Права, що випливають з іменних акцій (право на дивіденди, на участь в управлінні справами АТ та ін.) реалізовуються з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Право власності на акції, випущенні в бездокументарній формі, переходять до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Тобто права з іменних акцій виникають з юридичного складу: а) цивільно-правової угоди про передачу права власності на акцію (купівля – продаж, дарування, спадкування тощо) та б) фіксації зміни власності у системі реєстру або у зберігача при бездокументарній формі випуску.
Акції на пред’явника обертаються вільно без будь-якої формалізації. Загалом цінні папери на пред’явника є більш оборотоздатними, оскільки їх обіг не ускладнений формальними процедурами. Право власності на акції на пред’явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки). Акції на пред’явника звільняють як акціонерне товариство від витрат на ведення системи реєстру чи на укладення договору з реєстратором і несення витрат на оплату його послуг, так і усувають витрати власників на переоформлення права власності.
За обсягом прав, що випливають з акцій, вони можуть бути простими і привілейованими. Власникам простих акцій належать такі права: 1) право на участь в управлінні справами АТ (право обирати органи управління, право самому бути обраним тощо); 2) право на отримання дивідендів; 3) переважне право на купівлю акції додаткових емісій пропорційно до належного пакету акцій; 4) право на отримання інформації про діяльність АТ; 5) право на отримання частки з вартості майна при ліквідації акціонерного товариства; 6)інші права, визначені статутом АТ.
Власники привілейованих акцій мають: 1) право на фіксовані дивіденди, розмір яких наперед відомий і зазначений в акції. Розмір дивідендів по привілейованих акціях може коригуватись залежно від розміру дивідендів за простими акціями, але АТ зобов’язується платити дивіденди по привілейованих акціях незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності, тоді як між розміром дивідендів по простих акціях і результатами фінансово-господарської діяльності АТ є пряма залежність; 2) при ліквідації товариства власники привілейованих акцій мають переважне право перед власниками простих акцій на участь у розподілі майна АТ; 3) не мають права голосу. За законодавством багатьох країн власникам привілейованих акцій надається право голосу при вирішенні питань, пов’язаних з додатковою емісією, у випадку несплати дивідендів їм надається право голосу до такої виплати, при вирішенні питань реорганізації та ліквідації АТ. Чинне законодавство України не передбачає випадки надання права голосу власникам привілейованих акцій. За проектом Закону "Про акціонерні товариства" акціонерам – власникам привілейованих акцій пропонується надати право голосу для вирішення загальними зборами таких питань: реорганізація товариства, яка передбачає конвертацію привілейованих акцій цього типу в привілейовані акції іншого типу, прості акції або інші цінні папери; внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів – власників цього типу привілейованих акцій; внесення змін чи доповнень до статуту товариства, що передбачають розміщення за рішенням наглядової ради, загальних зборів нового типу привілейованих акцій, власники яких матимуть переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації або збільшення прав акціонерів – власників розміщених типів привілейованих акцій, які мають переваги в черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації.
Отже, із введенням в дію Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства правова база регулювання обігу цінних паперів значно розширилася. Законодавчо розширено перелік видів цінних паперів передусім за рахунок таких важливих інструментів, як заставні, іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю [13,c. 87-89].
В науці, законодавстві та практиці ще й досі немає єдиного визначення терміну «цінні папери». Щоправда, ще 70-80 років тому вчені — юристи та фінансисти (Г. Шершеневич, Н. Нерсесов, В. Гордон та ін.) — погоджувалися, що не існує чітких визначень поняття цінних паперів, не говорячи вже про їхню єдність. Для позначення зазначеного поняття вживалося безліч різних термінів: відсоткові, кредитні, грошові, товарні папери. Проте кожний з них окремо не міг охопити всю багатоманітність цінних паперів. Тому юристи у своїх працях не давали чіткого визначення поняттю цінні папери, а вказували на їх суттєві риси.
Сьогодні термін «цінні папери» досить часто вживається у правовій літературі, він навіть отримав законодавче закріплення. Не дивлячись на це при визначенні поняття цінних паперів корисно звернутися до їх основних рис, що були вироблені юристами протягом багатьох років наукових та практичних пошуків.
Передусім поняття цінних паперів пов'язане з поняттям документу. Деякі автори (М. Агарков, В. Андреев, В. Білов, Г. Шершеневич) стверджують, що цінні папери — це документи, інші (А. Майфат, Савіньї) — що це щось зазначене в документі. Наприклад, А. Майфат вважає, що тільки у відношенні до інституту цінних паперів привілейоване місце займає форма (у вигляді документу), яка і є рисою, що визначає та конструює головне поняття інституту, в той час як в інших інститутах цивільного права первинною є риса, що характеризує зміст понять цих інститутів. При цьому А. Майфат дотримується позиції законодавства США, яке розуміє під цінними паперами передусім не документ, а сукупність майнових прав, які належать інвестору незалежно від форми.
Точка зору вчених-юристів першої групи виглядає так: вони розглядають термін «цінні папери» в буквальному розумінні, тобто йдеться про папір як матеріальний об'єкт, що має деяку цінність.
Визначення цінного паперу наведено у ч. 1 ст. 194 ЦК та у абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК. По суті, ці два визначення є тотожними.
Тобто, у ч. 1 ст. 194 ЦК, абз. 2 ч. 1 ст. 163 ГК та у статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» міститься визначення цінного паперу, з якого випливає, що для будь-якого цінного паперу характерними є наступні ознаки:
а) цінним папером є документ;
б) документ має бути встановленої форми;
в) документ має містити відповідні реквізити;
г) документ має посвідчувати грошове або інше майнове право, яке визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (розмістила) або видала, і власником;
ґ) документ передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску (видачі);
д) документ передбачає можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам [6, c. 50-51].
Незважаючи на подібність визначення цінних паперів за ЦК, ГК та Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», слід зазначити, що визначення цінного паперу повинно міститися виключно у ЦК. Це твердження випливає з того, що цінні папери є поняттям широким. Набагато ширшим, ніж господарські відносини. У ГК мають міститися лише норми, які визначають господарсько-правові особливості цінних паперів, наприклад, професійну діяльність на ринку цінних паперів, питання державного регулювання ринку, процес емісії цінних паперів тощо. Що ж до законопроекту (реєстраційний № 7818), то у ньому доцільніше зосередитися на особливостях публічного та приватного розміщення емісійних цінних паперів, а не повторювати вже існуючі визначення.
Слід зазначити, що до рис, які характеризують документ, належать, по-перше, те, що документ — це матеріальний об'єкт, в якому зафіксована інформація; по-друге, документ повинен ототожнюватися з самою інформацією, що міститься в ньому. Безумовно, що друга риса документу має велике значення при розгляді правового статусу бездокументарних цінних паперів, оскільки дає змогу відносити останні до категорії документів. Так, К. Окуєв у статті «Феномен бездокументарного цінного паперу» також погоджується з цією точкою зору. Існує й інша позиція щодо природи бездокументарних цінних паперів. Наприклад, В. Білов вважає, що обидва наведених положення щодо визначення документу не можуть бути застосовані щодо цінних паперів, оскільки вони не передбачають функцію, яку цінні папери повинні виконувати як документи, з чим важко погодитися[11, c. 102-104].
Доцільно звернутися до загальнокласичного тлумачення зазначеного терміну, в якому під документом розуміють інформаційний запис, виконаний на паперовому носії, за зміст якого особа, що його склала, несе відповідальність, передбачену законодавством. Запис, у свою чергу, вважається інформаційним, якщо в ньому відображаються відомості про факти, що мають правове значення. Оскільки цінний папір як документ посвідчує різні права (майнові та особисті немайнові), то під відповідальністю боржника, що зазначений у цих паперах, мається на увазі відповідальність за невиконання зобов'язання, яке він на себе взяв.
Проте не всі документи вважаються цінними паперами. Тому, очевидно, що друге питання у визначенні поняття цінних паперів — це питання про те, що робить цей документ цінним. Завдяки тому, що цінний папір надає особі, яка його тримає, право на щось (товар, грошову суму чи інше майно), документ набирає можливості задовольняти людські потреби. Він отримує споживчу вартість та здатність до обміну, що й визначає його цінність. У відповіді на запитання щодо природи цінності документів, які претендують на статус цінних паперів, в юридичній літературі простежується єдина точка зору, що цінний папір набуває цінності завдяки праву, що міститься в документі. Документ, який лише засвідчує право, — це ще не цінний папір.