Чи можуть кредитори засновника приватного підприємства вимагати задоволення їх вимог за рахунок майна цього приватного підприємства? Вважаємо, що ні. Ключовим принципом цивільного права є розмежування майнової відповідальності засновника і створеної ним юридичної особи. Відповідно до ч. З ст. 96 ЦК, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та заковом. Таким чином, якщо статутом приватного підприємства прямо не встановлено відповідальність цього підприємства за зобов'язаннями засновника, то це підприємство не може притягуватись до такої відповідальності.
Іноді у якості підстави звернення стягнення на майно приватного підприємства використовують аналогію закону (застосовують до цього випадку ст. 57 Закону «Про господарські товариства»[40] про виділ частки у майні товариства на вимогу кредиторів). Вважаємо, що аналогія тут застосована не може бути, оскільки мова йде про організації різної правової форми. Законом щодо учасників ТОВ встановлено право кредиторів вимагати виділення частки учасника-боржника у майні ТОВ. Але немає жодних підстав застосовувати цю норму до приватних підприємств.
Слід вернути увагу, що стаття 57 Закону «Про господарські товариства» була запроваджена у той час, коли ТОВ повинні були мати якнайменш двох учасників, тобто були дійсно організаціями корпоративного типу. Тому при виділенні частки одного учасника й відповідного зменшення розміру статутного фонду (що вимагається у даному випадку у ст. 55) залишався принаймні один інший учасник і тому товариство могло продовжувати функціонування. Але чи може ця норма бути застосована щодо ТОВ з одним учасником? Якщо у товаристві буде лише один учасник, то у такому випадку виділ частки є неможливим, адже товариство не може . існувати без жодного учасника.
Єдиним можливим заходом у цьому випадку є ліквідація товариства, розрахунки зі всіма кредиторами товариства й покриття вимог кредиторів учасника-боржника із сум, що залишаться після ліквідації. Те ж саме стосується і приватного підприємства. Втім державний виконавець не наділений правом ініціювати процедуру ліквідації ТОВ чи приватного підприємства у разі відсутності у його засновників-боржників іншого майна.
Така ситуація здається несправедливою стосовно кредиторів засновника приватного підприємства. Дійсно, особа, не маючи жодного майна у приватній власності, між тим може бути засновником одного чи декількох приватних підприємств, активи яких можуть бути досить значними. Вважаємо, що стягнення за боргами засновника-боржника може бути звернено лише на права такого засновника щодо приватного підприємства. Проблеми можуть виникати у процесі звернення державним виконавцем стягнення на корпоративне право засновника приватного підприємства, а також на стадії внесення змін до Єдиного державного реєстру і статуту приватного підприємства щодо зміни його засновника[41]. Фактично звернути стягнення на корпоративні права засновника приватного підприємства зараз можливо лише у процедурі банкрутства фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Або засновник може добровільно виконати дії з передачі своїх прав іншій особі -кредитору.
Варіант розрахунку чистих активів приватного підприємства (активи підприємства мінус його зобов'язання) й виділення їх для погашення заборгованості засновника такого підприємства є неможливим, бо фактично означає відповідальність приватного підприємства за боргами засновника, що суперечитиме ч. 3 ст. 96 ЦК й порушуватиме права кредиторів такого приватного підприємства (задовольняючи претензії кредиторів засновника-боржника ми порушуємо права кредиторів самого приватного підприємства, бо забираємо в нього активи
Таким чином, завдяки недолікам чинного законодавства, засновники приватних підприємств можуть досить вигідно «захистити» свої майнові інтереси.
Ситуація значно ускладнюється у випадку, коли майно закріплене за приватним підприємством на праві господарського відання (яке до 01.01.2004 р. іменувалося повним господарським віданням) або взагалі засновником правовий режим майна не визначений.
Щодо приватного підприємства - не власника, в нотаріальній практиці існує помилкове уявлення про збереження у засновника - власника майна права розпорядження цим майном у повному обсязі. Але звернемось до ст. 136 ГК, яка визначає зміст права господарського відання.
1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, мас право на захист своїх майнових прав також від власника.
4. 5 ст. 48 Закону «Про власність» встановлює, що положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Таким чином, вважаємо, що, після внесення майна до статутного фонду приватного підприємства, його власник фактично втрачає можливість користуватись та розпоряджатись таким майном. Він може це зробити тільки від імені підприємства, виконуючи функції директора останнього.
Ситуація виглядає дуже добре для підприємства, якщо мова не стосується нерухомості чи іншого майна, право власності на яке підлягає реєстрації. Норми чинного законодавства не враховують особливості режиму господарського відання і, як правило, не передбачають перереєстрації майна з власника на підприємство.
Таким чином, складається цікава ситуація - ані власник, ані саме підприємство не можуть розпорядитися таким майном (власник не може, оскільки його права обмежені режимом господарського відання, встановленим щодо майна на користь приватного підприємства; приватне підприємство не може - адже за всіма правовстановлюючими документами воно не є власником і укладені ним угоди не призведуть до переходу власності на майно до нового набувача).
Крім того, жінка (чоловік) засновника (засновниці) зберігають своє право на погодження правочинів щодо майна, що знаходиться у спільній власності подружжя. Ніяких застережень або виключень щодо майна, яке передане у господарське відання іншому суб'єкту, закон не містить. Таким чином будь-які правочини підприємства - не власника зі своїм майном потребують згоди другого з подружжя (нагадуємо, що у власності засновника є все майно приватного підприємства, а не тільки передане до статутного фонду).
Але найбільш цікаві ситуації виникають при зверненні стягнення на майно засновника чи поділі майна подружжя, один із яких є засновником підприємства. Суди часто «забувають» про існування приватного підприємства й розглядають його майно як майно засновника. Цікаво, що судді чомусь сприймають майно підприємства лише як активи й забувають про його зобов'язання (борги), які, виходячи з режиму господарського відання, також є майном його засновника[42].
Слід зазначити, що мову про розділ чи вилучення майна у підприємства теоретично можна вести лише за наявності у нього чистих активів, тобто якщо вартість активів підприємства перевищує розмір його зобов'язань перед третіми особами. Але це зауваження суто гіпотетичне, бо вилучення майна у період існування підприємства як юридичної особи є неможливим. Вилучити таке майно можна лише через ліквідацію такого підприємства.
Якщо виникає ситуація звернення примусового звернення стягнення на активи приватного підприємства на виконання вимог кредиторів його засновника, слід звертатись до суду із позовом від імені підприємства про захист порушених прав. Адже право господарського відання є рівнозначним праву власності за виключеннями, встановленими законом, і захищається так само як і право власності.
Ситуація щодо приватного підприємства - не власника у багатьох випадках є дійсно тупиковою, зумовлена вона недостатньою увагою законодавця до правового режиму майна суб'єктів господарювання. Запровадивши право господарського відання як основний майновий режим для цілої групи суб'єктів господарювання, законодавець не забезпечив можливості ефективної реалізації підприємствами такого права. На нашу думку, такий правовий режим є штучно створеним, неефективним, він був породжений соціалістичною економікою й безумовно не є пристосованим до використання у ринкових відносинах. Контроль засновника за своїм майном має використовуватися через інші, більш цивілізовані засоби.
Таким чином, приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання — юридичної особи.