• гарантування прав власності на цінні папери;
• захист прав учасників ринку;
• інтеграції у європейський та світовий фондові ринки;
• дотримання учасниками ринку цінних паперів актів законодавства;
• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;
• контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів [31, c. 59-60].
Як бачимо, цілі державного регулювання окреслені досить широко, і результатом їх досягнення буде наявність адекватного регулювання з боку держави тих суспільних відносин, які виникають при випуску та обігу цінних паперів на національному ринку.
Згідно зі ст. З Закон визначає також форми державного регулювання на ринку. Із загального переліку можна виділити форми державного регулювання стосовно випуску та обігу цінних паперів, а саме:
• прийняття актів законодавства;
• регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку;
• реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
• контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (розміщення), передбачені такою інформацією;
• створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів;
• контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів.
Слід зазначити, що при формуванні системи державних органів, які регулюють випуск та обіг цінних паперів, Україна певною мірою запозичила американський досвід, який передбачає здійснення відповідного регулювання лише федеральними державними органами, залишаючи за місцевими органами влади лише статус емітента місцевих (муніципальних) цінних паперів. Аналогічна система склалася і в нашій країні, коли регулювання випуску та обігу цінних паперів здійснюється лише центральними державними органами , в той час як органи місцевого самоврядування виступають як емітенти відповідних цінних паперів .
Вважаємо, що реалізація таких принципів побудови системи державних органів, які регулюють випуск та обіг емісійних цінних паперів, цілком виправдана, оскільки їх випуск та обіг повинен регулюватися за єдиними критеріями і правилами, встановленими в рамках усього національного ринку. Неможливо уявити ситуацію, коли в тому чи іншому регіоні будуть встановлені особливі вимоги щодо регулювання випуску і обігу емісійних цінних паперів, які б відрізнялись від загальнонаціональних. Це однозначно відштовхнуло б потенціальних інвесторів через додаткові проблеми визначення правового режиму тих чи інших цінних паперів.
У ст. 17 Закону окреслені функції СРО. До них належать:
- встановлення кваліфікаційних вимог до відповідних спеціалістів - кваліфікаційна функція;
- контроль за дотриманням своїми членами встановлених СРО правил, стандартів та вимог законодавства про цінні папери - контрольна функція.
Аналіз змісту зазначених функцій дає підстави для визнання їх регулятивними щодо учасників ринку цінних паперів.
Чинне законодавство, зокрема ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», передбачає, що ДКЦПФР та інші державні органи, які здійснюють регулювання фондового ринку, можуть передати СРО деякі свої повноваження у сфері регулювання і контролю за ринком цінних паперів.
До таких повноважень належать:
1) розробка та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фондовому ринку;
2) сертифікація фахівців фондового ринку;
3) надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку;
4) збирання, узагальнення та аналітичні розробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку.
Крім того, ДКЦПФР може встановлювати інші вимоги та делегувати інші повноваження СРО, які не суперечать чинному законодавству.
Оскільки законодавець підкреслює, що наведені повноваження СРО можуть виконувати тільки після відповідного їх делегування від ДКЦПФР та інших державних органів, можна констатувати, що норми чинного законодавства передбачають дві групи повноважень у СРО.
Перша група - це повноваження, делеговані СРО самими учасниками. Реалізація цих повноважень, у тому числі й встановлення обов'язкових вимог до членів СРО та зазнавання ними негативних наслідків за невиконання таких вимог, ґрунтується на договірних відносинах між членом СРО і організацією та не підкріплюється засобами впливу з боку держави.
Друга група - це повноваження, надані державою відповідним державним органам і делеговані останніми до СРО. На нашу думку, реалізуючи ці повноваження, СРО здійснюють окремі елементи державного регулювання ринку цінних паперів. Вимоги, встановлені СРО під час реалізації зазначених повноважень, - це обов'язки учасників СРО, які встановлені в нормативних актах, і тому їх невиконання має тягнути за собою негативні наслідки, аналогічні наслідкам за невиконання норм чинного законодавства[33, c. 54-55].
Отже, на сьогодні особа, яка має намір здійснювати професійну діяльність з управління активами на ринку цінних паперів, для отримання відповідної ліцензії від ДКЦПФР подає відповідні документи спочатку до конкретної СРО - Української асоціації інвестиційного бізнесу.
На нашу думку, це свідчить про те, що процес передачі певних регулятивних функцій від державного органу - ДКЦПФР до СРО почався. Звичайно, поки що окремим СРО передаються лише певні функції. Однак, враховуючи, що СРО в Україні почали функціонувати не так давно (Свідоцтво № 1 про реєстрацію Професійної асоціації реєстраторів та депозитаріїв було видане 31.10.97 p.), такий зважений підхід цілком виправданий, адже для реалізації багатьох функцій потрібний численний досвідчений апарат та відповідні кошти, чого на сьогодні, на жаль, не мають СРО.
Однак слід зауважити, що норми законодавства України не передбачають ні строків передачі таких повноважень від державних органів до СРО, ні конкретних вимог, яким повинна відповідати СРО, що претендує на отримання цих повноважень. За таких умов прийняття рішення делегування відповідних повноважень від державних органів до СРО є прерогативою лише самих державних органів. Оскільки, як показує сучасна практика, державні органи не часто відмовляються від здійснення регулятивних функцій, можна констатувати, що делегування передбачених законодавством регулятивних функцій до СРО цілком залежить від суб'єктивної позиції конкретного державного органу.
Провідне місце у функціонуванні ринку цінних паперів посідає інституційно-правове регулювання, в якому особливу роль відіграє фондова біржа як найбільш розвинена форма організації ринку та контролю за діяльністю всіх учасників біржової торгівлі. Інституційно-правове регулювання значною мірою засноване на заінтересованості учасників у дотриманні інституційно-правових норм, що зумовлюється добровільним характером участі у саморегулівній організації [10, c. 195-196].
Аналіз діяльності саморегулівних організацій в Україні виявив недостатню їх ефективність у регулюванні фондового ринку. Вони не виконують функції посередників між учасниками ринку та державними регулюючими органами. Українські біржі не забезпечують оптимальних умов для об’єктивного регулювання попиту-пропозиції та встановлення дійсно ринкових цін.
Зважаючи на досвід країн з розвиненими ринками цінних паперів з реформування системи СРО, можна дійти кількох висновків:
1. Саме біржі і депозитарно-клірингові установи залишаються провідними саморегулівними організаціями професійних учасників ринку цінних паперів у розвинених країнах, бо забезпечують розроблення й дотримання ними високих стандартів професійної діяльності, генерують нові ідеї й технології на ринку цінних паперів. Зі свого боку державні органи цілком підтримують національні клірингові й розрахункові організації.
2. Спроби створити моделі СРО з обов’язковим або добровільним членством учасників ринку і делегуванням таким СРО частини повноважень держави у США і Великій Британії не можна вважати цілком успішними й завершеними. Так, система СРО у Великій Британії доволі громіздка й не завжди функціонує ефективно. Як показала практика, ця система не змогла запобігти масовим порушенням прав інвесторів у відомих скандалах з пенсійними фондами Максвелла у банкрутстві «Берінгс» та інших ситуаціях. Отже, постає питання: чи слід копіювати ці моделі за умов української правової системи?
3. Ринок цінних паперів невпинно інтегрує у комплексний фінансовий ринок, на якому функціонують універсальні фінансові компанії та банки й на якому дедалі відчутнішою є потреба комплексного підходу до регулювання ризиків професійної діяльності організацій. За цих умов конче потрібно розв’язати завдання інтеграції діяльності різних органів регулювання й організації комплексного контролю за всіма сегментами фінансового ринку.
В Україні підготовка до створення системи СРО почалася від моменту ухвалення Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96. У ст. 1 закону зазначено, що саморегулівна організація — добровільне об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку, створене з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстроване Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Порядок створення й діяльність СРО і порядок здійснення державного регулювання та контролю за їхньою діяльністю визначає «Положення про саморегулівну організацію ринку цінних паперів» від 11 листопада 1997 р. № 45.
Саморегулівна організація є безприбутковою організацією з правами юридичної особи, що здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, штампи та бланки зі своїм найменуванням.