Через такі суттєві розбіжності у сучасному науковому розумінні поняття фінансової установи складається тенденція до визначення загального поняття фінансової установи та проведення класифікації фінансових установ на банки та небанківські фінансові установи. Інколи фінансові установи, що не є банками, називають позабанківськими установами [141. C. 321]. Запропонований шлях дозволить розв'язати одразу дві глобальні теоретичні проблеми: по-перше, наука фінансового права України матиме чітке наукове бачення поняття фінансових установ; по-друге, враховуючи специфіку як банків, так і інших видів фінансових установ, надасть можливість виокремити банки серед інших фінансових установ як ключову ланку в цій системі. У зв’язку з цим зупинимось на визначенні сутності банку дещо детальніше.
Питання наукового визначення поняття “банк” досліджували як українські (Є.В.Карманов, А.О.Селіванов, О.А.Костюченко, О.О.Качан, П.Д.Біленчук, В.О.Міхневич та інші автори) так і російські (Г.А.Тосунян, А.Ю.Вікулін, В.І.Букато, Ю.В.Головін, А.А.Вишневський та інші) науковці. Окремі з них (П.Д.Біленчук, О.Г.Динник, І.О.Лютий, О.В.Скороход, А.А.Вишневський) провели ґрунтовний аналіз європейського права з метою визначення сутності банку науковцями і законодавством країн Європи. Проте в умовах змін в національному законодавстві України, проведення наукових дискусій і суперечок навколо терміну „банк” проблема визначення цього поняття, вироблення найбільш універсального визначення, яке б найповніше розкривало сутність сучасного банку, залишається до кінця невирішеною і потребує подальшого дослідження [Шамрай Теоретичні С. - 328].
Вирішення проблеми визначення сутності поняття „банк” має не тільки наукову, але і практичну цінність. Так, в умовах активізації державної кампанії попередження економічних злочинів, посилення боротьби з організованою злочинністю та з метою запобігання використання банків у процесі легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, зростає необхідність у наданні чіткого законодавчого визначення терміну „банк” для розроблення системи заходів впливу, механізму притягнення до юридичної відповідальності, видів та меж такої відповідальності стосовно юридичних осіб, які є банками за законодавством України, за порушення вказаними суб'єктами вимог чинного законодавства. Визначення поняття „банк” дозволить більш чітко законодавчо відмежувати поняття „фінансових операцій”, „банківських операцій”, „банківських послуг”, „фінансових послуг”, окреслити коло суто банківських операцій, встановити відповідальність юридичних осіб, що не є банками, за провадження ними банківської діяльності. Вирішення вказаної проблеми, на наш погляд, допоможе у реалізації багатьох інших теоретичних і практичних завдань науки банківського права.
Неможливо не погодитись з твердженням Тавасієва А.М., на думку якого, терміни „кредитна організація”, „банк”, „небанківська кредитна організація” відомі широкому колу людей, проте розробка науково вивірених визначень вказаним економіко-правовим явищам є нелегкою справою. Автор зазначає, що, як правило, використовуються недостатньо чітко окреслені наукові поняття, головний недолік яких полягає у неможливості з'ясувати питання про докорінну специфіку діяльності, зокрема, банків, питання про принципову відмінність банків, з одного боку від інших видів кредитних організацій, а з іншого - від будь-яких інших суб'єктів підприємництва [108. C. - 19].
Пристосовуючи дане твердження до сучасної національної правової думки, можна наголосити на тому, що проблема співвідношення понять (яких сьогодні використовується достатньо багато) у правовій науці залишається до кінця невирішеною.
Тлумаченням понять „банк”, „банківська установа”, „фінансова установа”, „фінансово-кредитна установа”, „кредитна установа” тощо, здебільшого в Україні займаються науковці-економісти, хоча і в юридичній науковій літературі зустрічаються окремі розробки.
Перш, ніж провести ґрунтовний аналіз вказаних понять та надати їм об'єктивну правову оцінку, слід зауважити, що, як правило, сучасна наука банківського права (за винятком лише окремих новітніх наукових видань) використовує при визначенні такої категорії як „банк” дещо застаріле поняття „комерційний банк”. Якщо звернутися до історії, то можна зазначити, що спочатку банки займалися обслуговуванням переважно торгівлі, товарообмінних операцій та платежів, тому основними їх клієнтами виступали торгівці (комерсанти). Звідси і закріпилась назва „комерційні банки” [153. C. - 33].
Костюченко О.А. при визначеній поняття „комерційний банк” виходить із того, що це - установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, організацій, населення ти інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом” [138. C. - 66]. Це визначення, очевидно, базується на Законі України „Про банки і банківську діяльність” 1991 року [8]. Автор зазначає, що „комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів) або індивідуальних і суспільних інтересів клієнтури - юридичних та фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні банки це підприємства особливого типу які організують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку” [138 С. - 66]. Не змінює науковець свого погляду на банки і у своїх новітніх працях [139. С. – 93], [140. С. – 111-112].
Майже така сама думка висловлюється і О.О. Качаном, проте автор обґрунтовує своє бачення терміну "банк" у переломленні до терміну „підприємство”: "Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність цілком і повністю підпадає під визначення поняття підприємства, яке містив Закон України „Про підприємства в Україні”, що вже втратив чинність [13]: „Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)” [131. С. - 48]. Науковець виділяє „основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:
1) наявність майна на праві власності, повного господарського
відання, відображеного на самостійному балансі;
2) наявність прав юридичної особи;
3) здійснення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.” [131. С. - 48]. Аналізуючи вказані ознаки, автор пропонує універсальне визначення банку, намагаючись пов'язати це визначення з ознаками підприємства: „... це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в банках...” Отже, - приходить до висновку О.О. Качан, - комерційний банк - це підприємство, але підприємство особливого роду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають в ролі товару ” [131. С. – 49-50]. Такі висновки, з нашого погляду, могли базуватись на нормах Закону України "Про банки і банківську діяльність" 1991 року, який вже втратив чинність [8]. Аналогічна концепція сутності банку висловлюється автором і дещо пізніше, після набрання чинності нового Закону України “Про банки і банківську діяльність” [132. С. 46-47], який поставив нові вимоги до визначення поняття “банк”. У зв’язку з цим вказане визначення має бути дещо більше обґрунтоване.
На наш погляд, є недоцільним визначати поняття „банк” через термін „підприємство”, навіть виходячи з того, що банки - це підприємства особливого типу або роду. Оскільки основною ознакою підприємства завжди виступала виробнича діяльність, а банкам в Україні заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва. Стаття 48 чинного Закону України "Про банки і банківську діяльність" [12] містить положення про те, що банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет та страхування, крім виконання функцій страхового посередника). Виробнича діяльність була заборонена банкам також і відповідно до вимог законодавства України, яке втратило чинність (частина 4 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 [8]). Саме тому обґрунтування тотожності банку і підприємства з урахуванням специфіки діяльності кожного з цих суб'єктів є не цілком коректним [Шамрай Теоретичні С. - 330]. Так, безперечно, сучасний банк має право на здійснення господарської діяльності, але, так би мовити, не у „повному” обсязі. У національному законодавстві існує декілька визначень терміну „господарська діяльність” (Господарський кодекс України [4], Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” [18]. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” [14], Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [15], з аналізу яких можна зробити висновок, що банк здійснює лише ту частину господарської діяльності, яка не пов'язана з виробництвом матеріальних благ, зокрема будь-якого виду продукції, які можуть виступати у формі товару, торгівлею, виконанням робіт, кінцевим результатом яких виступає матеріальне благо у формі товару (оскільки така діяльність також може розцінюватись як матеріальне виробництво). Важко також погодитись і з тим, що банк може здійснювати комерційну діяльність в широкому розумінні (крім, звичайно, комерційної діяльності з цінними паперами та комерційної діяльності з надання окремих послуг відповідно до чинного законодавства України), оскільки, етимологія слова "комерційний" вказує на його абсолютну синонімічність слову "торговий". Правильність цього висновку підтверджують норми Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" [16], де термін "комерційний" тлумачиться широко і охоплює питання, що випливають з усіх відносин торгового характеру як договірних, так і недоговірних. Відносини торгового характеру, згідно зі вказаним законом включають такі угоди, не обмежуючись ними: будь-які торгові угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торгове представництво, факторні операції, лізинг, інжиніринг, будівництво промислових об'єктів; надання консультаційних послуг чи обмін товарами й (або) послугами, купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами. Тобто, банки в Україні здійснюють комерційну діяльність за винятком тієї її частини, яка заборонена для них. Слід також зазначити, що банки здійснюють і підприємницьку діяльність, але також частково, ту її частину, яка не пов'язана з виробництвом, торгівлею.