Смекни!
smekni.com

Правове регулювання ринків фінансових послуг (стр. 28 из 35)

6. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

7. Питання управління справами страховика-командитного товариства, прав, обов’язків та відповідальності вкладників командитного товариства мають бути відтворені у засновницькому договорі (меморандумі) командитного товариства у відповідності до ст. 77-83 Закону України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, визначених статтями 136-138 Цивільного кодексу України.

8. Цікавою є особливість ліквідації командитного товариства: ст. 139 ЦК передбачає ліквідацію командитного товариства через вибуття з нього всіх вкладників, а ст. 83 Закону України „Про господарські товариства” – через вибуття всіх повних учасників. З нашого погляду, обидві ці підстави є справедливими для командитного товариства і мають бути акумульовані і в Цивільному кодексі України, і в Законі „Про господарські товариства”. При ліквідації командитного товариства з підстави вибуття всіх вкладників, воно може бути перетворене у повне товариство. Процедурні питання ліквідації командитного товариства, зокрема питання розподілу коштів при ліквідації можуть бути вказані у його засновницькому договорі (меморандумі).

Товариство з додатковою відповідальністю – остання організаційно-правова форма страховиків, що можуть бути створені в Україні. Страховою компанією, створеною у формі товариства з додатковою відповідальністю є фінансова установа-господарське товариство, засноване не менш, ніж трьома особами та статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу України учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства. За загальним правилом, встановленим законодавством, що регулює створення та діяльність господарських товариств, правила створення та діяльності товариств з додатковою відповідальністю є аналогічними нормам створення та діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, установчим документом товариства з додатковою відповідальністю є статут (ст. 82 ГК України та ст. 143 ЦК України та ст. 4 Закону України „Про господарські товариства”). Стаття 142 ЦК не виключає можливості у разі заснування товариства з додатковою відповідальністю кількома особами (а у разі створення страхової компанії, як йшлося вище, таких осіб має бути не менше трьох) укладення між ними договору у письмовій формі, який встановлював би порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з додатковою відповідальністю не визнається установчим документом товариства з додатковою відповідальністю і його подання при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. Розмір статутного капіталу товариства з додатковою відповідальністю повинен становити суму не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з додатковою відповідальністю.

Статтями 52 Закону України „Про господарські товариства” та 144 Цивільного кодексу України передбачено, що до моменту реєстрації товариства з додатковою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу.

Інші питання формування статутного капіталу страховика-товариства з додатковою відповідальністю, питання управління його діяльністю: порядок формування та органів управління та контролю, процедурні питання діяльності вказаних органів: проведення засідань, порядок прийняття рішень, тощо, питання вступу та виходу з учасників товариства, ліквідація товариства з додатковою відповідальністю детально розписуються в його статуті аналогічно правилам, встановленим законодавством для товариств з обмеженою відповідальністю, а саме ст.144-150 ЦК, ст. 52-64 Закону України „Про господарські товариства”.

Державна реєстрація страхових компаній в Україні відбувається за суто особливою схемою, що, в цілому, суперечить логіці, яка випливає з норм новітнього законодавства, яке регулює процес створення страховиків в Україні.

1. Статтею 7 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено умови початку діяльності фінансовими установами. Однією з цих умов є наступна: особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

2. Функцію реєстрації фінансових установ та ведення Державного реєстру фінансових установ покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг статтею 28 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та пунктом 4 Указу Президента України „Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України” від 04.04.2003 № 292/2003. У цьому пункті зупинимось на такому. Відповідно до п. 3 вказаного Указу на страхових та перестрахових брокерів розповсюджуються наглядові повноваження Держфінпослуг, зокрема з реєстрації. Однак в дисертаційному дослідженні окремо розглядати легітимацію страхових та перестрахових брокерів є недоцільним за причини, що вказані суб’єкти здійснюють посередницьку діяльність на ринках фінансових послуг, і не є фінансовими установами[89].

3. З аналізу відповідних нормативних актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг з питань реєстрації фінансових установ, зокрема страховиків, а саме: Положення про Єдиний державний реєстр страховиків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 05.12.2003 № 155, Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41, Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.11.2005 № 4934 (як, до речі, і з аналізу нормативних актів Держфінпослуг, що стосуються порядку створення інших фінансових установ) випливає висновок, що для страхових компаній в Україні поняття державної реєстрації чітко відрізняється від внесення до Державного реєстру фінансових установ. Набуття статусу юридичної особи для страхової компанії відмежовано у часі від набуття нею статусу фінансової установи. В цьому полягає особливість, а на наш погляд, деяка алогічність державної реєстрації страхових компаній.

Незважаючи на створення спеціального органу (Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України), однією з основних функцій якого є здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері, механізм державної реєстрації страхових компаній в Україні не змінився. На відміну від ринку банківських послуг, очевидно, що нагляд на ринку фінансових послуг починається не з державної реєстрації юридичної особи, яка має намір надавати певний вид фінансових послуг, а з набуттям цією юридичною особою статусу фінансової установи відповідно до спеціального законодавства, розробленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг для конкретного виду фінансових установ – в даному випадку – для страхових компаній. Хоч, наприклад, з розглянутих вище правил легітимації кредитних спілок в Україні випливає, що державна реєстрація кредитних спілок здійснюється саме Держфінпослуг.

Отже, державна реєстрація страхової компанії в Україні, як завершальний етап створення майбутнього страховика, є аналогічною державній реєстрації будь-якого іншого господарського товариства, що не має наміру надавати фінансові послуги. Відповідно до ст. 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. З 1 липня 2004 року таким законом є Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003. Якщо для банків та кредитних спілок, за правилами, встановленими Законами України „Про банки і банківську діяльність” та „Про кредитні спілки” державний реєстратор є завершальною стадією проходження процедури державної реєстрації, то державна реєстрація страхової компанії розпочинається згідно з Законом „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Державна реєстрація страхової компанії проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням майбутнього страховика.

Для проведення державної реєстрації страхової компанії її засновники або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення документи у відповідності до ст. 24 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються одним із засновників страхової компанії або уповноваженою ними особою особисто, то державному реєстратору додатково пред’являється паспорт та документ, що засвідчує повноваження вказаних осіб.