Як правило, створення господарського товариства одним учасником має на меті виділення надлишкового капіталу особи. На нашу думку, найбільш ефективною формою господарського товариства з одним учасником для цієї мети є товариство з обмеженою відповідальністю, оскільки його система управління найбільш гнучка для корегування у статуті.
Слід зазначити, що законодавство РФ не передбачає існування такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство. Прийняття Цивільного кодексу РФ реалізувало намагання багатьох науковців довести доцільність заміни приватних підприємств на товариства з обмеженою відповідальністю[68]. Аналіз наукових поглядів, дозволяє зробити висновок, що статус приватного підприємства був майже ідентичним правовому статусу товариства з обмеженою відповідальністю (щодо порядку реєстрації, органам управління та інше), й існування приватних підприємств лише ускладнювало регламентацію взаємовідносин та взаєморозрахунків між ними та іншими суб’єктами господарювання. Тому, на сьогоднішній день, ЦК РФ закріплює існування комерційних (та не комерційних) юридичних осіб, до переліку яких входять господарські товариства, виробничі кооперативи та унітарні підприємства[69].
Прибічники ліквідації такої організаційно-правової форми як приватне підприємство в Україні, також наполягають якщо не тотальній реформі, то як мінімум на удосконаленні правового положення статусу приватного підприємства[70].
На нашу думку, слід підтримати науковців щодо доцільності відміни в Україні приватного підприємства як організаційно-правової форми. Навіть, якщо законодавець врахує всі побажання щодо удосконалення правового регулювання статусу приватного підприємства в Україні, то це ще більше наблизить його до статусу господарського товариства з обмеженою відповідальністю. Дійсно, вже зараз головною відмінністю між приватним підприємством і товариством з обмеженою відповідальністю є встановлений розмір статутного фонду. Тоді як переваги товариства з обмеженою відповідальністю як суб’єкта господарювання більш ніж переконливий аргумент. Тому, доцільним на нашу думку, приватне підприємство в Україні лише як форму власності та внести відповідні зміни до законодавства, зокрема виключити ст. 113 ГК України.
Таким чином, на протязі дипломної роботи були дослідженні питання правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.
З урахуванням результатів виконаної дипломної роботи, вбачається доцільним зупинитися на наступник фундаментальних висновках дослідження.
Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у зв'язку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа — власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України «Про власність» від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.
З початком дії Цивільного кодексу України (далі — ЦК) і Господарського кодексу України (далі — ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття — «підприємство».
Ми вважаємо, що зміст ст. 63 у частині визначення ПП необхідно привести у відповідність до змісту ст. 113 ГК з метою ліквідації протиріччя, яке може виникати при застосуванні цих статей на практиці.
Ми також поділяємо точку зору представників робочої групи, які брали участь у підготовці ГК і які вважають існування цієї норми помилкою, що потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін, а саме: зі ст. 113 ГК виключити друге речення, а формулювання визначення ПП у ст. 63 ГК привести у відповідність з першим реченням п. 1 ст. 113ГК.
Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.
Поняття підприємства як суб’єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб’єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб’єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах.
Найбільш вдалим вбачається визначення поняття підприємства як господарської організації, створеної і зареєстрованої у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством.
З урахуванням сутності приватного підприємства та складових їх організаційно-правової форми як суб’єктів господарського права, доцільно виокремити наступні ознаки приватного підприємства:
1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання;
2) майнова відокремленість;
3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання;
4) відповідальність за результати господарювання;
5) самостійність в господарському обороті.
Приватне підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним )ними) органу, а також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, або реорганізації діючого (діючих) суб’єктів господарювання з додержанням вимог законодавства.
Джерелом формування майна є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законом порядку, інші джерела.
Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.
Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, на нашу думку, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами.
ГК, поділяючи підприємства на види та визначаючи їх організаційні форми, передбачив приватні підприємства як унітарні - засновані на приватній власності одного засновника, так і корпоративні - засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Цивільний кодекс України не визнає підприємство суб'єктом правовідносин і розглядає підприємство лише як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ст. 191 ЦК), тобто як об'єкт правовідносин. І якщо передбачені ГК приватні корпоративні підприємства можуть діяти як господарські товариства відповідно до положень ЦК, то можливість існування приватних унітарних підприємств ЦК взагалі відкидає. Ситуація може бути виправлена лише шляхом узгодження обох кодексів, які по-різному регулюють питання щодо видів та організаційно-правових форм юридичних осіб.
У порівнянні з господарськими товариствами до основних недоліків приватного підприємства слід віднести відсутність чітко визначеного механізму заміни власника, чітко встановленої процедури переходу зобов'язальних прав відносно підприємства до інших осіб.
Правове положення приватних підприємств має певну специфіку, яка полягає в тому, що, хоча даний вид господарювання і залишається організаційно-правовою формою підприємств, проте має окремі ознаки, що притаманні і іншій організаційно-правовій формі, а саме товариству з одним учасником. Разом з тим між такими підприємствами є і певні відмінності, зокрема щодо ступеню майнової відокремленості, правового режиму майна, відповідальності за своїми зобов’язаннями тощо, що викликані лише загальним регулюванням правового статусу як приватних підприємств, так і товариств з одним учасником.