Внесення майна засновником до статутного фонду підприємства не породжує для останнього обов'язку повернути цей внесок. Майно вноситься засновником безоплатно, засновник втрачає право на нього, ризикує його втратити у випадку неефективної діяльності підприємства, яке набуває права власності на це майно і, безперечно, засновник повинен мати можливість впливу на подальшу долю заснованого ним підприємства. Правовим засобом для забезпечення такої можливості є корпоративне право, через яке засновник може реально впливати на діяльність підприємства. Цілком слушно, що, втрачаючи право власності на внесене майно, оскільки його власником тепер є підприємства, засновник набуває корпоративних прав щодо останнього[48].
Таким чином, суб'єктивне корпоративне право розглядалося як право особи, що виникає в результаті створення юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або участі у формуванні її майна, що визначається організаційно-правовою формою і полягає в можливості здійснювати управління такою особою та отримувати частину прибутку від її діяльності[49]. Таке право може належати засновнику незалежно від того є він фізичною особою чи юридичною.
Конкретний зміст корпоративних прав визначається організаційно-правовою формою приватного підприємства. Оскільки права засновників корпоративного підприємства такі самі, як і права засновників господарського товариства, то вони беруть участь в управлінні справами підприємства, отримують дивіденди залежно від результатів діяльності підприємства та положень статуту, мають право на повернення свого внеску, несуть відповідальність у розмірі свого внеску.
Що стосується унітарного приватного підприємства, то, на нашу думку, перешкод щодо застосування конструкції корпоративних прав тут немає. Якщо раніше нормативне визначення корпоративних прав стосувалося лише права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, що і було перешкодою для застосування даного поняття до приватних підприємств, які не мали таких часток, то після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 02.03.2000 р. відповідно до п. 1.8 корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Таким чином, законодавець застосовує розглянуте поняття як щодо всього статутного фонду юридичної особи, так і його частки (паю) відносно господарських товариств і підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а до останніх відповідно до ч. 4 ст. 63 ГК відносяться також унітарні приватні підприємства Це положення дозволяє вирішити питання продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства. Проблема полягала в тому, що законом не була врегульована процедура зміни власника приватного підприємства. Науковці схилялися до того, що в основі зміни власника приватного підприємства лежить договір, але сам предмет даного договору визначався неоднозначно[50].
Одні дослідники вважали предметом такого договору майно приватного підприємства, другі - підприємство як таке, треті - корпоративні права засновника щодо приватного підприємства. Кожна точка зору мала свої вразливі сторони і дане питання було спірним.
Відносно того, що предметом договору між засновником приватного підприємства та потенційним покупцем виступає майно підприємства можна було заперечити (оскільки власником майна приватного підприємства є саме підприємство, то засновник не має права власності на це майно і відповідно, не має права його відчужувати). Стосовно самого підприємства як предмета договору слід зазначити, що підприємство як юридична особа може самостійно укладати договори щодо відчуження належного йому майна, тобто є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин і відповідно не може бути предметом договору між засновником і покупцем. Відносно ж корпоративних прав, які належать засновнику щодо приватного підприємства, слід зазначити, що останні визнавалися предметом договору з певним застереженням, оскільки визначалися законодавцем як право власності па частку (пай) у статутному фонді підприємства. Але сьогодні законодавець застосовує корпоративні права як до підприємств, статутний фонд яких поділено на частки (тобто господарських товариств, корпоративних приватних підприємств), так і до підприємств, заснованих на власності однієї юридичної або фізичної особи, а такими підприємствами є унітарні підприємства, у тому числі приватні.
Слід зазначити, що ГК України у ч. 1 ст. 62 визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, що повинно покласти кінець двозначному розумінню даного терміна і закони України, що оперують поняттям «підприємство» у значенні об'єкта права мають бути приведені у відповідність із ГК. Таким чином, правовий зв'язок засновника і приватного підприємства незалежно від організаційної форми останнього зумовлюється корпоративними правами засновника щодо заснованого ним приватного підприємства. Таким чином, проблема продажу «свого бізнесу» засновником унітарного приватного підприємства фізичною чи юридичною особою на сьогоднішній день знайшла своє вирішення.
Засновник унітарного приватного підприємства, як і один із засновників корпоративного приватного підприємства, має право продати належні йому права щодо заснованого ним підприємства іншій особі - покупцеві. Відчужуючи належні засновнику на праві власності корпоративні права, а підприємство як суб'єкт господарювання залишається єдиним власником свого майна
Розглянуті проблемні питання, знайшли своє розв'язання лише в межах положень Господарського кодексу України. Цивільний кодекс України не визнає підприємство суб'єктом правовідносин і розглядає підприємство лише як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191 ЦК), тобто як об'єкт правовідносин. І якщо передбачені ГК приватні корпоративні підприємства можуть діяти як господарські товариства відповідно до положень ЦК, то можливість існування приватних унітарних підприємств ЦК взагалі відкидає. Ситуація може бути виправлена лише шляхом узгодження обох кодексів, які по-різному регулюють питання щодо видів та організаційно-правових форм юридичних осіб.
Господарські товариства, як і, в цілому, правовий інститут юридичної особи грають значну роль в системі цивільного обороту. В умовах ринкової економіки підприємницька діяльність здійснюється, як правило, з використанням того або іншого виду господарського товариства. Таке розповсюдження господарських товариств пояснюється перевагами, які вони містять в собі в порівнянні із здійсненням приватної підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а саме: можливістю акумуляції значних об'ємів капіталу, об'єднання персональних ресурсів, забезпечення постійності у веденні підприємницької діяльності незалежно від змін у складі учасників і, перш за все, можливість обмеження відповідальності учасників.
На сьогоднішній день правове регулювання сутності та діяльності господарських товариств міститься у ГК України, Цивільному кодексі України та Законі України „Про господарські товариства”[51].
Чинне законодавство України наводить декілька визначень господарських товариств.
Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) визначає господарське товариство як юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (ст. 113).
Законодавче визначення господарського товариства міститься також у Законі України „Про господарські товариства” (далі – Закон). Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (ст. 1). Згідно ст. 79 ГК господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.
Таким чином, можливо зробити висновок про те, що визначення ГК практично повністю дублює визначення наведене у Законі. ЦКУ ж містить у собі загальну характеристику сутності господарського товариства, не акцентуючи увагу на його характерних ознаках.
За Господарським (а також за Цивільним) кодексом до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГК України).
Зміни щодо правового регулювання господарських товариств, призвели до особливої популярності серед малого та середнього бізнесу саме товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Зокрема, після вступу в дію нового ЦК та ГК відбулися істотні зміни у складі установчих документів господарських товариств. Для АТ, ТОВ та ТДВ, які раніше створювались і діяли на підставі двох установчих документів — установчого договору і статуту, єдиним установчим документом став статут.