По–перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно церковний шлюб (Греція, Португалія), або одночасно з цивільним шлюбом законним (дійсним) також визнається і церковний шлюб, причому вибір форми шлюбу залежить від волі тих, хто одружується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте, відповідно до ч.1 ст.21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, тобто в Україні встановлена світська (цивільна) письмова форма шлюбу, реєстрація якого здійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому главою 4 СК. Що стосується релігійного шлюбу, то він, за загальним правилом, не вважається підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст.21 СК).
По–друге, в окремих країнах визнаються так звані явочні і фактичні шлюби, коли процедура оформлення їх відсутня, а держава лише визнає і допускає наявність подібних шлюбів, не втручаючись в їх оформлення. В Україні проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч.2 ст.21 СК). Разом із тим, відповідно до статей 74, 91 СК ці особи, якщо вони одночасно не перебувають у будь–якому іншому шлюбі, у майнових відносинах мають такі ж права й обов'язки, що і особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, можна стверджувати, що фактичний шлюб в Україні за своїми наслідками для відносин власності й аліментних відносин фактично прирівняний до шлюбу, який зареєстрований в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Беручи до уваги положення ст.275 СК, що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулювання, варто зробити висновок, що фактичні шлюбні відносини "з іноземним елементом" будуть також породжувати наслідки, передбачені статтями 74, 91 СК, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейного законодавства.
По–третє, національним законодавством ряду країн (Аргентина, Іспанія, Перу тощо) допускаються так звані "рукавичкові" шлюби, що укладаються через спеціально уповноважених представників за відсутності однієї або обох осіб, що одружуються. Між тим, в Україні такі шлюби не відбуваються, бо відповідно до ст.34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації шлюбу є обов'язковою (ч.1); реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч.2).
По–четверте, сімейне законодавство деяких країн встановлює додаткові формальності, яких повинні дотримуватися заручені. Так, наприклад, шлюби, укладені громадянами Франції за кордоном у формі, передбаченій місцевими законами, вважаються дійсними за умови попередньої публікації про цей шлюб у Франції (ст.170 ЦК Франції). Такі або аналогічні умови дійсності шлюбу відсутні у сімейному законодавстві України. Таким чином, шлюб, укладений в Україні відповідно до принципу "закону місця одруження", не потребує дотримання будь–яких додаткових умов.
Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно із ч.1 ст.276 СК, якою закріплена колізійна прив'язка "закону місця одруження", щодо "форми шлюбу" треба застосовувати саме вищезгаданий кодифікований нормативно–правовий акт України.
Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу ("умов шлюбу"), тобто сукупності позитивних і негативних умов, від наявності або відсутності яких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу, і які зафіксовані в статтях 22,24–26 СК, то слід зазначити наступне.
По–перше, сімейним законодавством України передбачається укладення винятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст.25 СК жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (ч.1); жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч.2). Тому іноземці, яким законодавством країни громадянства (національним законом) дозволяється багатошлюбність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбу в Україні.
Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, відповідно до ст.29 СК лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, що беруть шлюб, державні органи реєстрації актів цивільного стану можуть перевірити відсутність таких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати, чи не перебувають зазначені особи в іншому шлюбі.
Згідно з п.4.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, іноземці та особи без громадянства для реєстрації одруження в Україні повинні пред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах або паспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їх власників, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та легалізований консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.
При усьому вищевикладеному варто враховувати, що всі держави можна умовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їхні уповноважені органи свідоцтва про відсутність перешкод до укладення шлюбу (наприклад Франція), або не видають (наприклад Англія).
По–друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перераховані в статтях 24–25 СК, тому всі інші, не відомі вітчизняному праву негативні умови укладення шлюбу, що встановлені національним законом іноземця (наприклад – відсутність "батьківського благословення", тобто дозволу батьків на шлюб (ст.148 ЦК Франції); релігійні обмеження, що перешкоджають укладенню шлюбів з іновірцями (ст.31 СК Алжиру); відсутність дозволу компетентних органів держави на укладення шлюбів з "міжнародним елементом" (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща тощо), не можуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іноземним елементом в Україні.
Підводячи підсумок вищевикладеному, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.276 СК, яким закріплена колізійна прив'язка "закону місця одруження", щодо матеріальних умов взяття шлюбу ("умов шлюбу"), як, втім, і "форми шлюбу", компетентним варто визнавати саме СК України.
Застосування "закону місця одруження" спрощує роботу державних органів РАЦС, звільняючи їх від обов'язку установлювати відсутність перешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак, коли вищезгадані перешкоди реально є в наявності "з боку" іноземця, то з'являється загроза виникнення "шлюбу, що кульгає". У подібній ситуації державний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і, насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї законні інтереси можуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя–іноземця, відповідно до ст.29, ч. З ст.32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу РАЦС може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Протягом зазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він зацікавлений у визнанні в країні громадянства дійсності шлюбу, що укладається, може (а не зобов'язаний) усунути перешкоди до укладення шлюбу, що передбачені його національним законодавством. Але якщо він не почне належних дій, то державний орган РАЦС не вправі відмовити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.
Бачимо, що вищевикладена процедура роз'яснення у випадках подібного роду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іноземцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами подружжя і буде відчувати ряд інших негативних наслідків, викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном.
Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріплені в уніфікованих колізійних нормах сімейного права України?
У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, що матеріальні умови укладення шлюбу визначаються для кожної з осіб, які беруть шлюб, законодавством держави, громадянином якої вона є (у такий спосіб закріплюється національний принцип чи колізійна прив'язка, що вказує на "особистий" закон (чи громадянство місця проживання тих, хто одружується). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства країни, на території якої укладається шлюб (наведене правило являє собою застереження про публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених з Польщею і Молдовою остання відсутня).
Щодо "умов форми шлюбу" у вищевказаних договорах закріплене правило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначається законодавством держави, на території якої укладається шлюб.
Відповідно до ст.26 Мінської конвенції країн СНД умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством держави, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства – законодавством країни, яка є їхнім постійним місцем проживання. Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якої укладається шлюб (застереження про публічний порядок).