Істотними умовами договору є:
- найменування та місцезнаходження сторін;
- найменування і кількість вантажу, його пакування;
- умови та термін перевезення;
- місце та час навантаження і розвантаження;
- вартість перевезення.
Сторонами договору є замовник і виконавець. Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно із законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.
Замовник зобов’язаний:
- забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;
- утримувати власні під’їзні шляхи до вантажних пунктів, вантажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;
- здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув’язування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишківвантажу;
- забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.
Вантажний перевізник (виконавець) має право:
- відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;
- відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;
- одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.
При цьому вантажний перевізник зобов’язаний:
- при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати встановлені законодавством умови праці та відпочинку для персоналу перевізника;
- забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;
- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) упункті призначення;
- відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.
Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулювання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору проявляється в спеціальному суб’єктному складі — відправником і одержувачем пошти є підприємство зв’язку. Умови здійснення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мінтрансу України та Мінзв’язку України “Про затвердження Правил перевезення пошти автомобільним транспортом” №32/76 від 12.03.97 року.
Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиного документу.
Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:
систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту;
систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;
систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті.
Аналіз поданого вище легального визначення договору перевезення дає підстави стверджувати, що договір перевезення вантажів є реальною угодою, тобто для її укладення, поряд із згодою сторін, необхідне фактичне вчинення дій, зокрема перевезення вантажу. Перевізник зобов’язується доставити і передати вантажоодержувачу ввірений йому вантаж, який йому вручив вантажовідправник. Обов’язок перевезти вантаж може виникнути, незважаючи на досягнуту сторонами угоду, якщо вантаж не буде передано транспортній організації.
Однак у юридичній літературі зазначається, що твердження про те, що договором перевезення вантажів є реальними угодами, - це загальне правило, яке має свої винятки. В теорії та практиці прийнято вважати договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також чартер (договір, що передбачає умову надання для перевезення всього судна або його частини) на морському, повітряному транспорті консенсуальними угодами, тобто такими, які виникають з моменту досягнення згоди сторін про перевезення, а не з моменту, коли відправник передав вантаж перевізнику1).
Проте, на думку О. Дозорець, віднесення договору перевезення вантажів до групи реальних або консенсуальних угод не може здійснюватися за ознакою видів транспорту, щодо яких договори укладаються. Підставою поділу угод на реальні та консенсуальні є момент виникнення угоди, а відтак і момент виникнення прана вимоги до зобов'язаної сторони. Відповідно до консенсуальної угоди кожна із сторін одразу після укладення договору має право вимагати від іншої сторони виконання нею свого обов'язку за договором.
Інакше будуються відносини у реальних угодах, якою, зокрема, є договір перевезення вантажу. Вантажовідправник не зможе вимагати від перевізника здійснити перевезення вантажу раніше, ніж він передасть вантаж. Крім того, виникає потреба визначити, які наслідки виникнуть у випадку, якщо, незважаючи на досягнення між сторонами угоди на здійснення конкретного перевезення, вантажовідправник не передасть перевізнику вантаж. Звичайно, неможливим виявляється висувати до вантажовідправника вимоги про передавання вантажу, ґрунтуючи їх на досягнутій угоді, адже договір у такому разі має бути визнаний неукладеним.
Справедливою є висловлена М. Брагінським думка про те, що контрагенти не можуть за власною ініціативою трансформувати договір, який згідно із законом є консенсуальним, у реальний договір або, навпаки, реальний — у консенсуальний. Уникнути неоднозначного тлумачення договору перевезення вантажів як реальної чи консенсуальної угоди, на мою думку, дало б змогу легальне визначення понять реальних і консенсуальних угод, закріплене на законодавчому рівні.
Питання про визначення договору перевезення вантажів на автомобільному транспорті як реальної чи консенсуальної угоди повністю вирішує чинний Статут автомобільною транспорту. У ст. 45 Кодексу міститься визначення договору перевезення вантажу, за яким автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу).
На нашу думку, легальне визначення безпірно характеризує договір перевезення вантажу на автомобільному транспорті як реальну угоду. На такій позиції стоять і деякі теоретики — дослідники транспортних правовідносин, що виникають у зв'язку з укладенням і виконанням договору перевезення вантажів
Отже, договір перевезення хоч і зберігає цивільно-правові форми, але за змістом побудований на основі не завжди вільного волевиявлення сторін, характеризується створенням немов би владних повноважень транспортного органу щодо форми і змісту, а тому на певній стадії (формування, організації, виконання) відносин набуває нової якості — стає суто транспортним договором з усіма його наслідками.
У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце посідає договір перевезення вантажу.
У процесі переходу України до ринкової економіки правове регулювання договору перевезення вантажів значно змінилося. Це пов’язано, передусім, з прийняттям нових нормативно-правових актів, тому в сучасних умовах питання правового регулювання договору перевезення вантажів належним чином не досліджене.
Стаття 909 Цивільного кодексу України говорить:”За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу плату.”
Договір перевезення вантажу укладається між транспортною організацією і відправником вантажу. Учасником зобов’язання перевезення може бути й одержувач вантажу, якщо ним не є безпосередньо відправник вантажу (власник).Договір перевезення вантажу визначається як угода, яка є взаємною і відплатною. Вважається укладеною після передання вантажу перевізнику, тобто є реальною. Лише на морському транспортуванні договір перевезення (договір фрахтування) є консенсуальним.
Договір перевезення вантажу завжди укладається в письмовій формі.
Договір перевезення, як правило, має публічний характер з дотриманням певних умов:
- перевізником повинна бути спеціалізована комерційна організація, що здійснює перевезення транспортом загального користування;
- відповідно до транспортного законодавства чи ліцензії ця організація повинна бути наділена функціями суспільного перевізника, зобов’язаного здійснювати перевезення транспортом за вимогою того, хто звернувся;
- ця організація повинна бути включена в особливий перелік осіб, зобов’язаних здійснювати перевезення транспортом загального користування, що підлягає обов’язковому опублікуванню [10, с.294].
Для укладення договору перевезення вантажу застосовується система єдиного документу.
Наприклад, залежно від виду документу розрізняють:
- систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту;
- систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;
- систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті.
Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правилами ст.919 ЦК України, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає – у розумний строк. Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст.914 ЦК України).