3. Група міжнародних договорів України із окремими країнами про заохочення та взаємний захист інвестицій. Зазначені двосторонні угоди укладені Україною із більш ніж 50 країнами світу. Наприклад: Угода між Україною та Турецькою Республікою про взаємне сприяння та захист інвестицій від 17.05.1997.
Національним правовим ґрунтом інвестиційного договору є спеціальні нормативні акти та акти загального характеру: Конституція України, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., Господарській кодекс України від 16.01.2003 р., Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 р. №1576-ХІІ, Закон України “Про власність” від 07.02.1991 р. №697-ХІІ, Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. №959-ХІІ, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. №93/96-ВР, Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 р. №1560-ХІІ, Закон України “Про захист іноземних інвестицій в Україні” від 10.09.1991 р. №1540а-ХІІ, Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991 р. №1953-ХІІ, Закон України “Про міжнародні договори України” від 22.12.1993 р. №3767-ХІІ, Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.1994 р. №4002-ХІІ, Положення про державну реєстрацію іноземних інвестицій, затверджене постановою КМУ від 07.08.1996 р. №928, Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою КМУ від 30.01.1997 р. №112, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки і по питанням європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. №201, Порядок ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затверджене наказом ДПАУ від 11.07.1997 №234, Положення про порядок здійснення в грошовій формі іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору його інвестицій, а також репатріації прибутків, доходів інших коштів, одержаних від інвестиційної діяльності в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. №482.
Незважаючи на таку кількість документів, конкретні суттєві та факультативні умови інвестиційного договору визначають сторони інвестиційного договору. Ці умови не мають суперечити положенням національного законодавства країни, що приймає інвестицію, тобто України. Але, при цьому, повинні враховувати в усіх деталях специфіку правових систем сторін-нерезидентів, встановлюючи порядок здійснення іноземних інвестицій щодо конкретних умов.[48]
Складові інвестиційного договору можуть бути визначені відповідно до Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та практичного досвіду укладання подібних угод.
Для повного розуміння правового договірного урегулювання інвестиційних відносин розглянемо складові інвестиційного договору в більш детальному вигляді.
Почнемо із “Назви та номеру Договору”. Назва Договору є обличчям документу. Вона показує, переважно для іноземця, господарчий напрям, в якому буде здійснюватися спільна діяльність, а також приналежність Договору до інвестиційних угод, на які поширюється державні гарантії захисту. Тому назва повинна бути якомога більш інформативною. Наприклад: “Договір про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (без створення нової юридичної особи)”.
У розділі “Місце та дата укладання” ці обидві умови мають важливе значення при встановленні факту дійсності Договору. З іншого боку, умова місця укладання Договору має вирішальне значення у випадку, коли у розділі “...вирішення суперечок...” буде відсутнє відповідне посилання на право країни, яке застосовується при розгляді спорів між його учасниками. При відсутності безпосередньої вказівки на вищезазначене матеріальне право, а також не зазначення сторонами місця укладання Договору, згідно ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. №959-ХІІ, застосовується право країни, де здійснюється спільна діяльність або створюються результати цієї діяльності.
Нарешті, дата укладання є моментом вступу сторін в договірні відносини з виникненням прав і обов’язків Учасників Договору, якщо інше прямо не встановлено в змісті Договору.
У випадку, коли учасником інвестиційного договору виступає держава, умова дати укладання договору набуває великого значення для третіх осіб. Як зазначає Вознесенська Н., сьогодні є загальновідомим, що для третіх осіб угода є тією, яка набула чинності, від моменту її публікації в офіційному друкованому органі країни-реципієнта. Тобто, держава як сторона міжнародного договору повинна здійснити механізм ратифікації у встановленому порядку. Тільки після цієї процедури можна стверджувати, що інвестиційний договір набув законної чинності.
Преамбула інвестиційного договору визначає коло суб’єктів, між якими здійснюються інвестиційні відносини. Найчастіше серед них виступають юридичні особи, міжнародні та інші організації чи громадяни.
Цікавою є проблема спроможності держави (як безпосередньо, так і в особі її органів) виступати учасником інвестиційного договору. У розгляді даної проблеми є багато протилежних думок.
Утім за будь-яких обставин не можна ігнорувати реалії сьогодення, відповідно до котрих суб’єкти міжнародного права, керуючись нормами як міжнародного публічного, так і внутрідержавного права, у прагненні здійснювати комерційну діяльність утворюють корпоративні органи для координації, зокрема, банківської діяльності, поліпшення та фінансування промисловості та торгівлі.
У розділі “Предмет та мета”окрему увагу при оформленні Договорів про спільну інвестиційну діяльність слід звернути на формулювання предмету Договору. Він визначає істотні цілі, задачі, яких бажають досягти Учасники у спільній діяльності. Предметом Договору є дії його Учасників з об’єднання своїх вкладів (грошових коштів, майна, майнових прав (включаючи інвестиції), трудових ресурсів) необхідних для досягнення відповідної господарчої мети. В даному випадку під грошима, майном або правами на нього можуть виступати в подальшому зареєстровані інвестиції іноземців.
Чинне законодавство не встановлює вичерпного переліку цілей спільної діяльності. Але на практиці подібні Договори укладаються з метою будівництва об’єктів або спільного виробництва якоїсь продукції. Ліберійський учений Якубу Юсуф Фісе, зокрема, надає таку класифікацію основних цілей інвестування: видобуток корисних копалин, обробка лісних матеріалів, будівництво готелів, будівництво туристичних центрів.[48]
Спеціальною умовою, яка властива лише інвестиційному договору, і яка також повинна міститися в Договорі про спільну інвестиційну діяльність, є об'єкт здійснення іноземної інвестиції(відповідно до ст. 4 Закону України “Про режим іноземного інвестування”).
Під ним мається на увазі конкретна територія (будівля, цілісний майновий комплекс і таке інше) із зазначеною адресою, на якій здійснюється спільна інвестиційна діяльність. При цьому необхідно враховувати, що законами України можуть визначатися окремі галузі народного господарства, території, де діяльність іноземних інвесторів обмежується або забороняється, виходячи з вимог національної безпеки (п.4, ст. 394 Господарського кодексу України).
Зазначена умова, наряду із формою здійснення іноземної інвестиції, є істотною. Тобто за її відсутності Договір може бути визнано недійсним (статті 203, 215 Цивільного кодексу України).[7]
На перший погляд розділ “Юридична основа та основні дефініції договору” носить додатковий характер і не є обов’язковим при укладанні Договору. Але на практиці, при веденні попередніх переговорів з іноземним інвестором, з’ясовується, що останній у змісті Договору бажає бачити чітке визначення усіх основних понять, узгоджених із законодавством, а також юридичну основу (перелік нормативних документів) Договору. Така перестраховка корисна і для вітчизняних підприємств – це захистить їх від можливих непорозумінь і суперечок, пов’язаних із різним тлумаченням Учасниками основних дефініцій, які застосовуються в Договорі.
Місце здійснення спільної інвестиційної діяльності на відміну від місця укладання Договору визначає територіальне розташування об’єкту спільної інвестиційної діяльності. Треба зазначити, що ця умова додатково набуває значення при здійсненні спільної інвестиційної діяльності в СЕЗ (спеціальних (вільних) економічних зонах) та ТПР (територіях пріоритетного розвитку). На підставі Закону України “Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.92 р. №2673-ХІІ на території СЕЗ запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності вітчизняних та іноземних юридичних осіб.
За строком дії Договору розрізняють договори з одноразовим та тривалим виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А договори з тривалим виконанням обов'язку здійснюються протягом значного терміну.
Інвестиційні договори укладаються, як правило, на тривалий строк. Протягом цього часу умови договору не підлягають змінам, тобто для інвестора встановлюється так званий “стабілізований режим”.
Вознесенська Н. класифікує тривалість ІД таким чином: короткий строк – 10 років, тривалий – 45 років.
Умови розділу “Управління та ведення справ спільної інвестиційної діяльності” повинні бути узгоджені Учасниками ще до укладання Договору, під час здійснення комерційних пропозицій (оферт). Сторони зобов’язані дотримуватися норм ст. 1135 Цивільного кодексу України.
Під управлінням розуміють прийняття Учасниками спільних рішень щодо стратегічних і загальних питань спільної діяльності.
Під веденням справмають на увазі дії Учасників Договору, спрямовані на виконання умов Договору, організацію та керування спільними справами, включаючи і цільове використання інвестицій.