При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно. Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП України). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП України повинна, бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов’язковими для сторін трудового договору.
Крім вище зазначеного режиму робочого часу існує і так званий режим роботи з роздробленим робочим днем. Він вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня і не може бути розподілений рівномірно (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня і не перевищуватиме 40 годин на тиждень.
Гнучкий графік роботи— це правова форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Працівникам суб’єктивне право на встановлення режиму змінного (гнучкого) графіка роботи законодавством не надається (це стосується і жінок, які мають дітей). Інакше кажучи, без згоди власника змінний (гнучкий) графік роботи не може бути запроваджений.
Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива.
Режим ненормованого робочого днявстановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу. Працівник з ненормованим робочим днем може бути залучений розпорядженням власника до роботи після закінчення робочого дня встановленої тривалості. Невиконання такого розпорядження кваліфікується як порушення трудової дисципліни.
Відповідно до чинного законодавства України надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня, виконані з відома власника. Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП України.
Чергування— це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв’язання невідкладних питань, які не входять в коло обов’язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов’язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов’язків сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.
Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд.
Законодавством встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни), щоденний відпочинок (міжзмінна перерва), вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні, відпустки.
Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини[82] та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права[83]. В свою чергу, у чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст. 2 Кодексу законів про працю України поряд із закріпленням права на працю.
Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством.
Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що пов’язані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника. При цьому, працівник фактично може впливати тільки на час надання відпустки. А тому при певних обставинах (коли, наприклад, працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обов’язок.
Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той факт, що до сьогодні в Україні діє велика кількість нормативних актів СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в нашій державі існує кодифікований нормативний акт, який повинен був би належним чином регулювати питання робочого часу та часу відпочинку, їх вирішення залишає бажати кращого. Це свідчить про нагальну необхідність розробки та прийняття нового трудового кодексу, в якому б ці питання були врегульовані на належному рівні та не допускали двоякого тлумачення та розуміння.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. – ВВР УРСР, 1971, №50 – ст.375.
3. Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.4. Основи законодавства України про охорону здоров’я. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. – т. 5.
5. Про відпустки. Закон України від 15.11. 96. – ВВРУ. – 1997. - №2. – Ст. 4.
6. Про державну службу. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. –Т. 8. – Із змін. Від 07.06.2001
7. Про дошкільну освіту. Закон України від 11.07.2001. – ЛВУ. – 2001. - №31. – Ст. 1388.
8. Про загальну середню освіту. Закон України від 13.05.99. –ОВУ. – 1999. - №23. – Ст. 1033
9. Про колективні договори і угоди. Закон України від 01.07.93. – Зібрання законодавства України. – Т. 7.
10. Про освіту. Закон України в ред. Від. 23.03.96. - Зібрання законодавства України. – Т. 2.
11. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні. Закон України від 16.12.93. - Зібрання законодавства України. – Т. 8.
12. Про позашкільну освіту. Закон України від 22.06.2000. – ОВУ. – 2000. - №29. – Ст. 1190.
13. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти. Затверджена наказом міністерства освіти України від 15.04.93 №102
14. Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Затв. наказом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства праці та соціальної політики України №385/55. від 31.12.1997р. – Офіційний вісник України. – 1998. – №4. – ст. 167.
15. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 № 309. — ОВУ. — 1999. — № 9. — Ст. 345.
16. Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт. Затверджене постановою КМУ від 27.04.98 №578. – ОВУ. – 1998. - №17. – Ст. 635.
17. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.0693 №43. – Бюлетень законодавства та юридичної практики України. – 1997. - №11-12. – С. 293.
18. Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №16. від 30.01.1998р. – Офіційний вісник України. – 1998. – №5 – ст. 191.