— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за відсутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік забору і скидання води;
— зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;
— осушувальних систем - до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;
— водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;
— гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затверджених проектів;
— експлуатаційних свердловин на воду без оснащенняїх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.
Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спрямованих на охорону вод, зокрема, забороняється:
а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо активних та інших видів відходів і сміття;
б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;
в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.
Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення водним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.
Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:
а) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
б) містять речовини, щодо яких не встановлено граничнодопустимих концентрацій;
в) містять токсичні речовини та збудників інфекційнихзахворювань;
г) призводять до підвищення температури води водногооб'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з їїприродною температурою в літній період.
Водним законодавством передбачені й інші випадки запобігання скидання стічних вод.
У разі перевищення встановлених нормативів граничнодопустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.
Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена водоохоронним зонам та зонам санітарної охорони.
Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониззя, кар'єри тощо).
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.
У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:
— для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;
— для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З га — 50 м;.
— для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.
До великих належать річки, що розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км2. До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км2.До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км2.
Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач,гаражів та стоянок автомобілів;
д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;
є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників тощо.
Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.
Зони санітарної охорони встановлюються з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення.
Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлюють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установлює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. «Про правовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів».
Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні підземних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повинні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною водою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і забруднення.
На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначених Державною комісією України по запасах корисних копалин, а також у разі забруднення підземних вод встановлюються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями державних органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.
Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:
- залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;
- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;
- спорудження дренажу;
- закріплення берегів тощо.
У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням підприємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідкладних заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настання — вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.
Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покликана відіграти «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження.