3) вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників;
4) прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад. Таким чином районні обласні ради можуть делегувати місцевим державним адміністраціям повноваження щодо управління комунальними підприємствами, що, як правило, і робиться на практиці.
Також органи місцевого самоврядування мають право:
1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць підприємств (об’єднань), організацій і установ, їх структурних підрозділів та інших об’єктів, що належать до інших форм власності, якщо вони мають особливо важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб населення даної території, функціонуванням місцевого господарства;
2) передавати об’єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об’єднанням), організаціям та установам, окремим громадянам та їх об’єднанням відповідно до законів про приватизацію, а також перерозподіляти об’єкти комунальної власності на договірній та конкурсній основі між власними підприємствами (об’єднаннями), організаціями та установами;
3) на переважне придбання приміщень, споруд, інших об’єктів, розташованих на її території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб населення, особливо найменш захищеної його частини;
4) мати об’єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Джерелами формування майна комунального підприємства є:
- грошові та матеріальні внески засновників;
- доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;
- доходи від цінних паперів;
- кредити банків та інших кредиторів;
- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
- надходження від роздержавлення і приватизації власності;
- придбання майна іншого підприємства, організації;
- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
- інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.
В такому вигляді закріплює джерела формування майна підприємства Господарський кодекс України в ст. 66.
Умовно джерела формування майна підприємства можна поділити на дві групи:
- набуте при створенні підприємства (грошові та матеріальні внески засновників);
- набуте в процесі діяльності підприємства (інші види джерел).
Розмір і порядок створення майна мають бути визначеними в установчих документах. Так, в рішенні про створення підприємства зазначається загальний обсяг витрат, що передбачаються на створення підприємства; статутний фонд і його частка в загальному обсязі витрат; вклад засновника у речовій і вартісній формі.
Для одержання доходів від реалізації продукції підприємство здійснює її на основі прямих угод (контрактів), державних замовлень і державних контрактів, через товарні біржі, мережу власних торговельних організацій. Придбання матеріально-технічних засобів для власного виробництва і капітального будівництва підприємство здійснює також через систему прямих угод або через товарні біржі та інші посередницькі організації.
Одним з вищезгаданих джерел формування майна підприємства є доходи від цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів, векселів). Власники цінних паперів, відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», одержують від них дивіденди, можуть їх купувати, продавати, обмінювати, як інші товари.
У цьому переліку серед джерел формування майна зазначаються і кредити банків та інших кредиторів. Кредити не є безпосереднім джерелом формування майна. По-перше, кредити треба повертати, тож джерелом формування майна можуть бути доходи від використання кредитів. По-друге, в переліку немає майна, що може бути одержаним підприємством за договором оренди. Адже і в цьому випадку підприємство одержує майно, яке треба повертати. І за цей час може мати доходи від використання орендного майна, а доходи вже можуть бути джерелом формування майна підприємства-орендаря. Саме тим, що орендар може одержувати доход від орендованого майна, договір оренди відрізняється від договору майнового найму.
До переліку джерел формування майна підприємства слід віднести і майно, одержане підприємством в оренду.
Всі юридичні факти, які утворюють підстави набуття права на майно, можна поділити на первісні і похідні.
Первісні – коли право на річ виникає вперше або незалежно від попередніх власників.
Похідні – коли право на річ виникає у суб’єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.
До первісних способів набуття права на майно належать створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки речі (специфікації), володіння плодами і доходами.
Похідними способами набуття права власності визнаються численні угоди.
Виробництво – один з найпоширеніших способів набуття права на майно. Створення нової речі як і в промислових масштабах, так і в одиничному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес поширеного відтворення. Таким чином, виробнича діяльність виступає підставою набуття права на майно.
Специфікація як спосіб набуття права на майно охоплює перероблення чужої речі, внаслідок чого створюється нова, або виготовлення нової речі з чужих матеріалів. Якщо переробка має місце із матеріалів підприємства, яке саме здійснює виробничий процес, то питання про право на нове майно не викликає труднощів. Коли ж річ виготовляється з чужих матеріалів або переробляється чужа річ, виникають певні труднощі у визначенні особи, яка має право на майно: та, якій належали матеріали (або стара річ), чи та, яка вклала свою працю.
Специфікатор (особа, яка переробляє річ) може отримати право на майно при наявності двох умов одночасно:
а) вартість виготовлення речі перевищує вартість матеріалів (або вартості старої речі);
б) специфікатор не знав і не повинен був знати, що виготовляє речі з чужих матеріалів, які належать іншій особі.
Стосовно плодів і доходів, то за загальним правилом, встановленим чинним законодавством, одержання плодів і доходів є одним із способів набуття права на річ її власником.
Але закон у деяких випадках вирішує це питання інакше. Так, ст.22 Закону України “Про власність” передбачає, що продукція вироблена орендарем з використанням орендованого майна, а також одержані від неї доходи, є його власністю. Таким чином, продукція вироблена комунальним підприємством з використанням орендованого майна, а також одержані від неї доходи, належать комунальному підприємству.
Похідні способи набуття права на майно пов’язані з переходом права на майно, як правило, з актом розпорядження майном, яке має місце з боку попереднього володільця.
У науці питання похідних способів набуття права на майно пов’язується з проблемою правонаступництва. Припинення права на майно у відчужувача і виникнення цього права у набувача мають місце, як правило, одночасно на основі одного і того ж юридичного факту: наприклад, договору купівлі-продажу, передачі речі за договором позики тощо.
Отже, при переході права на майно виникає правонаступництво. Деякі автори, використовують правонаступництво як універсальний критерій для розмежування первісних і похідних способів набуття права на майно.
Похідними способами набуття права на майно визнаються договори: купівлі-продажу, поставки, міни. Внаслідок укладення відповідного договору набувач речі одержує на неї право.
За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі господарської діяльності, поділяється на основні фонди і обігові кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємств.
Залежно від цільового призначення розрізняють основні виробничі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. На такі ж різновиди поділяються і обігові кошти. Правовий режим майна залежить як від форм власності (в даному випадку виступає комунальна форма власності), так і від призначення майна у виробництві, реалізації продукції або використання в невиробничій (соціальній) сфері.
Основні виробничі фонди - це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом кількох виробничих циклів і зберігають при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів належать будови і споруди, передавальні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності.
Основні невиробничі фонди - це житлові будинки, що належать підприємствам, санаторії, пансіонати, лікувальні заклади та інші об'єкти соціально-культурного призначення.
До обігових виробничих фондів належать предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати і т. ін.).
Основні і обігові кошти, виражені в грошовій формі, які належать підприємству на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління, а також орендовані, створюють статутний фонд підприємства. У складі виробничих коштів (власних і позичкових) розрізняють виробничі запаси і незавершене виробництво, товарну частину виробленої продукції, що підлягає реалізації за договорами. Готова продукція разом з грошовими коштами становить так званий фонд обертання. Вироблена підприємством продукція, необхідна для внутрішнього споживання в процесі виробництва, не є готовою продукцією, оскільки вона не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва або ж до виробничих запасів.