Функціями контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом є:
контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;
контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху, екологію та санітарні норми;
перевірка вагових і габаритних параметрів транспортних засобів;
контроль та оформлення дозвільних документів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
облік автомобільних транспортних засобів, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів;
перевірка транспортно-експедиторської документації та ліцензій на здійснення міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.[40]
Характерною рисою правового регулювання в сфері міжнародних автоперевезень, якою є те, що основні питання міжнародних перевезень розв’язуються в міжнародних угодах (транспортних конвенціях), які містять диференційовані норми, що однаково визначають умови міжнародних перевезень вантажів і пасажирів.
У більшості міжнародних транспортних конвенцій містяться положення, що стосуються договору автоперевезення вантажів і пасажирів у відповідних міжнародних сполученнях. Проблеми міжнародного транспорту вирішуються в різних міжнародних транспортних організаціях. Найбільше значення для розвитку міжнародних автоперевезень має робота Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії Організації Об'єднаних Націй, Європейської Конференції міністрів транспорту, Міжнародного Союзу автомобільного транспорту, Міжнародної Федерації експедиторських асоціацій, Координаційної транспортної Наради Міністрів транспорту країн-учасниць СНД.
Різні міжурядові організації, а також окремі держави спільно повинні уніфікувати норми, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом. І тому для більш глибокої концентрації міжнародних норм, що регулюють відносини в сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом, необхідно прискорювати процес створення універсальних міжнародних норм у цій сфері.
Співробітництво в галузі транспорту повинне забезпечити удосконалювання перевізного процесу в міжнародному сполученні з поетапною інтеграцією транспортної системи держав Співдружності у світову транспортну систему і зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках. І хоча розроблені Концепція скоординованої транспортної політики країн Співдружності, Концепція приєднання до міжнародних конвенцій і угод в галузі автомобільних вантажних і пасажирських перевезень, Угода про інформаційний обмін на ринку транспортних послуг, Угода про маси і габарити транспортних засобів, що пропускаються на автомобільних дорогах при здійсненні міжнародних перевезень, міжурядова Угода про обов'язкове страхування пасажирів у міжнародному автомобільному сполученні, Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, Декларація про протидію несумлінній конкуренції на міжнародному автомобільному транспорті держав-учасниць СНД і ряд інших документів, однак ефективність роботи автотранспорту при забезпеченні міждержавних і транзитних зв'язків у рамках СНД продовжує залишатися на досить низькому рівні.
Автотранспортна складова у витратах національних економічних систем країн СНД залишається високою і автотранспорт недостатньо сприяє інтенсифікації торгівлі як у рамках Співдружності, так і з іншими країнами. Інтеграція у світову і європейську автотранспортну системи є одним з найважливіших пріоритетів національної політики держав-учасниць СНД. Однак, процес приєднання держав-учасниць СНД до угод і конвенцій ЄЕК ООН в сфері автотранспорту значно відстає за динамікою від інших країн і, у першу чергу країн, що входять у Європейський Союз. Тому з метою забезпечення стійкої інтеграції національних автотранспортних комплексів у світову і європейську автотранспортну систему, реалізації транзитного потенціалу країн-учасниць СНД, особливо в умовах зростання перевезень між Європою та Азією, необхідно:
Інтенсифікувати процес приведення національного законодавства в сфері автотранспорту у відповідність до міжнародних норм і стандартів, що встановлені в угодах і конвенціях ЄЕК ООН;
Розглянути можливість приєднання до тих угод і конвенцій ЄЕК в сфері автотранспорту, до яких відповідні країни-учасниці СНД поки що не приєдналися, з урахуванням національних пріоритетів в сфері інтеграції у світову транспортну систему;
При розгляді послідовності приєднання до конвенцій і угод ЄЕК ООН в сфері автотранспорту та їх виконання взяти до уваги приєднання до них сусідніх країн, а також країн, з якими налагоджений інтенсивним торговий обмін і відповідні йому об’єми міжнародних автомобільних перевезень;
Ратифікувати ті угоди і конвенції ЄЕК ООН, до яких окремі країни-учасниці СНД приєдналися, однак не завершили усі внутрідержавні процедури;
Активніше включатися в діяльність неформальної Міжпарламентської групи з автомобільного транспорту СНД, яку організовано за ініціативою асоціацій міжнародних авто перевізників країн-учасниць СНД з метою скорішого вирішення проблем авто перевізників, особливо, в сфері законодавчого забезпечення галузі;
Активізувати процес приєднання країн-учасниць СНД до інших міжнародних угод і конвенцій, враховуючи прийняті в рамках СНД, та приведення у відповідність із ними національної правової бази в сфері автотранспорту.
В Україні проводиться робота в напрямку інтеграції у світовий ринок автомобільних міжнародних перевезень, зокрема, в останні роки Україна приєдналася до Конвенцій КДПВ та КАПП. Однак, для подальшого розвитку міжнародних автоперевезень варто прискорити ратифікацію й інших Конвенції в цій сфері, як універсальних (міжнародних), так і регіональних на рівні СНД. На завершення додам, що Україна, плануючи ввійти в загальноєвропейську транспортну мережу, повинна прийняти принципи Європейської загальної транспортної політики, адаптувавши їх до українських умов. Головна мета цієї політики - утворення єдиного ринку транспортних послуг, підвищення ефективності функціонування транспортних підприємств і об'єктів транспортної інфраструктури, збільшення безпеки перевезень, надійності і комфортності подорожей пасажирів і перевезень вантажів. Ці завдання повинні бути вирішені найближчим часом.
Однак, робота зі створення сучасної нормативно-правової бази автомобільного транспорту виявила цілий ряд об'єктивних труднощів і протиріч, пов'язаних, насамперед, зі змінами характеру економічної діяльності в цілому. Варто очікувати, що формування цієї бази зажадає ще досить великих зусиль і тривалого часу.
У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією - категорією господарського договору.[52]
Укладення договорів — це особлива, специфічна форма діяльності транспортних органів. Насамперед зазначимо, що поняття договору, яке досить інтенсивно використовується у цивільно-правовій та адміністративне-правовій літературі, набуло значного поширення в юридичній практиці і будь-яких сумнівів не викликає.
Проте змінювані в процесі історичного розвитку суспільні відносини і практика їх регулювання залишають без докладного аналізу транспортні договори. Свого часу це питання досить активно дискутувалося науковцями, щоправда в основному з проблеми співвідношення: плану — як адміністративно-правового акту і договору перевезення та договору перевезення — як цивільно-правової угоди, але в основу якої покладено план перевезення.
З цього питання автори висловлювали різні думки (погляди): від думки, що проблема співвідношення плану і договору повинна дістати однакове рішення незалежно від видів господарської діяльності до думки, що неможливо переносити на відношення саме з перевезення вантажів ті конструкції, які вироблені наукою в інших галузях господарської діяльності. Звичайно, на той час існували жорсткі планово-економічні відносини і план відігравав важливу роль. Виконання плану було одним з найважливіших показників господарської діяльності. План розглядався як метод державного управління майновими відносинами, з одного боку, а з іншого — як юридичний факт, з яким закон пов'язує необхідність виникнення конкретних правовідносин, тобто обов'язковість укладення відповідного договору. У такому разі договір був засобом конкретизації і реалізації плану, причому стосовно перевезення вантажів діяльність транспорту завжди була плановою.
Загальними функціями договору є:
- ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);
- програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);