Оскільки Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” проводить класифікацію інвестиційних фондів на пайові та корпоративні, то для кожної з цих груп насамперед передбачений особливий процес створення. Так, згідно із статтею 7 Закону, корпоративний інвестиційний фонд - це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Створення корпоративного інвестиційного фонду регулюється законодавством з питань діяльності акціонерних товариств, тобто Законом України “Про господарські товариства” з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів України та особливостей, встановлених Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Ці особливості полягають в наступному:
1. Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність на підставі статуту та регламенту, вимоги до змісту яких містить ст. 9 Закону “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.
2. Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності. Розмір початкового статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення інвестиційного фонду.
3. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.
4. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада. Стаття 14 Закону “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” забороняє створення в корпоративному інвестиційному фонді інших, крім вказаних, органів.
Особливість пайового інвестиційного фонду полягає в тому, що він не є юридичною особою, а тому не підлягає легітимації як юридична особа. Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду, відповідно до ст. 23 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інститутів спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.
Документом, на підставі якого здійснює діяльність пайовий інвестиційний фонд є регламент, зміст якого визначає ст. 24 Закону.
Особливістю інститутів спільного інвестування є те, що управління їх активами здійснює компанія з управління активами, що є юридичною особою (не фінансовою установою), яка створюється відповідно до чинного законодавства України та має ліцензію, видану Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Незважаючи на досить тривале існування в Україні інвестиційних фондів, процес їх легітимації ставить низку проблемних питань. З часу законодавчого визнання інвестиційних фондів фінансовими установами процес їх створення, закінчуючи державною реєстрацією, мав би відбуватись за загальною для фінансових установ схемою (її запропоновано вище). Однак Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг досі не розробила і не прийняла жодного розпорядження ні з питань легітимації інвестиційних фондів, ні з питань регулювання їх діяльності. Державне регулювання діяльністю інвестиційних фондів відповідно до ст. 6, 56 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” зводиться до регулювання Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Це є основним правовим парадоксом у питанні регулювання діяльності інвестиційних фондів, які є фінансовими установами за законодавством України.
Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” містить норми про те, що інвестиційні фонди, повинні бути внесені в реєстр інститутів спільного інвестування, (наприклад, ст. 13, 23 Закону), держателем якого є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку[91] хоча логічним було б вважати, що їх державна реєстрація відбувається шляхом внесення до Державного реєстру фінансових установ. Діяльність інвестиційних фондів ліцензується також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до ст. 3 та 4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів” від 30.10.96 та нормативних актів самої Комісії, діяльність з приватизаційними паперами – Фондом державного майна України. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг участі в процесі ліцензування діяльності інвестиційних фондів, зважаючи на відсутність будь-яких спеціальних нормативних актів, не бере.
Тож, основними проблемами у питаннях легітимації інвестиційних фондів в Україні є наступні:
1. На сьогодні різні аспекти діяльності інвестиційних фондів контролюють різні органи – Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України і, навіть, Антимонопольний комітет України (ст. 57 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є чи не основним державним органом, що контролює весь процес створення, реорганізації та ліквідації інвестиційних фондів, приймає рішення про внесення та вилучення інвестиційних фондів до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, приймає рішення про відповідність інвестиційних фондів вимогам щодо мінімального обсягу активів ІСІ[92], реєструє емісію та контролює розміщення інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів, контролює діяльність власне інвестиційних фондів та діяльність компаній з управління їх активами. У світлі сказаного, повноваження щодо інвестиційних фондів як одного з видів фінансових установ, покладені на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” виглядають суто декларативними. Розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, є доволі простим: чітке з’ясування та закріплення в законодавстві суті інвестиційного фонду, яка на сьогодні є далекою від суті фінансової установи. Діяльність на фондовому ринку України не дає підстав вважати юридичну особу фінансовою установою, в іншому випадку фінансовими установами слід вважати всі юридичні особи, що емітують цінні папери або торгують ними (як інвестиційні компанії). Залучення коштів, наприклад, фізичних осіб, від продажу емітованих акцій є фінансовою операцією, але саме по собі це також не дає підстав називати юридичну особу фінансовою установою. Так, наприклад, банк-акціонерне товариство, як вже було вказано вище, не матиме статусу фінансової установи після державної реєстрації та факту першої емісії акцій.
2. Інститути спільного інвестування, якими є інвестиційні фонди, - це не самостійні суб’єкти. Вони тим чи іншим чином пов’язані з компаніями з управління активами. В цьому полягає їх особливість, але ця особливість розширює кількість як державних органів, що беруть участь у процесі легітимації інститутів спільного інвестування, так і органів, що контролюють їх діяльність.
3. Удосконалення існуючої процедури легітимації інвестиційних фондів шляхом передачі функцій з легітимації від Державної комісії цінних паперів та фондового ринку та Фонду державного майна України до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, на нашу думку, не є потрібним та ефективним рішенням зазначених проблем на сучасному етапі та послабить державний контроль за процесом створення інвестиційного фонду і подальший нагляд за його діяльністю. Поступове зосередження легітимаційного процесу в повноваженнях Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг повинно відбуватись одночасно з удосконаленням законодавства та за умови наукового обґрунтування статусу інвестиційного фонду як фінансової установи, хоч на нашу думку, інвестиційні фонди за їх сьогоденним розумінням, на наш погляд, не відповідають ознакам фінансової установи.
Процес створення довірчих товариств регулює однойменна стаття 2 Декрету, проте вона є такою, що вже давно не відповідає правовідносинам, які повинна регулювати. По-перше, всі деталі, що мають бути вказані в установчому договорі довірчого товариства, можуть, звичайно, бути враховані в договорі про заснування довірчого товариства (ст.142 Цивільного кодексу), однак важко проконтролювати домовленість засновників про відповідальність щодо обов’язків перед банком та довірителями майна, про право довірених осіб на підпис чеків, проведення інших операцій або отримання документів, що знаходяться на відповідальному зберіганні в банку, оскільки установчий (засновницький) договір вже не є установчим документом товариства з додатковою відповідальністю, а тому не є обов’язковим для подачі при державній реєстрації товариства.