МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна
Контрольна робота
з трудового права
на тему:
«Правовий статус безробітного»
Виконала студентка
І курсу
економічного факультету
заочного відділення
спец. маркетинг
Єхічева Катерина Олександрівна
Харків 2008-2009 навч. рік
Праця є одним з основних соціальних становищ, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Проте бувають моменти, коли людина тривалий час не має роботи. У разі відсутності підходящої роботи за загальним правилом громадянинові надається статус безробітного.
Законом України «Про зайнятість населення» у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їхніми особистими заявами з 8-го дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
- У віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були звільнені у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності штату;
- Які уперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки;
- Які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;
- Які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Громадяни, котрі зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом 6 місяців надаються тільки консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дати зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Працівники, які зареєстровані в державній службі зайнятості згідно з п. 1 ст. 26 Закону України «Про зайнятість населення» і відмовились від двох пропозицій підходящої роботи у період пошуку роботи, втрачають право на отримання статусу безробітного строком на 3 місяці з подальшою перереєстрацією на загальних підставах як таких, що шукають роботу.
Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., соціальне страхування на випадок безробіття – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Право громадян на соціальний захист у випадку безробіття з незалежних від них причин є конституційним правом громадян. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Страхування на випадок безробіття здійснюється на таких принципах:
1. надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
2. обов’язковості страхування на випадок безробіття усіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю;
3. цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;
4. солідарності та субсидування;
5. паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців та ін.
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття. Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору.
Не підлягають страхуванню працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
За загальним правилом, право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи. Разом з тим законодавство також дає право на забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття й незастрахованим особам – військовослужбовцям Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, створених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнених з військової служби у зв’язку зі скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та особам, які вперше шукають роботу, іншим незастрахованим особам у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно – правовими угодами мають право на забезпечення за умови сплати страховику страхових внесків.
Страхувальниками є роботодавці та самі застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески. Так на 2007 р. на страхування на випадок безробіття сплачують: роботодавці – 1,3 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; наймані працівники – 0,5 % суми оплати праці. Яка підлягає обкладанню прибутковим податком з громадян.
Страховиком є Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Об’єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок - подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу. Закон встановлює, що слід розуміти під «втратою роботи від незалежних від особи обставин». До таких обставин належать:
Припинення трудового договору у разі:
А) угоди сторін;
Б) закінчення строку договору, крім випадків, коли трудові відносини тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;
В) призову або вступу працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу. (п. 1,2,3 ст. 36 КЗпП)
Припинення договору у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (ст. 38 КЗпП)
Припинення договору в разі хвороби або інвалідності працівника, які перешкоджають роботі за договором. (ст. 39 КЗпП)
Змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації банкрутства або перепрофілювання підприємства, організації, установи, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідальності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи; нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.1,2,5,6 ст. 40 КЗпП)
Окрім того, страховим випадком також вважається обставина, за якою страхові особи опинилися в стані часткового безробіття. Під таким безробіттям розуміється втрата працівниками частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Часткове безробіття може виникати внаслідок таких обставин: простою на підприємстві або в цеху, дільниці з замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер і триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника і роботодавця; простою протягом місяця, що охопив не менше 30 % чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.