Смекни!
smekni.com

Правове регулювання працевлаштування за законодавством України (стр. 4 из 6)

Розділ 2. Право громадян на працевлаштування і гарантії його

реалізації.

Громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.

Іноземці та особи без громадянства, крім найнятих відповідно до угоди про розподіл продукції, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України [5,с.7]. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування [13,с.15]. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян [3, ст.8]. Ці кошти спрямовуються до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Проте при переході до ринкової економіки важливою проблемою є гарантованість державою кожному громадянинові права на працевлаштування. Закон України «Про зайнятість населення» захищає, але не рятує від безробіття. Він тільки уводить нас у новий світ, в якому держава, гарантуючи працевлаштування, але не змігши його здійснити, призначає і виплачує матеріальну допомогу. Гарантія державою права на працю полягає у проведенні певної соціальної політики, спрямованої на створення робочих місць і надання їх тим, хто шукає роботу і бажає працювати. Держава повинна намагатись забезпечити усіх працездатних громадян роботою. Найстрашнішим злом для людини с усві­домлення своєї непотрібності суспільству. Тому законодавчо мають бути визначені заходи, реалізуючи які держава могла б проводити політику повної зайнятості.

Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхування на випадок безробіття здійснюється на принципах надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору та ін.

Суспільство не повинне миритись з безробіттям, відкупля­тись матеріальною допомогою від людей, які залишились за межами підприємства. Допомога — це вже на крайній випадок, коли використані всі можливості і влаштувати безробітного на роботу не вдається. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість насе­лення» безробітними визнаються працездатні громадяни пра­цездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших пе­редбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступиш до неї [3, ст.2]. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків — віл 16 до 60 років.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реоргані­зації, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства або ско­роченням чисельності чи штату [17, с.124].

У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути виз­нані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не ма­ють професії (спеціальності), в тому числі випускники загаль­ноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тим­часового характеру. Не можуть бути визнані безробітними громадяни, які ма­ють право на пенсію, а також особи, які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як таких, що шукають роботу. При цьому вони втра­чають право на надання їм статусу безробітного строком на три місяці з подальшою перереєстрацією. Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої ро­боти. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин за­реєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянин, визнаний безробітним, має право на допо­могу по безробіттю. Допомога надається з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до ви­рішення питання про його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 ка­лендарних днів. Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в дер­жавній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визна­ними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за ми­нулий місяць, і не нижче встановленого законодавством роз­міру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включа­ючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю вста­новлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати.

Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквіда­цією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, ско­роченням чисельності або штату працівників, і військовослуж­бовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скорочен­ням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається до­помога по безробіттю у розмірі 300 відсотків середньої заробіт­ної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному гос­подарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати [8, с.345].

На період професійного перенавчання з відривом від ви­робництва за працівниками зберігається по новому місцю ро­боти середня заробітна плата за попереднім місцем роботи.

Працівникам, звільненим з роботи у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, надається право на достроко­вий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законо­давством строку, якщо вони мають встановлені законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах. Витрати, пов'язані із достро­ковим виходом на пенсію, здійснюються за рахунок коштів Пен­сійного фонду України з наступним відшкодуванням цих вит­рат із державного фонду сприяння зайнятості населення.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноважено­го ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, в період професійної підготовки і перепідготовки виплачується ма­теріальна допомога в розмірі 75 відсотків їх середньої заробіт­ної плати за останнім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відпо­відної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати. Якщо громадяни зареєстровані у державній службі зайня­тості як такі, що шукають роботу, на загальних підставах, до­помога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєст­рації, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років) допомога по безробіттю виплачується до 720 календарних днів. Громадянам, які бажають відновити тру­дову діяльність після тривалої, більше шести місяців, перерви, а також громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів. Цим громадянам гарантується виплата допомоги по безро­біттю у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної пла­ти за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заро­бітної плати, що склалася в народному господарстві відповід­ної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працював не менш 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках виплати допомоги по безробіттю, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої перерви більше шести місяців, допомога виплачується у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мі­німальної заробітної плати [11, с.231].