Установчим документом акціонерного товариства є його статут (ст. 154 ЦК, 82 ГК та ст. 4 Закону „Про господарські товариства”). Статут акціонерного товариства повинен бути оформлений та містити відомості, згідно зі статтями 4 та 37 Закону України „Про господарські товариства” з урахуванням статей 82 Господарського кодексу України, 87, 88 та 154 Цивільного кодексу України. Всі вказані норми не є обмежувальними, тому статут страховика має містити інформацію про порядок формування, зменшення та збільшення статутного капіталу страховика, умови та порядок формування інших фондів та резервів, види страхової діяльності, іншу інформацію, що не суперечить Закону України „Про страхування” та згідно з нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
Особливостями відрізняється формування статутного фонду страховика, вони, до речі, стосуються всіх організаційно-правових форм страховиків, не лише акціонерних товариств. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про страхування” при створенні страховика статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. (У ст. 2 Закону „Про страхування” також необхідно використовувати слова „статутний (складений) капітал” у відповідності зі згаданими вище змінами). Дозволяється формування статутного капіталу страховика цінними паперами[88], що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Іншим питанням, що має бути включене у статут страховика, є предмет його діяльності. Предметом безпосередньої діяльності страховика відповідно до Закону України „Про страхування” може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика. Страховики, які планують здійснювати страхування життя, матимуть право надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Порядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування резерву для покриття можливих втрат встановлюються Держфінпослуг за погодженням з Національним банком України.
Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень статті 2 Закону України „Про страхування”. Питання організації управління страховиком-акціонерним товариством, формування органів управління та органів контролю та здійснення ними своїх повноважень, порядок збільшення статутного фонду та формування інших фондів страхової компанії акціонерного товариства можуть бути відображені у статуті страховика згідно зі статтями 38-49 Закону України „Про господарські товариства”.
Розглянемо повне товариство як одну з організаційно-правових форм, в якій створюються страховики в Україні. Страховик у формі повного товариства визначатиметься як фінансова установа-господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить. Це визначення надається відповідно до ст. 119 Цивільного кодексу України, яке на сьогодні, з нашого погляду, найчіткіше виражає суть повного товариства. Визначення, яке надається повному товариству статтею 66 Закону України „Про господарські товариства” є загальним і звучить наступним чином: повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а частина 5 ст. 80 Господарського кодексу України, наприклад, дещо викривляє сутність цивільної відповідальності, визнаючи наявність додаткової солідарної відповідальності, а тому дещо спотворюється і визначення повного товариства в цілому, яке визнається як господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Повне товариство створюється і діє на основі засновницького договору, який є його установчим документом (ст. 120 ЦК, ст. 82 ГК та ст. 4 Закону України „Про господарські товариства”). Оскільки по суті засновницький договір не відрізняється від інших цивільних договорів, то в ньому можна відтворити будь-які законні аспекти діяльності страхової компанії, починаючи від питань її створення та формування статутного (складеного за Цивільним кодексом) капіталу, питань організації управління страховою компанією, порядку внесення вкладів її учасників, розподілу прибутку та збитків, відповідальності учасників страхової компанії за її зобов’язаннями і закінчуючи питаннями ліквідації страхової компанії. Тобто в засновницькому договорі можна відтворити не лише питання, які мають бути врегульовані засновниками страхової компанії на момент її державної реєстрації, але і будь-які інші питання діяльності майбутнього страховика в межах закону.
Страхова компанія, створювана в організаційно-правовій формі командитного товариства, - це фінансова установа-господарське товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Страхова компанія-командитне товариство діє, як і повне товариство, на підставі засновницького договору. Взагалі, на командитні товариства поширюються ті ж норми законодавства, що регулюють діяльність повних товариств (ч.3 ст. 133 Цивільного кодексу, ст. 77 Закону України „Про господарські товариства”), за винятком окремих особливостей, більшість з яких запропонована Цивільним кодексом України, і полягають вони в наступному:
1. Учасники командитного товариства мають розмежування за назвою: учасники з повною відповідальністю та вкладники (в контексті ч.2 ст.75 Закону України „Про господарські товариства”. Але більш коректну їх назву дає Цивільний кодекс України з огляду на відсутність в цивільному законодавстві поняття „повної відповідальності”: повні учасники та вкладники командитного товариства.
2. В командитному товаристві лише повні учасники наділені правом на управління його справами. У командитному товаристві, де є тільки один повний учасник, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям повних учасників по управлінню справами командитного товариства.
3. Засновницький договір командитного товариства підписується лише повними учасниками.
4. Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова „командитне товариство” або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів „і компанія”, а також слова „командитне товариство”. Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
5. Засновницький договір страхової компанії-командитного товариства, крім відомостей, що мають міститися в ньому обов’язково, в порядку, встановленому Законами України „Про господарські товариства”, „Про страхування”, Цивільним кодексом України, має містити інформацію про розмір та склад статутного капіталу страхової компанії; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. При цьому на момент держаної реєстрації страховика-командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у страховій компанії-командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо страхова компанія-командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства. При цьому за логікою створення страховиків (наявність не менш, ніж трьох засновників), крім повного учасника два інших – це вкладники страхової компанії-командитного товариства.