Аналогічно саморегулівна організація, здійснюючи загальне регулювання відповідного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів встановленням стандартів, норм і правил, не може бути наділена правом приймати рішення щодо виконання господарських операцій окремими її учасниками, набуття ними прав і обов'язків. На відміну від такого об'єднання, як корпорація, саморегулівним організаціям не притаманне делегування їх учасниками окремих повноважень щодо централізованого регулювання діяльності кожного з них. А повноваженням здійснювати контроль за діяльністю її учасників, яке хоча і є однією з функцій регулювання, саморегулівна організація наділена відповідно до норм законодавства, а не делегуванням його учасниками. З таких самих міркувань, а також з огляду на відсутність у саморегулівної організації мети отримання прибутку вона не може бути створена у формі концерну, який передбачає повну фінансову залежність від одного або групи підприємців. Щодо консорціуму, то, по-перше, це тимчасове об'єднання підприємств, створене для досягнення певної мети, після чого реорганізується або ліквідується, а по-друге, консорціум передбачає об'єднання промислового та банківського капіталу, в той час як сферою діяльності учасників саморегулівних організацій є надання послуг на такому сегменті фінансового ринку, як ринок цінних паперів.
Фондові біржі, як і саморегулівні організації, розробляють і приймають правила, обов'язкові для виконання всіма учасниками, контролюють їх виконання та користуються правом притягувати учасників, що порушують правила чи законодавство про цінні папери, до відповідальності, застосовуючи санкції, передбачені біржовими правилами, кодексами тощо. Також при фондових біржах створюються постійно діючі третейські суди, що розглядають спори між членами біржі та спори між членами та їх клієнтами, що виникають під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Однак існують деякі підстави вважати, що, виходячи з норм чинного законодавства, фондові біржі не можуть бути віднесені до об'єднань професійних учасників і, відповідно, користуватись статусом саморегулівних організацій.
Хоча, говорячи про фондові біржі як акціонерні товариства, необхідно зазначити, що вони незначною мірою відповідають класичному розумінню акціонерного товариства з огляду на таке:
• фондова біржа не відповідає всім ознакам підприємства, оскільки вона не може мати на меті отримання прибутку;
• засновниками і учасниками фондової біржі можуть виступати тільки професійні учасники ринку цінних паперів - торговці;
• існує обмеження щодо максимального розміру участі у статутному фонді - частка статутного фонду, що належить одному акціонеру - торговцю цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків (п. 13 наказу ДКЦПФР «Про затвердження Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності» від 15.01.97 р. № 9);
• керівні органи біржі формуються за рішенням усіх учасників, обсяг корпоративних прав яких не повинен ставитися у залежність від кількості акцій, що перебувають у їх власності.
Спільними ознаками між акціонерним товариством та фондовою біржею залишаються хіба що назва та наявність статусу емітента акцій. В Російській Федерації фондові біржі створюються у формі некомерційного партнерства, що, на нашу думку, більшою мірою відповідає суті та призначенню фондових бірж.
По-друге, фондові біржі самі по собі є професійними учасниками ринку цінних паперів, а об'єднання ними професійних учасників ринку цінних паперів на засадах членства - необхідна умова здійснення професійної діяльності з організації торгівлі цінними паперами.
По-третє, наділення однорідних суб'єктів статусом саморегулівної організації суперечитиме Основним засадам розвитку саморегулювання на фондовому ринку, затвердженим Рішенням ДКЦПФР від 22.10.2001 р. № 350, якими передбачено створення саморегулівних організацій за принципом - одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності.
Тому, залишаючи питання про доцільність наділення фондових бірж статусом саморегулівних організацій для подальших досліджень, зазначимо, що аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку про те, що статус саморегулівної організації ринку цінних паперів в Україні може отримати тільки таке об'єднання підприємств, як асоціація [30, c. 78-79].
Що стосується торговельно-інформаційних систем, то для них справедливим є все те, що сказано про фондову біржу. Щоправда, законодавством допускається заснування саморегулівною організацією торговельно-інформаційної системи у формі дочірнього підприємства, але статусом саморегулівної організації в такому випадку наділена не торговельно-інформаційна система, а її засновник.
Отже, аналіз норм законодавства дав змогу визначити саморегулівну організацію як асоціацію професійних учасників ринку цінних паперів, зареєстровану ДКЦПФР, яка уповноважена:
1) встановлювати стандарти професійної діяльності на ринку цінних паперів, правила професійної етики учасників ринку цінних паперів;
2) захищати права та інтереси своїх членів та інших учасників ринку цінних паперів;
3) вирішувати спори, що виникають у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;
4) здійснювати контроль за дотриманням її членами законодавства про цінні папери, правил професійної діяльності та професійної етики, застосовувати до них передбачені локальними актами заходи впливу та санкції у випадку виявлення порушень норм, встановлених законодавством і документами саморегулівної організації, а також здійснювати інші повноваження, що делегуються їй ДКЦПФР [7, c. 141-142].
Останнім часом спостерігається активізація діяльності щодо вдосконалення законодавства ринку цінних паперів в Україні. Період з кінця 2008-го до початку 2009 р. відзначився зрушеннями у вдосконаленні діючих норм законодавства вітчизняного фондового ринку, що проявилося в ухваленні та набранні чинності нових законів та законопроектів, які мають на меті упорядкувати правові відносини на фондовому ринку України та підтримати ефективне його функціонування.
Виокремлено такі форми регулювання ринку цінних паперів, як: державне, інституційно-правове (регулювання, яке здійснюється саморегулівними організаціями) та ринкове регулювання. Система макроекономічного державного регулювання включає в себе два основні блоки регулюючих засобів: прямі методи впливу (нормативно-законодавче забезпечення) та опосередковані (грошова, кредитна, податкова політика тощо).
Головним завданням державного регулювання ринку цінних паперів є узгодження інтересів суб’єктів ринку цінних паперів шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон у їх взаємодії, а також непрямого втручанням у їх діяльність. У дисертації підкреслюється, що державне регулювання ринку цінних паперів має базуватися на принципах захисту інтересів інвесторів; створення справедливих конкурентних умов; системності або відсутності суперечностей; забезпечення ясності правових відносин; зацікавленості (стимулювання) усіх суб’єктів господарювання в ефективній діяльності; відповідальності за порушення загальних правил господарювання; цілеспрямованості; науковості тощо.
Ринок цінних паперів є одним із найбільш регламентованих ринків. Складність відносин на ринку, його масовість, притаманні ринку ризик, інтереси безпеки учасників змушують вводити чисельні норми та правила, засновувати різні регулюючі інститути. Зазначено, що на розвинених ринках не спостерігається таке державне регулювання, яке б стримувало динамізм розвитку ринку цінних паперів.
Ключовою проблемою вітчизняного фондового ринку залишається недорозвиненість його організаційного сегмента. Незважаючи на незначні позитивні зрушення, при побудові інституційної структури фондового ринку виникає чимало проблем економічного, соціального та технологічного характеру. Повноцінне функціонування ринку цінних паперів потребує врегулювання деяких регуляторних проблем, у тому числі системного вдосконалення нормативної бази ринку. Слід зазначити, що таке вдосконалення вимагає внесення змін до чинних нормативних документів або прийняття нових законодавчих актів.
Крім того, період фінансової кризи є найсприятливішим для покращання законодавчої та нормативної бази з метою вирішення дискусійних питань на ринку цінних паперів. Зокрема, наприкінці минулого року Верховна Рада України ухвалила важливі законодавчі акти та законопроекти у цій сфері, які мають на меті сприяти ефективному розвитку не лише фондового ринку, але й економіки країни в цілому.
Стаття 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» дає визначення інституту державного регулювання ринку цінних паперів як «здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів, їх похідних та запобігання порушенням у цій сфері». Відповідно до ст. 2 Закону державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
• реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів;
• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
• одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;