Збіг інтересів інвестора та розроблювача з приводу потреби надійної охорони прав на інтелектуальну власність зовсім не обов'язково призводить до єдиного розуміння, кому саме з них доцільніше бути власником цих прав. Сторона інноваційного проекту, що фінансує, для одержання доходів від інвестицій і вилучення конкуренції зацікавлена в тому, щоб мати право власності на всі результати, які будуть отримані в перебігу реалізації проекту. Крім того, сторона, що фінансує, прагне мати доступ до всіх результатів, що їх отримав розроблювач раніше і які можуть знадобитися для роботи. Причому зі зростанням витрат на виконання проекту інтереси інвестора виражатимуться в бажанні одержати виняткові права на всі взагалі результати розроблювача, використовувані в проекті.
Для творців технології підхід "хто платить, той і замовляє музику" на ранніх стадіях інноваційного проекту не може бути прийнятним. Недооцінене, а тим більше, безоплатне передання результатів досліджень породжує несправедливі відносини партнерів, що завжди призводить до розвитку конфлікту та недосягнення цілей проекту. Передача всіх прав інвесторові при неотриманні комерційно значущих результатів і припиненні фінансування блокує можливість подальших розробок і заважає пошукові інших потенційних інвесторів. Усе це підпадатиме під дію прав, уже переданих раніше стороні інноваційного проекту, що здійснює фінансування.
Для дослідників і розроблювачів права на інтелектуальну власність найчастіше є взагалі єдиним видом власних активів. Життєздатність науково-технічних організацій залежить безпосередньо від можливості розвитку дослідницької роботи, одержання для її проведення нових замовлень. Будь-які обмеження в застосуванні отриманих результатів перешкоджають проведенню досліджень у нових напрямках. Тим більше, що інвестор не схильний при фінансуванні дослідницької частини інноваційного проекту платити більше, ніж сума відшкодування прямих витрат. Виграти на розвиток потенціалу науково-технічної організації, особливо в разі припинення подальшого фінансування технології за проектом, що комерціалізується, залишаються не відшкодованими. Тому проблема справедливого регулювання питань інтелектуальної власності на ранніх стадіях інноваційних проектів з урахуванням законних інтересів сторін, одна з яких фінансує, а друга робить творчий внесок - досить актуальна.
Приклад. В оборонному НДІ кілька років тому в рамках одного з договорів було розроблено вдалу комп'ютерну програму "прошивання" контролера перед встановленням його в блок керування. Договір було присвячено розробленню спеціального пристрою, але технічне завдання не містило в собі розробку програми "прошивання". Це було одним з додаткових результатів, що був переданий у Дослідному зразку спеціального пристрою без розкриття змісту самої програми. Права на науково-технічну продукцію в договорі взагалі не обумовлені.
Пізніше група розроблювачів, що виконувала цей договір, створила мале підприємство, яке почало виконувати замовлення на Виготовлення контролерів для різних цивільних цілей. Вдалу програму, що має кілька рівнів технічного захисту, стали широко використовувати.
Колишній замовник з Міноборони теж звернувся до малого підприємства. З'явилися замовлення на створені раніше блоки керування. Тільки колишні розробники виявилися найбільшою мірою здатними виробляти й налагоджувати цю продукцію. Однак тепер замовник вимагає передати йому всі права на документацію, на основі якої випускаються блоки керування. Розроблювачі не хочуть втратити нове замовлення, але й віддати вдалу програму вони теж не хочуть, побоюючись, що замовлення передадуть у підвідомчі організації.
Яку стратегію оформлення своїх прав можна було б рекомендувати розроблювачам? Як їм найдоцільніше використовувати свої права?
Звичайно, розроблювачі повинні зареєструвати свої виключні права на програму й тільки тоді виходити на переговори з замовником із Міноборони. Причому краще зареєструвати права на інтелектуальну власність двічі: зареєструвати програму для ЕОМ і подати до патентного відомства заявку на винахід на спосіб і пристрій для перетворення сигналу. Ставши правовласником об'єкта авторського права та об'єкта патентного права, розроблювачі зможуть на переговорах обстоювати вигідні умови передачі прав на використання цих двох об'єктів права інтелектуальної власності.
Інноваційний продукт, що є результатом виконання інноваційного проекту й науково-дослідною і дослідно-конструкторською розробкою нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка або дослідної партії, відповідає таким вимогам:
а) він є реалізацією об'єкта права інтелектуальної власності, на які виробник продукту має державні охоронні документи чи одержані від власників цих об'єктів права інтелектуальної власності ліцензії. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для цього продукту;
б) розроблення продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;
в) в Україні цей продукт вироблено вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
У разі відповідності науково-технічної продукції вимогам, що висуваються законодавством про охорону інтелектуальної власності, актуальним стає питання про суб'єкта прав на такі результати. Питання про суб'єкт прав на результат інтелектуальної діяльності підлягає врегулюванню в договорі про створення науково-технічної продукції між сторонами договору. Залежно від того, за ким закріплюються права на науково-технічні результати, виникає проблема правомірності комерційної реалізації цих результатів тією або іншою стороною договору.
Під умовами використання результатів НДДКР варто розуміти обсяг і способи використання, а також умови розпоряджання сторонами договору їхніми правами шляхом видачі дозволу на використання результатів третім особам або поступка прав на них.
На практиці є різні варіанти розподілу прав на результати НДДКР.
У договорі підлягають врегулюванню питання, пов'язані з правами на створені і/або використані в процесі виконання НДДКР охороноздатні технічні, художньо-конструкторські та інші рішення. Зокрема, в договорі варто зафіксувати умови правової охорони таких рішень і передання прав на результати, що дістали правову охорону. При створенні нової інтелектуальної продукції можливе використання в ній раніше отриманих результатів. Розподіл прав у цьому разі залежить від того, чи забезпечені раніше створені результати правовою охороною, кому належать права на ці результати, чи не минув термін їхньої правової охорони.
Питання передачі науково-технічної продукції, зокрема й обороноздатних результатів вирішуються одночасно з її створенням, тобто регламентуються одним договором - договором на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Це виправдано в тих випадках, коли створення науково-технічної продукції не пов'язане з закріпленням виключних прав за будь-якою стороною договору. В разі закріплення виключного права на науково-технічну продукцію за стороною договору її використання другою стороною договору й іншими особами Можливе на підставі додаткової угоди, наприклад, ліцензійної.
Після уточнення й обліку власної інтелектуальної власності учасники інноваційного проекту повинні домовитися про обсяги прав на спільну ділову інформацію, що буде отримана при об'єднанні творчого та фінансового внесків сторін. Необхідно домовитися про умови розподілу доходів при використанні отриманих результатів і про порядок обов'язкового узгодження між учасниками проекту умов передання спільних результатів третім особам. Інакше виникають глибокі суперечності при розподілі доходу від реалізації нової технології або нового товару.
Майбутній комерційний успіх значною мірою пов'язаний з організацією ділової взаємодії учасників при виконанні інноваційного проекту.
Одним з варіантів комерціалізації ОПІВ є передача прав на ОПІВ, створених у НДІ, малому підприємству, іноді спеціально для цього створеному, для подальшого виробництва продукції з використанням цього ОПІВ.
Передача результатів досліджень, розподіл прав інтелектуальної власності між НДІ і малим підприємством, а також розподіл доходів між ними при комерціалізації отриманих результатів, у світовій практиці ґрунтуються на виділенні внесків партнерів. Під внесками НДІ і малого підприємства розуміється насамперед використовувана в проекті інтелектуальна власність учасників, так звана базова інтелектуальна власність. Під базовою інтелектуальною власністю мається на увазі право кожної зі сторін на отримані раніше незалежно одна від одної або самостійно придбані результати науково-технічної діяльності, об'єкти права інтелектуальної власності, комерційні таємниці та інші результати інтелектуальної діяльності. Причому передбачається, що участь у проекті не може тлумачитися як право кожної зі сторін на використання базової інтелектуальної власності іншої сторони поза рамками спеціальної угоди.
Базова інтелектуальна власність може використовуватися в проекті без компенсації з боку власника, всі інші випадки її використання обговорюються за спеціальною угодою. Тому кожен факт використання наявної в малому підприємстві та НДІ інтелектуальної власності на стадії доробки нової продукції слід уточнювати заздалегідь або відразу після використання, але це повинно стати взаємним зобов'язанням від початку спільної роботи. Зазвичай такі узгодження не повинні стати вадою в практичній роботі.
Під проектною інтелектуальною власністю розуміються права, що стосуються результатів науково-технічної діяльності, об'єктів права інтелектуальної власності, комерційної таємниці, що були створені вперше або зібрані з наявних частин у процесі виконання інноваційно-орієнтованого проекту.