути притягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і кримінальної відповідальності.