Адміністративно-територіальний поділ України (стр. 2 из 4)

Рис. 2. Економічне районування України за Шаблієм О.І.

Рис. 3. Економічне районування України за Поповкіним В.А.

Рис.4. Економічне районування України за Дорогунцовим СІ. та Федорищевою А.Н.

Більшість країн світу за основу управління територією бере економічне районування.

Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічної регіоналізації є схема, запропонована О.І. Шаблієм. Він виділяє в Україні шість соціально-економічних регіонів. їхні ядра — найбільші міські агломерації. Проте розробники альтернативної схеми вважають, що вона має певні вади: невдалі назви окремих регіонів, недоцільність віднесення Хмельницької області до Західного регіону.

Група вчених Національної академії наук (М. Долішній, М. Паламарчук, О. Паламарчук) на основі дослідження природи, населення і господарства України, вивчення спроб соціально-економічної регіоналізації інших авторів прийшли до висновку, що макрорегіонів на території України можна виділити шість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський (табл.1). Дивись рис.5

Таблиця 1. Соціально-економічні макрорегіони України

Макрорегіон	Центр макрорегіону	Області, що входять до складу макрорегіону
Центральний	Київ	Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська
Донецький	Донецьк	Донецька, Луганська
Західний	Львів	Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька
Придніпровський	Дніпропетровськ	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська
Причорноморський	Одеса	Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим
Харківський	Харків	Полтавська, Сумська, Харківська

Автори цієї схеми назву макрорегіону пов'язували з характерними особливостями географічного положення його території (Західний, Донецький, Придніпровський, Причорноморський); в інших випадках для чіткості уявлення про географічне положення макрорегіону йому давалася назва за найменуванням його центру (ядра) — найбільшого міста (Донецьк, Харків).

Рис. 5. Соціально-економічне макрорайонування України (за М. Долішнім, М. Паламарчуком, О. Паламарчуком)

2. Сутність і основні елементи трудового потенціалу суспільства, організації і окремої людини

У загальному соціологічному змісті людський фактор розглядається як сукупність основних соціологічних якостей (характеристик) людей, що історично склалася у даному суспільстві. Ця сукупність охоплює ціннісні орієнтації, моральні принципи, норми поведінки і поширюється на сфери праці, відпочинку, споживання, життєві плани, рівень знань та інформованості, характеру трудових та соціальних навичок, настанов та уявлень про особливо значні елементи соціального життя (соціальна справедливість, права та свобода людини, громадянський борг тощо).

Людський фактор має відношення не тільки до індивідів, але й до груп і колективів, особливостей їх соціально-психологічного клімату, норм поведінки, що панують у них.

Предметом нашого розгляду є людський фактор у сфері трудової діяльності. Людський фактор як фактор виробництва має якісні і кількісні характеристики і може торкатися різних рівнів: окремого працівника, підприємства, країни. Розглянемо деякі з них.

Стан і розвиток суспільства у значній мірі визначається кількістю та складом його населення. Під населенням розуміють сукупність людей, які мешкають на певній території - у районі, місті, країні. Ця сукупність має кількісні і якісні характеристики, які формуються у процесі відтворення населення. Під відтворенням населення розуміють процес безперервного поновлення поколінь людей у результаті взаємодії народжуваності та смертності. Відрізняють розширене, просте та звужене відтворення. Останні роки в Україні відбувається звужене відтворення: чисельність померлих перевершує чисельність народжених. Чисельність населення України постійно скорочується (приблизно на 0,4 млн. щорічно, починаючи з 1994 p.). При цьому природне скорочення складає 300 тис. осіб, від'ємне сальдо зовнішньої міграції майже 100 тис. осіб щорічно.

Міжнародною організацією праці (МОП) рекомендована класифікація, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення, або робоча сила - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. До нього відносяться зайняті економічною діяльністю та безробітні.

Економічно неактивне населення, або робоча сила - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути кваліфіковані як зайняті або безробітні.

Працездатне населення - це особи переважно у робочому віці, що здатні до участі у трудовому процесі. В Україні - це чоловіки у віці 16-59 років і жінки у віці 16-54 років. Границі робочого віку у різних країнах не є однаковими. Наприклад, у Італії та США нижня границя працездатного віку складає 14-15 років. Верхня границя у більшості країн встановлена однаковою для чоловіків і жінок на рівні 65 років.

Після з'ясування наведених вище понять можливо розглянути поняття "трудові ресурси".

Трудові ресурси - це головна продуктивна сила суспільства, носії (суб'єкти) відносин, що складаються у процесі формування, розподілу та використання трудових ресурсів.

Трудові ресурси як економічну категорію становить населення, що володіє фізичною та інтелектуальною здатністю у відповідності з умовами відтворення робочої сили.

Трудові ресурси як планово-облікову категорію представляє населення
у працездатному віці, зайняте і незайняте у суспільному виробництві.
Інша складова трудових ресурсів — населення старше та молодше
працездатного віку, що зайняте у виробництві. Трудові ресурси мають
кількісні та якісні характеристики.

Структура трудових ресурсів багатогранна та включає різні компоненти, що характеризують той чи інший аспект трудових ресурсів.

Найважливіша якісна характеристика трудових ресурсів -працездатність. Працездатність відбиває трудовий потенціал працівників, які складають трудові ресурси країни в цілому, окремого регіону, конкретної організації.

Трудовий потенціал працівника - це сукупність якостей людини, які визначають можливість та границі його участі у трудовій діяльності.

Основні компоненти трудового потенціалу працівника складають:

- вік, здоров'я (фізичний та психічний стан, вага, режим та якість харчування, зайняття фізкультурою та спортом, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну і т. ін.);

- особисті характеристики (тип темпераменту, риси характеру і т. ін.);

- підготовка (загальноосвітня, професійна, економічна і т. ін.);

- здатність до професійного росту (безперервної освіти та т. ін.);

- відношення до праці (творчість, дисципліна, відповідальність, ініціативність і т. ін.);

- досвід, навички до праці, стаж: роботи з даної професії;

- родинний стан (сімейний, одинак, наявність дітей, матеріальний стан родини, мікроклімат у родині і т. ін.).

Основа трудового потенціалу працівника - якості, що закладені природою. Це відноситься до здоров'я (фізичного та психічного), творчим здібностям, а також у певній мірі і до моральної орієнтації особистості. Розвиток природних даних та їх реалізація визначаються трьома основними системами-родина, трудовий колектив, суспільство. Сукупність трудового потенціалу працівників, що складають трудові ресурси країни, регіону, окремої організації відбиває трудовий потенціал відповідної спільності.

Трудовий потенціал - це ресурсна категорія, а ресурси передбачають визначення їх джерел, кількості, якості, вартості з метою використання для досягнення першої цілі незалежно від того, стосується це окремого працівника, підприємства регіону чи держави.

Стосовно до підприємства трудовий потенціал - це межова величина можливої участі працівників у виробництві з урахуванням їх психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань та накопиченого досвіду. При визначенні величини потенціалу та рівня його використання прийняті показники чисельності та людина-рік відповідно. Деякі спеціалісти вважають, що розмір величини трудового потенціалу підприємства доцільно визначати через сукупний потенційний фонд робочого часу (у годинах) за формулою: