д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
є) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України. Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
Громадяни України зобов'язані:
· берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатство відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього чого середовища;
· здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, ікологічних нормативів та лімітів використання природних ре-і порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
· вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та і за екологічні правопорушення;
· компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
· громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі и навколишнього природного середовища відповідно до законів України.
Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища:
а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;
б) забезпечує розробку державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;
в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;
г) встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;
д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів;
є) встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;
е) приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;
з) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності.
3. Поняття екологічної безпеки та її місце в системі екологічного права
Екологічна безпека є складним соціальним явищем. Залежно від територіальних факторів вона може мати локальний, регіональний, національний та глобальний характер, а також є складовою частиною міжнародної, національної чи іншої за рівнем загальної безпеки. Як самостійне явище екологічна безпека в свою чергу охоплює як складові частини такі різновиди: санітарно-екологічну безпеку, радіаційно-екологічну безпеку, екологічну безпеку окремих природних ресурсів і їх компонентів, територій тощо. У загальному вигляді безпека визначається як відсутність небезпеки чи загроз. Залежно від суб'єктів вона характеризується як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, населення, держави та суспільства, а також: сприятливого для них середовища від внутрішніх і зовнішніх несприятливих факторів. З цього випливає, що екологічна безпека пов'язана як з безпекою людини, так і з безпекою країни. Можна сказати, що екологічна безпека є складовою частиною загальної національної безпеки, яка в свою чергу тісно пов’язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. Екологічна безпека безпосередньо є одним із найважливіших напрямів і видів безпеки взагалі, безпеки населення, національної і міжнародної безпеки зокрема. Без перебільшення можна сказати, що від вирішення проблем екологічної безпеки значною мірою залежать сучасний рівень забезпечення загальної безпеки і взагалі існування людства на планеті. Формування системи екологічної безпеки України тісно пов'язане з розробкою і формуванням національної безпеки України, а також із розвитком всеосяжної системи міжнародної безпеки, які ґрунтуються на принципах міжнародного права та загальновизнаних вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Уперше ідея міжнародної екологічної безпеки була офіційно висунута ООН у 1988 р. і проголошена як завдання щодо екологічного відродження планети. Аналіз політичної і законодавчої діяльності в Україні за останні роки, особливо після проголошення її незалежності, свідчить про наявність прогресивних тенденцій, спрямованих на вирішення ряду стратегічно важливих завдань, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки України як держави, так і безпеки населення, в тому числі екологічної безпеки. Забезпечення безпеки населення України має надзвичайно важливе значення як у екологічній, так і в інших сферах державного і суспільного життя. Екологічна безпека с складовою частиною державної політики по забезпеченню національної безпеки України як незалежної держави. В галузі безпеки населення є позитивні тенденції. Так, поставлено питання про розробку і прийняття концепції екологічної безпеки, визначення в законодавчому порядку правових основ прогнозування, запобігання впливу надзвичайних ситуацій на терені України, проведення робіт і прийняття заходів щодо ліквідації можливих негативних наслідків у разі їх виникнення. Екологічну безпеку можна розглядати як такий стан навколишнього середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. У загальному значенні концепція безпеки — це система вихідних положень, принципів та ідей по забезпеченню безпечних для країни і всіх існуючих в її кордонах суб'єктів (держави, суспільства, населення, природних і народногосподарських об'єктів, оточуючого людину навколишнього та виробничого середовища), а також дій як внутрішньодержавного, так і зовнішньодержавного (міжнародного) характеру. Концепція і система забезпечення безпеки населення України та безпечності оточуючого його середовища охоплює діяльність як за напрямами, так і за суб'єктами. її формування тісно пов'язане з розробкою і здійсненням як загальнонаціональної безпеки України, так і існуючої всеосяжної системи міжнародної безпеки та міжнародної екологічної безпеки, які ґрунтуються на закладених у Статуті ООН та інших міжнародних документах принципах і вимогах в екологічній, економічній та інших сферах. Особливо гостро це питання постало для України в умовах становлення її як незалежної суверенної держави. Безпеку в загальному вигляді можна визначити як стан захищеності життєво важливих інтересів держави, суспільства та населення, а також сприятливого для них середовища від зовнішніх та внутрішніх несприятливих факторів та загроз. Із цього випливає, що безпека населення тісно пов'язана як із безпекою держави та суспільства, так і з екологічною безпекою, від вирішення якої залежить левова частка загальної безпеки людей. Таким чином, безпека населення є складовою частиною національної безпеки, яка в свою чергу випливає і тісно пов'язана з всеосяжною системою міжнародної безпеки. А серед найважливіших напрямів і видів безпеки національної безпеки та безпеки населення зокрема є екологічна безпека. Екологічна безпека за своїм місцем і значенням посідає значне місце в державній політиці багатьох країн. Тому без перебільшення можна сказати, що вона належить до найголовніших питань, від вирішення яких значною мірою залежить сучасний рівень І науково обґрунтований підхід щодо забезпечення безпеки населення України і безпечності оточуючого його середовища. Взагалі слід зазначити, що шлях до виживання людства в сучасних умовах лежить не тільки через усунення військової, а й від відведення загальної екологічної небезпеки. У зв'язку з цим є очевидним, що екологічна безпека поряд із збереженням миру — друга найважливіша передумова збереження життя людей. Загальна екологічна безпека стосується інтересів як людства в цілому, так і окремих країн. При аналізі системи екологічної безпеки слід виходити з того, що існує два основних джерела небезпеки: стихійні явища (землетруси, паводки, засухи, пожежі); виробнича діяльність людини. Екологічна небезпека в сучасний період посилилась у зв'язку з тим, що за своїми масштабами і значенням вплив господарської діяльності на навколишнє середовище стає порівняним з природними процесами. При розгляді питань системи екологічної безпеки України у взаємозв'язку з міжнародною системою екологічної безпеки та системою національної безпеки України слід враховувати такі три основні напрями екологічної стратегії. Перший напрям. Повинні розроблятися заходи щодо захисту і збереження природи від нераціональної діяльності людини, які охоплюють як створення природоохоронних зон і заповідних територій, збереження біологічних видів, так і обмеження забруднення навколишнього середовища та використання природних ресурсів. Другий напрям. Система екологічної безпеки України повинна виходити з необхідності радикальної зміни характеру природокористування і господарської діяльності, які належить проводити тільки з урахуванням екологічних вимог і висновків екологічної експертизи проектів та інших екологічно вагомих рішень. Третім напрямом розвитку екологічної стратегії має стати забезпечення і ліквідація небезпеки техносфери: аварій інженерно-технічних систем з негативними, транскордонними наслідками, кумулятивний ефект негативних екологічних наслідків діяльності виробничих об'єктів і технологій. Урахування названих напрямів діяльності у державній програмі екологічної безпеки України дасть змогу здійснювати послідовну політику в екологічній сфері як на законодавчому рівні, так і в державному управлінні. Розробка теоретико-методологічних питань, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки населення на всіх рівнях — від об'єктів з джерелами забруднення до глобального масштабу, дасть змогу значною мірою сприяти оздоровленню природного і виробничого середовища, скласти більш безпечні та комфортні умови для проживання людини, підтримання рівноваги і збалансованості в існуванні та розвитку екосистем. Концептуальні положення, пов'язані з забезпеченням екологічної безпеки, мають бути відображені як у національній екологічній політиці України, так і в національному екологічному законодавстві. В історичному плані категорії «безпека» і «національна безпека» вживаються ще в роботах Н. Макевеллі («Державець»), Т. Гоббса («Левіафан») та ряду інших. Проблеми безпеки і виживання в діяльності і відносинах між державою, урядом і населенням сприяли забезпеченню благополуччя і захисту населення насамперед від зовнішніх загроз. Безпека, яка гарантувалась державою в умовах війни «всіх проти всіх», визначалась як основа виживання і розвитку людини як істоти цивілізованої. Проблеми внутрішньої і зовнішньої безпеки держави розглядалися в роботах Монтеск'є, Бентама, Берне та інших визначник мислителів. Найбільш концентровано в сучасному вигляді ідеї і положення національної безпеки були вперше сформульовані в Законі про національну безпеку США у 1947р. Але він охоплював тільки військову сферу. Національну безпеку в ряді випадків ототожнюють з національними інтересами, особливо життєво важливими інтересами всієї нації. Ряд інших дослідників пов'язують національну безпеку з системою національних цінностей як найбільш фундаментальними факторами, які визначають цілі, методи і засоби взаємодії держав на міжнародній арені. Безпека як цінність національної держави тісно пов'язана з такими базовими цінностями, як розвиток. Вона одночасно є і засобом збереження і захисту цих цінностей, Тому в багатьох випадках екологічну безпеку, як і національну безпеку, можна визначити як частину екологічної державної політики, метою якої є створення внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють збереженню та зміцненню життєво важливих національних цінностей (природних ресурсів, здоров'я народу й окремих людей) перед обличчям існуючих та потенційних загроз. Виходячи із складного і багатокомпонентного характеру цього поняття, слід розрізняти об'єктивні і суб'єктивні факторії екологічної безпеки. Екологічну безпеку можна визначити в рамках існуючих або потенційних загроз і пов'язувати як з наявністю цих загроз у сучасний період, так і з прогнозами й аналізом тенденцій змін загрозливих факторів внутрішнього і зовнішнього характеру в майбутньому. Визначаючи національну екологічну безпеку, політику в галузі екологічної безпеки (екологічну політику) і екологічну стратегію, слід враховувати такі базові цінності суспільства, як територіальна цілісність і політичний суверенітет, виживання, благополуччя, рівноправність, свобода, розвиток, справедливість тощо. Екологічну безпеку, як і національну, здебільшого пов’язують із державою. Але поняття «національна екологічна безпека» ширше, ніж поняття «державна екологічна безпека», під яким розуміють сукупність механізмів, які забезпечують стабільність і самозбереження існуючих державних структур. Наукової теорії екологічної безпеки ще не розроблено, хоча окремі її положення вже сформульовані. Екологічна безпека — це міра відсутності загроз екологічним правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суверенної національної держави. Зменшення рівня загроз передбачає існування і функціонування військово-політичних, економічних, екологічних та інших механізмів, які складають систему національної безпеки і забезпечують захист населення як від небажаних зовнішніх загроз, так і від протизаконних, антигуманних дій державних, урядових і партійних структур. При визначенні екологічної політики і формуванні концепції екологічної безпеки слід враховувати і виходити ще з ряду геополітичних, екополітичних, екологічних, історичних і соціокультурних особливостей України та її найближчого оточення. Україна опинилась у глибокому кризовому стані і держава на сьогодні не завжди спроможна мобілізувати наявний потенціал природних, економічних, науково-технічних та інших ресурсів для невідкладного вирішення екологічних проблем, у тому числі з забезпечення екологічної безпеки.