Останнім часом серед представників філософської спільноти зростає увага щодо осмислення різних аспектів європейської традиції. Йдеться передусім про виміри європейської правової традиції, яка є визначальною для цивілізованого існування різних суспільних груп, верств та прошарків громадянського суспільства в цілому. Разом з тим відверто бракує синтетичних праць, орієнтованих на цілісне усвідомлення соціально-правової парадигми суспільного розвитку. Переважна більшість з них стосується лише окремих фрагментів європейської теоретичної спадщини, які лише частково віддзеркалюють правові та світоглядні пошуки у площині класичного філософського дискурсу. Цілісний соціально-філософський вимір правової традиції та його узгодженість з конкретною соціально-історичною практикою висвітлені значно вужче. Фундаторами новоєвропейської ідеї правової державності були філософи та ідеологи модерну. Разом з тим є очевидним, що ці мислителі спиралися на творчий досвід минулого, на досягнення попередньої соціальної, політичної, правової теорії і практики на соціокультурні, історичні та гуманістичні принципи, цінності високого етичного порядку. Значний вплив на формування модерних правових уявлень та переконань, на практику правової державності мали політико-правові ідеї та інститути Давньої Греції та Риму, античний досвід демократії, республіканізму та правопорядку. Ціла низка положень, що вплинула на подальший розвиток правових принципів європейської цивілізації, була розроблена ще античними авторами. Йдеться передусім і про ідеї Солона та Аристотеля щодо визначення закону як гармонійного співвідношення суспільства та владних інституцій у вимірах права, про творчі розвідки Платона, Аристотеля, Цицерона стосовно ролі чинника права у стверджені тієї чи іншої форми державного управління. Ці мислителі і передусім Аристотель фокусують увагу на соціокультурному взаємозв’язку вимірів права і справедливості, права і свободи, приватного та публічного права. Рецепція і переосмислення римського права середньовічними мислителями Є.Коукоком, Б.Хуккером, Блаженним Августином, Т.Аквінським, представниками канонічного та світського права теж позитивно вплинуло на розвиток європейської правової парадигми суспільного розвитку, органічно сприяло юридичному обґрунтуванню статусу особистої та станової свободи. У добу модерну можемо простежити вже достатньо розвинуте обґрунтування правової моделі у представників англійської, шотландської, французької, німецької філософської традиції, у розвідках Дж. Локка, А. Фергюсона, Ш. Монтеск’є, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, К. Маркса. Сам термін “правова держава” вперше утверджується в німецькій юридичній та філософській літературі у роботах К.Т. Велькера, Р. Моля, Ф.К. Савіньї. Серед сучасних європейських дослідників, які зробили значний внесок в розвиток цієї проблематики, варто виділити роботи П. Рікьора, П. Козловскі, Г.Дж. Бермана, Ю. Габермаса, З. Пелчинського, які звертають увагу передусім на взаємовплив правових та етичних вимірів в житті суспільства. У цьому ж класичному ракурсі працюють українські дослідники А. Єрмоленко, А. Карась, А. Борковський, А. Колодій, В. Клепіков. Російські дослідники Є. Соловйов, А. Мігранян та В. Нерсесянц творчо осмислюють європейську правову традицію у теоретичному та історико-філософському аспектах. Розробка правової парадигми надихалась ідеями багатьох мислителів, зокрема українських та російських– Б. Чичеріна, Б. Кістяковського, П. Новгородцева.
Названі автори основну увагу концентрують на реконструкції феномену права в соціокультурному просторі Європи, на взаємообумовленість чинників права і справедливості, права і моралі, правової держави і громадянського суспільства. Їх творчі ідеї сприяють повнішому усвідомленню історичної традиції права, формуванню європейської правової культури. Залишається, втім, нерозкритою цілісна парадигма європейського правового та суспільного розвитку, передусім у антиномічних вимірах свободи і несвободи, проблема співвідношення високої теоретичної правової спадщини та конкретної соціально-історичної практики, яка у підсумку в багатьох аспектах визначає сучасну правову модель європейського розвитку.
Мета пропонованої роботи полягає в тому, щоб філософськими засобами концептуалізувати базові чинники, що вплинули на розвиток феномену права, піддати аналізу правовий вимір через суперечливі дискурси свободи і несвободи. Відтак об’єктом розгляду є правова європейська парадигма в її еволюції, що пов’язана з теоретичними ідеями осмислення її сутності та історичним втіленням теоретичних максим в суспільну практику. Предметом аналізу виступають детермінанти становлення і функціонування правових ідей у їх складності та світоглядній суперечності.
Починаючи з доби модерну, теоретичні пошуки в площині права дедалі глибше переплітаються з соціальною практикою. Європейське суспільство, починаючи з ХVIII ст., все більше осмислює ідеї німецької, шотландської, англійської та французької правової традиції. Ці ідеї органічно заперечували будь-які форми ідеократичної побудови суспільства, монополізацію влади однією людиною, тим чи іншим політичним інститутом або однією політичною групою. Філософська спадщина європейських інтелектуалів вдало корелювалась з формуванням юридичного світогляду нового суспільного класу, який формувався за допомогою ствердження інституту права в приватній та публічно-політичній сферах. У цьому контексті усвідомлення європейської правової парадигми можливе лише за умови детального аналізу етапів її формування.
Етапи усвідомлення і формування європейської правової парадигми: британська традиція
Відомо, що правове суспільство як соціально-культурне явище виникло в контексті історичного розвитку західної цивілізації. Як цілісний феномен воно постало разом з громадянином модерного західноєвропейського міста, який поступово ставав свідомим носієм громадянських прав і свобод. Особа, у правовому вимірі, історично стверджується у європейському суспільстві через складові відповідальності на рівні однакових для всіх громадян універсальних конституційних і публічних вимог. Правовий стан суспільних взаємин і зв’язків формувався навколо наголошення значення індивідуальної свободи людини та заперечення інститутів станової підлеглості і клієнтельної відданості. Процес формування правової парадигми та визрівання правової свідомості складався у взаємодії теоретичних ідей та реальної соціально-історичної практики. На рівні інтелектуального та філософського аналізу процес переходу людини від стану підданості до виміру правової рівності та громадянської свободи осмислювався у вигляді визначення правових параметрів існування різних суспільних груп, розмежування між державою та громадянським суспільством і надання останньому більших повноважень і значення. Вперше ідея панування права набула творчого розвитку в англійській та шотландській метафізичній традиції. В цих традиціях вперше окреслена цивілізаційна антиномія між вимірами правової держави та позаправовим функціонуванням влади.
Спираючись на ідеї народного суверенітету та суспільної угоди, які історично створювали правову основу та джерело нової форми державності, англійські політичні мислителі, зокрема Дж. Локк, висувають нову просвітницьку ідею морального та громадського спротиву індивіда незаконним діям влади. Саме британська традиція започатковує класичну ліберальну доктрину утвердження прав і свобод індивіда в умовах правової державності. Саме в межах цієї традиції формується універсальний правовий дискурс свободи, який має цивілізаційний характер. В межах цього дискурсу значно розширюється громадянське поле особистої свободи, можливість сповідувати ідеали громадянського суспільства та цілераціональності. ”Свобода людей, що знаходяться під владою держави, полягає в тому, щоб не бути залежними від постійної та невизначеної волі іншої людини, сповідувати власні цілі та бажання у всіх випадках, коли це не забороняє закон [1]. Така позиція історично обґрунтовувала правовий принцип індивідуальної свободи, який має свої обмеження лише у формі права. Британська традиція чітко визначає рівність усіх людей перед спільними законами. ”Ні для кого в правовому суспільстві не може бути зроблено винятків із законів цього суспільства” [2], – стверджує Дж. Локк. На його переконання, правове суспільство покликане забезпечити фундаментальні принципи співіснування людини і суспільства – гарантувати людині її індивідуальну свободу, недоторканість приватної власності і безпеку з боку держави. Європейська форма соціальності в площині інтелектуальної рефлексії набуває громадянського значення передусім через потребу встановлення справедливості і рівності людей перед законами на основі європейських ідеалів раціональності. Відповідно до вимірів англійської версії європейської традиції чітко розмежовується суспільство і влада. Правова держава має постійно прислухатись до вимог громадянського суспільства, а останнє має постійно існувати в межах правового поля. Про важливість цього співвідношення свідчить уся європейська історична традиція. У цьому контексті стає зрозумілим той факт, що уряд, який не виконує своїх обов’язків перед громадянами по їх правовому захисту, має бути замінений на кращий, який здатний більш адекватно реагувати на вимоги часу та забезпечувати міцні гарантії прав особи.
Подальший розвиток правового дискурсу пов’язаний з класичною суперечністю між ідеалами вільної і деспотичної соціальності, свободи і несвободи, цивілізованості та дикунства, цінностями громадянського суспільства та суспільства ідеократичного. Представники шотландської школи спробували визначити особливості новочасного комерційного суспільства з точки зору їх узгодженості з високими моральними чеснотами та здатністю віддзеркалювати виміри свободи. Тогочасна держава, що створювалась на основі позаправових зв’язків розглядається цими мислителями як деспотична, як така, що побудована на основі несправедливості та насилля. Відтак, на переконання шотландських філософів, деспотична влада може бути зменшена зростанням сили громадянського суспільства, через активну участь громадських асоціацій у спільних економічних, політичних та культурних справах. Саме громадянське суспільство має вплинути на правовий розвиток держави, сприяти цивілізованому розвитку суспільства. Можемо стверджувати, що громадянське суспільство ідентифікується в британській традиції з суспільством цивілізованих або ж просто вихованих громадян, що здатні віддзеркалювати правовий етос і протистояти деспотичній владі та її бюрократичним і аморальним інституціям. Британська традиція підкреслює тісну кореляцію між свободою і правом, свободою і моральним станом суспільства. Тільки правова держава в історичному ракурсі здатна забезпечити втілення ідеалів свободи, справедливості, суспільної й індивідуальної моральності.