У результаті якісних змін змісту праці у 80-90-х роках XX століття позначилося зближення, з одного боку, можливостей виробництва, а з другого-очікувань та вимог працівника до організації праці та характеру управління. У цілому ж зріст освіченості та культури персоналу сприяв підвищенню його ролі у сучасному виробництві й суспільстві.
Шостим фактором підвищення ролі персоналу у сучасній організації є розвиток демократії на виробництві і у суспільстві. Вплив демократії на макрорівні, тобто у масштабах держави, на персонал і управління ним іде перш за все за рахунок розвиненості ринкових відносин, які ставлять працівника як носія робочоїсили у рівноправні відносини з працедавцем як власником засобів виробництва. Ця рівноправність виявляється у двох напрямках:
- через формування під її впливом культури, елементами якої є відчуття власної гідності, повага прав особистості, у тому числі її трудових та соціальних прав, очікування та вимога демократичного стилю керівництва та готовність до партиципації, тобто участі у справах організації;
- через прийняття законів, які захищають працівника та регулюють відносини на виробництві.
Безпосередній вплив на стан персоналу та управління ним чинить виробнича демократія (виробничі й робітничі ради, професійні організації, тарифні угоди тощо).
Розвиток демократії у суспільстві та на виробництві прямо пов'язаний із сьомим фактором підвищення значності персоналу у сучасному виробництві - зростанням ціни робочої сили.
Таким чином дійшли висновку:
- якщо співробітник стоїть дуже дорого;
- якщо його трудно звільнити та ще дорожче знайти йому належну заміну;
- якщо зміст праці потребує все більш, високої кваліфікації, самовіддачі, відповідальності та ініціативи працівника і зовнішній контроль за ним утруднений - то все це підвищує значність персоналу у сучасному виробництві і одночасно потребує спеціальних знань з ефективного його використання.
Очевидно, що за цих умов відбувається розвиток соціальних якостей людей, змінюється їхній потенціал як людський фактор у трудовій діяльності.
Отже, можна зробити висновок, що трудовий потенціал — це інтегральна оцінка і кількісних, і якісних характеристик економічно активного населення.
Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох компонентів, головними з яких є здоров'я; освіта; професіоналізм; моральність; умотивованість; вміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість; ресурси робочого часу та ін.
На рівні суспільства ці компоненти можна приблизно оцінити певними узагальненими показниками. Здоров'я населення країни характеризується середньою тривалістю життя, часткою інвалідів, смертністю за віковими групами в залежності від різних причин, розміром та часткою витрат на охорону здоров'я тощо. Моральність суспільства визначається його релігійністю; відношенням до інвалідів, дітей, престарілих; показниками соціальної напруги, злочинності тощо. Творчий потенціал і активність проявляються в темпах науково-технічного прогресу в країні; доходах від авторських прав; кількості патентів та міжнародних премій і т.ін. Організованість на рівні суспільства можна оцінити якістю і стабільністю законодавства; обов'язковістю дотримання законів і угод; стабільністю політичної ситуації; якістю доріг та громадського транспорту тощо. Рівень освіти населення характеризується середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину; часткою витрат на освіту в державному бюджеті; доступністю різних рівнів освіти і т.п. Ресурси робочого часу оцінюються кількістю працездатного населення; кількістю і часткою зайнятих; рівнем безробіття; кількістю відпрацьованих людино-днів за рік тощо. На жаль, більшість цих показників за роки кризи значно погіршилася в Україні.
Список літератури
1. Клиновий, Д.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України [Текст] : навчальний посібник / Д. В. Клиновий, Т. В. Пепа ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦУЛ, 2006. - 728 с.
2. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Text] : навчальний посібник / ред., Є. П. Качан. - К. : Юридична книга, 2005. - 704 с.
3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ; ред. С. І. Дорогунцов. - К. : КНЕУ, 2005. - 988 с.
4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана" ; ред. С. І. Дорогунцов. - 2-ге вид., без змін. - К. : КНЕУ, 2007. - 992 с.
5. Сазонець, І.Л. Розміщення продуктивних сил [Текст] : навчальний посібник / І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар ; Мін-во освіти і науки України. - К. : ЦНЛ, 2006. - 320 с.
6. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика:
Навч. посіб. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 380 с.
7. Соціально-економічна географія України: Навч. посіб. / За ред.Шаблія.- Львів, 2004.
8. Стадницький, Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи) [Text] : навчальний посібник / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній. - К. : Знання, 2008. - 351 с.
9. Ткачук І.Г. Економічна самостійність регіону. - К.: Наукова думка, 2004.-229 с.
10. Чернюк, Л.Г. Розміщення продуктивних сил України [Текст] : навчальний посібник / Л. Г. Чернюк, Д. В. Клиновий. - К. : ЦУЛ, 2002. - 470 с.