Ще один чинник впливу на річковий стік - зарегулювання. В цьому разі передусім має бути враховано заповнення Київського водосховища (повний об’єм - 3,7 км3), яке здійснено у 1964-1966 рр. [2].
Врахування чинників, спроможних вплинути на стік Дніпра вище м.Києва, дало змогу отримати значення стоку, яке б спостерігалося у природних умовах, - 1390 м3/с (43,8 км3).
До початку значного антропогенного впливу на стік Дніпра між стоковими характеристиками на водпостах Київ і Лоцмано-Кам’янка існувала тісна залежність (r = 0,98). Для спільного періоду (1881-1931, 1942, 1944-1946 рр.) вона має вигляд:
QЛ-К = 1,256 QКиїв – 81,1 (м3/с).
Використання цієї залежності, а також наведеного вище значення (1390 м3/с) дозволяє отримати середню багаторічну витрату води на в/п Лоцмано-Кам’янка - 1660 м3/с (52,4 км3). Середня багаторічна витрата води в створі Каховської ГЕС є дещо більшою - 1690 м3/с (53,3 км3), адже в цьому разі додається приплив ще кількох річок (Кінська, Базавлук та ін.).
Антропогенний вплив зумовив те, що фактична водність Дніпра в нижній течії є істотно меншою за щойно наведену. У створі Каховської ГЕС за період 1956-1999 рр. середня багаторічна витрата води становить 1350 м3/с (42,6 км3), що навіть менше значення поблизу м.Києва. Безповоротні втрати приблизно становлять 340 м3/с, або 10-11 км3.
Найважливішими чинниками впливу на стік Дніпра у гирлі є безповоротний забір, вилучення стоку при заповненні ставів і водосховищ, додаткове випаровування.
В межах України найбільше води забирають Північно-Кримський (ПКК) і Головний Каховський магістральний канали (ГКМК), а також канали Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий-Ріг, Інгулецька зрошувальна система та ін. [2, 3, 9].
Важливими промисловими водоспоживачами є Трипільська та Придніпровська ТЕС, Запорізька АЕС і Запорізька ТЕС, кілька металургійних комбінатів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Запоріжжі, вже згадувана Рівненська АЕС. Окрім цього, вода з Дніпра використовується для водопостачання багатьох міст.
У 1999 р. з басейну Дніпра в межах України забрано 11,54 км3 води, в тому числі з поверхневих джерел – 10,38, підземних – 1,17 км3 (в тому числі 0,70 км3 за рахунок зменшення річкового стоку). Загальний скид у природні водні об’єкти становив 6,06 км3. Отже, безповоротне водоспоживання сприяло зменшенню стоку в гирлі на 5,02 км3. Вище створу Каховської ГЕС безповоротно забрано 4,64 км3, або 147 м3/с.
У попередні роки вплив господарського комплексу на стік Дніпра був значно більшим. Зокрема, у 1991 р. зміни річкового стоку внаслідок безповоротного водоспоживання становили 9,90 км3, в тому числі до створу Каховської ГЕС - 9,25 км3, або 293 м3/с. Цього ж року стік Дніпра в межах Росії було зменшено на 0,27, Білорусі – 0,25 км3. Сумарний безповоротний забір в межах трьох країн становив 308 м3/с (9,8 км3).
Зменшення водності Дніпра у нижній течії зумовлено також вилученням стоку при заповненні ставів і водосховищ. У цьому разі найбільшу роль відіграло створення Дніпровського каскаду, сумарний об’єм якого становить 43,7 км3. Так, у 1960 р., коли заповнювалося Кременчуцьке водосховище, середня витрата поблизу м.Києва становила 1080, у створі Каховської ГЕС - 726 м3/с.
Окрім шести великих, на території України в межах басейну Дніпра нараховується ще 527 середніх і малих водосховища сумарним об’ємом 2,30 км3. До цього слід додати існування 13,3 тис. ставів, сумарний об’єм яких становить 1,84 км3. У свою чергу 98 водосховища і 696 ставка створено на території Білорусі. Їх об’єм відповідно є таким: 1,02 і 0,15 км3.
Наведені дані свідчать про те, що сумарний об’єм штучних водойм на території України і Білорусі дорівнює 49 км3. З урахуванням штучних водойм на території Росії, може бути зроблений висновок про практичну відповідність їх сумарного об’єму середньому стоку Дніпра у гирлі. Практично весь об’єм, що пішов на заповнення ставів і водосховищ, вилучено за період після 1950 р. Упродовж зазначеного періоду зі стоку річки щороку в середньому забиралося 1,0 км3 води, що відповідає витраті 31-32 м3/с.
Ще один чинник антропогенного впливу - додаткове випаровування. У 1999 р. з поверхні каскаду втрати становили 2,41 км3 (76,0 м3/с), що приблизно відповідає середньому багаторічному значенню. Окрім цього, мають бути враховані втрати на додаткове випаровування з поверхні середніх і малих водосховищ, а також ставів, сумарна плоша яких вище Каховської ГЕС становить 2,0 тис.км2. У цьому разі додаткове випаровування дорівнює 0,40 км3 (12,6 м3/с).
Насамкінець має бути врахована безповоротна фільтрація з Каховського водосховища, яка в середньому на рік становить 830 млн м3 (26,3 м3/с).
Розглядаючи питання антропогенного впливу, не можна пройти поза увагою осушувальну меліорацію. За даними різних дослідників [5], вплив цього фактора на річні значення стоку істотно різниться. Водночас є підстави вважати, що найбільш близьким до істини є висновок про існування певного впливу лише у перші постмеліоративні роки, коли спрацьовуються запаси грунтових вод. Згодом вплив осушення, якщо він і проявляється, в основному сприяє вирівнюванню внутрішньорічного розподілу стоку. Існування точки зору про зростання річкового стоку під впливом меліорації передусім пов’язано з настанням в останні десятиліття фази підвищеної водності, яка розпочалася невдовзі після початку масштабних робіт з осушення. Зростання водності річок спостерігається не тільки на р.Прип’яті, де осушення набуло найбільшого розвитку, але й на інших річках, де осушення практично відсутнє (зокрема, на Південному Бузі).
Є підстави вважати, що тенденція до зростання стоку, яка спостерігається на багатьох річках України і сусідніх країн, передусім зумовлена кліматичними чинниками [2]. У цьому разі, вірогідно, найважливішу роль відіграє зменшення випаровування (як з поверхні водозбору, так і водної поверхні). Цьому сприяє деяке зниження температури повітря у літній період, зростання хмарності та вологості повітря, зменшення швидкості вітру. Інший чинник, який проявляється у південній частині України, - деяке зростання кількості атмосферних опадів.
Cіверський Донець є найбільшою річкою на сході України. Водночас стік цієї річки широко використовується у багатьох сферах господарського комплексу.
Найдовший ряд спостережень - на в/п Лисичанськ (52400 км2), де спостереження розпочато у 1892 р. Середня багаторічна витрата води за наявними даними по 1999 р. включно становить 104 м3/с (3,28 км3).
До 1958 р. стік Cіверського Дінця був близьким до природного - безповоротний забір становив 2-3 м3/с. З 1959 р., коли запрацював канал Cіверський Донець – Донбас, безповоротний забір почав стрімко зростати. Того року забір води у канал в середньому становив 3,68 м3/с. Далі він був таким: 1960 р. – 5,12, 1965 р. – 14,0, 1970 р. – 19,4, 1975 р. – 26,4, 1980 р. – 29,3, 1985 р. – 34,9, 1990 р. – 34,3, 1999 р. – 23,2 м3/с.
Зважаючи на дефіцит води у східному регіоні, вода з річки забирається у багатьох місцях. У межах Харківської області беруть початок два водоводи на Харків. Об’єктом, що забирає воду із Сіверського Дінця, є також Зміївська ТЕС. Поблизу м.Слов’янська вода забирається для технологічних потреб Слов’янської ТЕС. На прилеглій ділянці річки беруть початок кілька водоводів, призначених для промислового і комунального водопостачання (Другий Донецький та ін.). Велика кількість водозаборів (в тому числі для потреб зрошення) існує і нижче м.Лисичанська.
Наведені дані свідчать про те, що водозабір із річки є дуже значним. Водночас великим є і об’єм відведення води, яка була у користуванні. У Сіверський Донець та його притоки скидається значна кількість шахтних вод.
У 1999 р. безповоротний забір у басейні річки становив 1,12 км3, з них за рахунок впливу на річковий стік – 0,84 км3 (26,6 м3/с). Вище в/п Лисичанськ безповоротний забір становив 0,79 км3 (25,0 м3/с). У попередні роки він сягав 1,0-1,1 км3, або 30-35 м3/с.
Для всього періоду спостережень 1892-1999 рр. безповоротний забір води вище в/п Лисичанськ приблизно становить 10 м3/с.
Інший важливий чинник впливу на водність р.Сіверський Донець - заповнення ставів і водосховищ та додаткові втрати на випаровування. Найбільшими водосховищами в басейні річки є Печенізьке (площа – 86,2 км2, повний об’єм – 383 млн м3), Червонооскільське (F = 122,6 км2, W = 474 млн м3), Вуглегірське (F = 15,1 км2, W = 162 млн м3), Бєлгородське (Росія) (F = 23,3 км2, W = 76 млн м3).
В цілому в українській частині басейну річки створено 118 руслових і 23 наливних водосховища, повний об’єм яких відповідно становить 1,72 і 0,31 км3 (разом 2,03 км3). Окрім цього, налічується 1890 ставів загальним об’ємом 0,22 км3. Вище в/п Лисичанськ об’єм штучних водойм дорівнює 1,80 км3. З урахуванням штучних водойм на території Росії може бути отримано, що за період існування в/п Лисичанськ (з 1892 р.) в середньому на їх заповнення вилучалося 17,6 млн м3, або 0,56 м3/с.
Природні особливості басейну Сіверського Дінця зумолюють існування значних втрат на додаткове випаровування. За даними Держводгоспу України, у 1999 р. цей об’єм становив 108 млн м3 (в тому числі вище в/п Лисичанськ – 73 млн м3, або 2,31 м3/с). З урахуванням часу створення водойм (переважно 50-ті та 60-ті роки), можна прийняти, що в середньому додаткове випаровування за період з початку спостережень становить 0,8-1,0 м3/с. Отже, зарегулювання стоку сприяло зменшенню водності р.Сіверський Донець в середньому на 1,5 м3/с.
Беручи до уваги витрати, пов’язані з безповоротним забором, сумарний вплив господарського комплексу на стік річки становить 12 м3/с. Таким чином, середня багаторічна витрата води, яка б спостерігалася у природних умовах, на в/п Лисичанськ дорівнює 116 м3/с.