Термін “іноземні інвестиції” визначено у законодавстві України. Для того щоб визначити поняття інвестицій та інвестування, треба передусім звернутися до легального визначення, згідно зі ст.1 Закону України « Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції це - кошти які вкладаються іноземними інвесторами у об’єкти інвестиційної діяльності згідно з законодавством України, з метою одержання прибутку.[12] При цьому загальний Закон більш детально формулює поняття інвестиції, згідно ст.1 та 2 Закону від 18.09.91р. “Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є усі види майнових та матеріальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької а також інших видів діяльності, в разі чого створюється прибуток , або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції, та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, які витікають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних та технологічних, комерційних та інших знань. Оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих; права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням; інші майнові права та кошти.[13]
У Господарському кодексі України від 16.01.2003р. наведене поняття інвестиції в галузі господарювання: ( довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об’єкти господарської діяльності, з метою отримання прибутку чи досягнення іншого соціального ефекту) ст. 326. Під терміном вкладення тут розуміється не інвестиція як матеріальний предмет, а інвестування як дія чи процес.[8] Тому поняття інвестування, приведене у ст. 326 ГКУ, не співпадає з визначенням частини першої ст.1 Закону від 18.09.91р. “Про інвестиційну діяльність”: ( інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних коштів, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток чи досягається соціальний ефект. Інвестування як процес також визначається в Законі України від 18.09.91 р. іншим чином: ( сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій) ст.2..[40]
Інший підхід до визначення інвестиції демонструє податкове законодавство. Згідно ст.1 Закону України від 28.12.94р. “Про оподаткування прибутку підприємств” інвестиція визначається як господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів немайнових активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на грошові кошти чи майно. При цьому інвестиції підрозділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання споруд, та інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та немайнових активів, які підлягають амортизації. Під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, передбачаючи придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції підрозділяються на прямі та портфельні. Пряма інвестиція – господарча операція, передбачаючи внесення грошових коштів або майна в уставний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права, імітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція – господарча операція, передбачаюча придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку. Під реінвестицією слід розуміти господарчу операцію, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій
Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підходить загалом з однакових позицій до їх визначення. Так, згідно із Законом Республіки Казахстан “Про іноземні інвестиції” від 27 грудня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) іноземні інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.[44]
Закон Російської Федерації “Про іноземні інвестиції в РСФСР” іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу).
Отже, інвестиції — це по-перше, речі, цінні папери, грошові кошти, результати інтелектуальної діяльності та майнові права. По-друге, ознакою іноземних інвестицій є їх вкладення в об’єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Таким чином, можна дати узагальнене визначення іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції— речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяльності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об’єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.
Суб’єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності, згідно із законодавством України (ст.1 Закону України « Про режим іноземного інвестування», ст.390 Господарського кодексу , можуть бути громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави.[8]
Національне законодавство країн по-різному підходить до визначення поняття “іноземний інвестор”.
Стаття 390 ГКУ так визначає суб’єктів господарювання з іноземними інвестиціями: це юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні урядові та неурядові організації; інші держави; інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.
Стаття 50 “Діяльність іноземних підприємств в Україні” відносить до них і громадян. Чимало країн, в яких діють спеціальні правові акти щодо регулювання інвестиційної діяльності, згадують про інвестора загалом, не
даючи тлумачення терміна “іноземний інвестор”. В інших країнах можуть існувати різні підходи для визначення цього поняття. В одних випадках це робиться через перелік чітко окреслених ознак, притаманних іноземному інвестору. Наприклад, відповідно до Закону Республіки Казахстан від 27 грудня 1994 р. “Про іноземні інвестиції” (із змінами і доповненнями) іноземними інвесторами визнаються іноземні юридичні особи, іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни Республіки Казахстан, які мають постійне місце проживання за кордоном, за умови, що вони зареєстровані для ведення господарської діяльності в країні їх громадянства; іноземні держави, міжнародні організації. Термін “іноземний інвестор” може також визначатися через детальний перелік категорій інвесторів. Наприклад, у законі Російської Федерації “Про іноземні інвестиції в РСФСР” від 4 липня 1991р. (зі змінами) передбачено, що іноземними інвесторами можуть бути:
• іноземні юридичні особи, у тому числі компанії, фірми, підприємства, організації або асоціації, які створені та наділені повноваженнями здійснювати інвестиції відповідно до законодавства країни, де вони розташовані;
• іноземні громадяни, особи без громадянства, громадяни колишнього СРСР, які постійно проживають за кордоном, за умови, що вони зареєстровані з метою здійснення господарської діяльності в країні громадянства або постійного проживання;
• іноземні держави;
• міжнародні організації.
Аналогічний підхід до визначення поняття “іноземний інвестор” закріплено у болгарському Законі “Про економічну діяльність іноземців та захист іноземних інвестицій” від 16 січня 1992 p., який містить перелік тих, хто відповідно до цього закону вважається іноземною особою, але не пропонує загального визначення цього поняття.
Дуже часто термін “іноземний інвестор” визначається через прив’язку до інвестиційної діяльності взагалі. Наприклад, у Законі України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р. іноземними інвесторами вважаються суб’єкти, які здійснюють інвестиційну діяльність на території України. У цьому ж Законі надається перелік суб’єктів інвестиційної діяльності, який не є вичерпним. Нижче наведено визначення правовими актами різних країн кола іноземних інвесторів. Хорватія: до правових актів, що окреслюють коло потенційних іноземних інвесторів, належать Конституція країни, Цивільний кодекс, Закон про компанії, Акт про основні права, пов’язані з власністю, валютне законодавство тощо. Конституція Хорватії містить положення про іноземних фізичних та юридичних осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю у Хорватії, та про їхні права й обов’язки. Інші законодавчі акти оперують тими самими категоріями потенційних іноземних інвесторів, пов’язуючи їх діяльність з конкретними сферами, які регулюються цими актами.
Чехія: коло потенційних іноземних інвесторів визначається Конституцією та деякими іншими правовими актами, що стосуються діяльності компаній тощо. Конституція Чехії містить лише загальні положення про іноземних фізичних та юридичних осіб і про їх права та обов’язки, що випливають з національного законодавства.