Специфікою цього правового інституту є те, що його норми передбачають спеціальні заходи щодо запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій: інформаційного, фінансового, матеріально-технічного, аварійно-рятувального та іншого характеру. Вони містяться в законах України: “Про телебачення і радіомовлення”, “Про державну таємницю”, “Про зв'язок”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки”, “Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю”, “Про радіочастотний ресурс України” тощо. А також зазначені норми містяться в законах України: “Про державний матеріальний резерв”, “Про гуманітарну допомогу”, “Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”, “Про аварійно-рятувальні служби” та ін.
Значна кількість норм з питань надзвичайних екологічних ситуацій міститься в екологічному законодавстві, а саме в законах України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, природоресурсних кодексах та законах (з питань охорони і використання землі, надр, вод, лісу, атмосферного повітря, тваринного світу), в інших нормативно-правових актах екологічної спрямованості.
Питання запобігання епідеміям та епізоотіям, надання медичної допомоги у випадках надзвичайних екологічних ситуацій урегульовані законодавством України про охорону здоров'я: Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про ветеринарну медицину”, “Про карантин рослин” тощо.
Після Чорнобильської катастрофи набуло розвитку як самостійний блок законодавство про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Три основні закони, присвячені відповідним проблемам. “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну безпечну систему”, що неодноразово змінювалися і доповнювалися, є основою цієї галузі законодавства. Важливу роль у запобіганні надзвичайним ситуаціям в ядерній галузі відіграють також закони України “Про поводження з радіоактивними відходами” та “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.
Серед міжнародних багатосторонніх договорів у відповідній сфері важливе значення мають Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (1992 p.), Конвенція про ядерну безпеку (1994 p.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 p.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 p.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 p.), Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів з внесеними до неї поправками (1994 p.), Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997 р.)
Міжнародними документами рекомендаційного характеру у відповідній сфері регулювання є також ряд актів МАГАТЕ, зокрема Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами випромінювання (1996 p.), Принципи поводження з радіоактивними відходами (1995 р.) тощо.
Питання співробітництва у зазначеній сфері знайшли відображення й у ряді двосторонніх угод України з іншими державами. До них належать, зокрема, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків від 27 жовтня 1998 р.
1.3 Державне регулювання відносин, що виникають у зв'язку з надзвичайною екологічною ситуацією
Забезпечення екологічної безпеки, захист населення від надзвичайних екологічних ситуацій є конституційним обов’язком держави (стаття 16 Основного Закону України). Здійснення цього обов’язку покладається на органи державної влади й органи місцевого самоврядування, повноваження яких у даній сфері визначені законодавством. Такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві ради та їх виконавчі комітети. У своїй сукупності ці органи пов’язані між собою функціональною спрямованістю у вирішенні проблем попередження надзвичайних екологічних ситуацій і ліквідації їх наслідків та утворюють певну організаційну систему. У ній, як і в інших соціальних системах, кожний структурний елемент має певне призначення, несе властиве йому навантаження, забезпечується певна узгодженість і скоординованість між окремими елементами.
Зазначимо, що для більшості органів, що входять до організаційної системи регулювання суспільних відносин у даній сфері й управління ними, функція забезпечення захисту населення від надзвичайних екологічних ситуацій є компонентом більш широкої діяльності. Але серед них є й такі, для яких здійснення зазначеної функції складає головне призначення. Щоб найбільш повно розглянути особливості завдань і компетенцію різних органів у даній сфері, доцільно їх класифікувати залежно від функціональних повноважень і територіальних масштабів діяльності.
Засади визначення відповідної класифікації містяться в Законі України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру”, а детально, за всіма параметрами, вона висвітлюється в Постанові Кабінету Міністрів України № 1198 від 3 серпня 1998 року “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру”. Згідно з зазначеними нормативно-правовими актами єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру складають центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи й організації з відповідними силами та засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки. Вони організують роботу із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування в разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.
Завданнями єдиної державної системи є: розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил і стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків; забезпечення готовності центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них; забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; навчання населення поведінці та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації; виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат; збирання й аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій; прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних і фінансових ресурсах; створення, збереження і використання резерву матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них; проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади); оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи; захист населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення; пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення; здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій; реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій; участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення; організація роботи, пов’язаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно небезпечними об’єктами та їх експлуатацією або виведенням з технологічного обороту.