з дисципліни
“Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”
Зміст контрольної роботи
1. Адміністративно-територіальний поділ та особливості економічного районування в Україні. (№36
2. Сутність і основні елементи трудового потенціалу суспільства, організації і окремої людини.(№52)
Список літератури
1. Адміністративно-територіальний поділ та особливості економічного районування в Україні
Мережа адміністративно-територіального поділу України, прийнятого у період тоталітаризму, існує практично й нині (табл. 1).
Таблиця 1 - Адміністративно-територіальний устрій України
Райони | Міста | |||||
Всього | У тому числі республі- канського та обласного підпорядкування | Райони у містах | Селища міского типу | Сіль- ські Ради | ||
Україна | 490 | 446 | 167 | 121 | 907 | 10196 |
Автономна Республіка | ||||||
Крим (у тому числі | ||||||
м. Севастополь) | 14 | 18 | 12 | 7 | 56 | 243 |
Вінницька | 27 | 17 | 4 | 3 | 30 | 662 |
Волинська | 16 | 11 | 4 | — | 22 | 378 |
Дніпропетровська | 22 | 20 | 13 | 18 | 53 | 284 |
Донецька | 18 | 51 | 28 | 21 | 133 | 253 |
Житомирська | 23 | 9 | 4 | 2 | 46 | 578 |
Закарпатська | 13 | 10 | 2 | — | 20 | 294 |
Запорізька | 20 | 14 | 5 | 7 | 23 | 263 |
Івано-Франківська | 14 | 15 | 5 | — | 24 | 471 |
Київська (без м. Києва) | 25 | 24 | 11 | — | 30 | 608 |
Кіровоградська | 21 | 12 | 4 | 2 | 20 | 374 |
Луганська | 18 | 37 | 14 | 4 | 109 | 202 |
Львівська | 20 | 42 | 7 | 5 | 35 | 624 |
Миколаївська | 19 | 9 | 5 | 4 | 20 | 288 |
Одеська | 26 | 18 | 6 | 8 | 33 | 435 |
Полтавська | 25 | 15 | 5 | 5 | 21 | 459 |
Рівненська | 16 | 10 | 4 | — | 17 | 336 |
Сумська | 18 | 15 | 7 | 2 | 20 | 384 |
Тернопільська | 17 | 16 | 1 | — | 19 | 572 |
Харківська | 27 | 17 | 7 | 9 | 61 | 381 |
Херсонська | 18 | 9 | 3 | 3 | 30 | 252 |
Хмельницька | 20 | 13 | 5 | — | 24 | 557 |
Черкаська | 20 | 16 | 6 | 2 | 15 | 521 |
Чернівецька | 11 | 11 | 1 | 3 | 8 | 250 |
Чернігівська | 22 | 15 | 3 | 2 | 30 | 523 |
м. Київ* | — | 1 | 1 | 14 | 1 | — |
м. Севастополь** | — | 2 | 1 | 4 | 1 | 4 |
* — У тому числі смт. Пуща-Водиця, підпорядковане міській Раді.
** — У тому числі м. Інкерман і селище міського типу Кача, підпорядковані міській Раді.
Декларація про державний суверенітет України поклала початок нового етапу державного будівництва, дала змогу нашій країні стати суб'єктом міждержавних відносин. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та етнокультурними особливостями. Щоправда, за час незалежності поки що сталися незначні зміни у цьому устрої. Так, у 1991 р. було надано автономію Кримській області і вона нині називається Автономна Республіка Крим.
Сучасна система територіально-адміністративного устрою України формувалася в умовах командно-адміністративної, тоталітарної системи, тому вона характеризується громіздкою структурою, великим штатом працівників і водночас неефективністю виконавчої влади і відсутністю громадського самоврядування.
Економічний район — це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування — це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Разом з тим спеціалізація економічних районів, як івзагалі спеціалізація у виробництві (предметна, по детальна, технологічна), сприяє економії суспільної праці.
Інфраструктура визначається як сукупність споруд, будинків, мереж, так і систем, що прямо не належать до виробництва матеріальних благ, але необхідних для самого процесу виробництва (виробнича інфраструктура — транспорт, зв'язок, мережа енерго- і водопостачання тощо). Соціальна інфраструктура — заклади охорони здоров'я, освіти, культури, побутового обслуговування. Соціальна інфраструктура — це важлива умова і показник життєвого рівня населення.
У цілому при виділенні економічних районів враховують два основних принципи.
1. Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Справді, спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці й засобів на виробництво продукції та її транспортування до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже, територіальна організація господарства у виділених районах повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту в усьому народному господарстві країни і кожному економічному районі.
2. Адміністративний, що визначає єдність економічного районування і територіального політико-адміністративного устрою країни.
Природне середовище враховується в економічному районуванні, оскільки воно впливає на розвиток продуктивних сил при формуванні національних утворень, встановлення державних кордонів і політико-адміністративного устрою. Отже, можна вважати, що природне середовище впливає на економічне районування опосередковано, через зазначені фактори. Транспорт теж впливає на економічне районування не безпосередньо, а через територіальний поділ праці.
Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах колишнього Союзу. Тоді територія нашої держави була поділена на три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний. На основі цього поділу складали п'ятирічні плани, які мали другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів (ТВК), формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Економічний район — це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:
- спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);
- комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;
- керованість, цебто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.
Об'єктивною основою економічного району є територіально-виробничі комплекси.
Економічний район розглядається як спеціалізована територія країни з певним комплексом допоміжних та обслуговуючих виробництв. Спеціалізація району повинна визначати галузі, де витрати праці й коштів на виробництво продукції та її доставку споживачеві найменші порівняно з іншими районами. Економічна ефективність спеціалізації оцінюється як з погляду найдоцільнішого територіального поділу праці у масштабі країни, так і з погляду найповнішого й найпродуктивнішого використання місцевих ресурсів району.
Ще за часів роботи над мережею економічних районів було описано два різновиди процесів та явищ: тенденція до членування виробництва, що виявлялася у поділі праці, спеціалізації й концентрації, та тенденція до інтеграції початково порізнених частин. Ускладнення територіальної структури народного господарства вимагало подальшого розвитку теорії економічного районування. М. Колосовський запровадив поняття ТВК. Серед нових властивостей ТВК відзначалася впорядкованість внутрішньої структури, де на рівні підсистем утворювалися тривкі сукупності виробництв — енерговиробничі цикли. Нові територіально-виробничі системи (ТВК та ЕВЦ) успадкували різні властивості районних комбінатів: ТВК — здатність формувати економічний район, ЕВЦ — спосіб внутрішньої самоорганізації на основі комбінування.
Після здобуття Україною незалежності її поділ на 3 економічних райони (Південний, Південно-Західний та Донецько-Придніпровський), які входили до СРСР, став недоцільним через їх великі розміри. Багатьма авторами за цей час були розроблені нові сітки економічних районів, Ф. Заставний пропонує 9, а О. Шаблій — 6. В. Поповкін поділяє Україну на 5 макрорайонів та 10 мезорайонів, О. Масляк, а також РОПС України пропонує 9 економічних районів (рис. 1—4).
Рис.1. Економічне районування України за Заставним Ф.Д.