Курсова робота
з цивільного та сімейного права на тему
ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
МІЖ
БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ
План
Вступ
1. Підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей
2. Особисті немайнові права батьків та дітей
3. Майнові права та обов’язки батьків та дітей
4. Захист прав батьків та дітей
Висновки
Література
Вступ
Особливості неповнолітнього віку не можуть не враховуватися в праві. Неповнолітній - уже не дитина, але ще і не дорослий. Право повинне не тільки враховувати цю особливість неповнолітніх, але і захищати їх від можливих порушень їхніх прав і воль з боку більш "сильних" дорослих.
У цьому зв'язку велике значення для виховання неповнолітніх мають правові норми, що регулюють різного роду суспільні відносини з їх участю. Підлітки повинні знати ті права (і обов'язки), що закріплені в діючих правових актах за ними.
Ставлення до дітей у різних країнах і в різні історичні періоди було різним. Однак уже до середини 50-х років нашого сторіччя стало очевидним, що людству необхідні єдині норми, у яких би передбачалися права власне дітей. И в 1959 році Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію прав дитини. У цьому міжнародно-правовому документі затверджується, що деякі права людини мають безпосереднє відношення до дітей, що мають потребу в особливих турботі й увазі, оскільки надзвичайно уразливі через вік. Саме в цьому документі дістали закріплення такі права дітей, як, право на ім'я і громадянство; право користування благами соціального забезпечення і право на здоровий зріст і розвиток; право на одержання освіти, що повинне бути безкоштовних і обов'язковим, принаймні на початкових стадіях; право на першочерговий захист і допомогу і т.д.
Велику роль у дотриманні прав дитини відіграють її батьки. Правові відносини між батьками та дітьми регулюються чинними міжнародними актами, що ратифіковані Верховною Радою України та вітчизняним законодавством. В них визначаються взаємні права і обов’язки батьків та дітей, що носять майновий характер, а також стосуються немайнових прав.
1. Підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей
Взаємні права й обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому порядку. Виникненню батьківських правовідносин передують:
а) народження дитини (походження);
б) пов'язаний з цим стан споріднення;
в) посвідчення походження у встановленому порядку.
Відносини між батьками і дітьми складаються звичайно на ґрунті кровно-родинних зв'язків як результат походження дітей від батьків.
Однак сучасний рівень розвитку медицини здатний забезпечити появу дитини на світ не тільки в результаті біологічного походження (кровного споріднення), але і шляхом штучного запліднення, пересадження ембріона, зачатого в організмі однієї жінки, для виношування і народження іншою жінкою, і навіть вирощування ембріона в спеціальних камерах (соціальне батьківство (материнство)). У зв'язку з цим до батьківських прирівнюються відносини, засновані не на кровному спорідненні, а на інших фактах, яким закон надає юридичного значення.
Належними документами, що засвідчують походження дитини від матері, є довідка родильного будинку (лікарні) або довідка лікаря, якщо дитина народилася поза лікувальною установою, і зроблена на їхній основі за заявою матері відповідний запис в актових книгах Загсу. Походження дитини від матері (материнство) може бути встановлене (засвідчено) по суду, якщо ж сталося, що реєстрація народження дитини не була зроблена вчасно й органи Загсу відмовляють у реєстрації його народження на ім'я заявника, або документи про народження дитини виявилися втраченими, а відновити їхній неможливо.
Установлення батьківства ґрунтується на презумпції про те, що батьком дитини матері, що складає в шлюбі є її чоловік. Його батьківство засвідчується записом про їхній шлюб.
Якщо чоловік матері не вважає себе батьком дитини, він вправі заперечити зроблений актовий запис про його батьківство і саме батьківство. Право на спростування презумпції батьківства надається також і матері дитини. Якщо мати дитини заявляє, що батьком дитини є не її чоловік (колишній чоловік), батьківство у відношенні дитини встановлюється за правилами добровільного визнання фактичним батьком свого батьківства або встановлення батьківства в судовому порядку.
Походження дитини від батьків, що не перебувають між собою в шлюбі, по батьківській лінії встановлюється шляхом добровільного визнання передбачуваним батьком свого батьківства (шляхом подачі спільної заяви матері і батька в орган Загсу) або шляхом судового встановлення батьківства. Батьківство і безвідносно до згоди матері дитини може бути встановлене в добровільному порядку в передбачених законом випадках:
· смерті матері;
· позбавлення її батьківський правий;
· визнання матері недієздатної;
· при неможливості установити місцезнаходження матері.
При встановленні батьківства в судовому порядку суд бере до уваги спільне проживання і ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання або зміст ними дитини, або інші докази, з вірогідністю підтверджуюче визнання відповідачем батьківства.
Спільне проживання і ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет і т.п.). Припинення цих відносин до народження дитини може бути основою для відмовлення в позові тільки у випадках, коли це відбулося до його зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли він проживає з матір'ю і відповідачем або коли відповідач спілкується з дитиною, піклується про нього.
Під спільним утриманням дитини варто розуміти як перебування його на повному утриманні матері і відповідача, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від її розміру.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, інші документи, показання свідків, пояснення самих сторін, що вірогідно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Сьогодні як доказ може служити і медико-генетична експертиза, що з дуже високим ступенем імовірності може вказати на матір (батька). [1]
2. Особисті немайнові права та обов’язки батьків та дітей
Для особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей, інших особистих прав і обов’язків, характерно те, що вони не мають майнового (економічного) змісту. Особисті немайнові права батьків та дітей не можуть передаватись і, як правило, не відчужуються.
На стадії функціонування сім’ї особисті немайнові відносини складають права та обов’язки батьків надати дитині прізвище, ім’я, по батькові, визначити громадянство.
Кожна дитина, згідно з Конвенцією, має право на збереження своєї індивідуальності (ст. 8). Індивідуальними ознаками є ім’я, прізвище, громадянство, сімейні зв’язки. Під своїм ім’ям дитина виступає як вихованець навчального закладу, як пацієнт медичної установи тощо. Від імені дитини батьки (особи, що їх замінюють) виступають на захист прав та законних інтересів неповнолітнього. Діти у віці від 14 до 18 років укладають цивільно-правові угоди. Дитина має право на ім’я і як автор твору.
За ст. 143 СК комплекс обов’язків батьків щодо дитини починається з обов’язку забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я. Це стосується також і матері, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі: вона теж зобов’язана забрати дитину. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування, вони можуть бути позбавлені судом батьківських прав (ст. 164 СК). Батьки можуть залишити дитину в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров’я лише тоді, коли вона має істотні вади фізичного чи психічного розвитку. Можна критикувати законодавця щодо не гуманності відносно хворих дітей, однак, що стосується законодавчого закріплення обов’язку забирати з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров’я повноцінних дітей, з такою позицією слід погодитись. У разі,якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку, забрати її мають право баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування (ст. 143 СК).
Батьки зобов’язані також невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її народження в державному органі реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням та присвоєнням прізвища, імені та по батькові (ст. 144 СК).
Згідно з ст. 145 СК батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися як органом опіки та піклування, так і судом.
Згідно з чинним законодавством, припинення шлюбу або визнання його недійсним не тягне зміни прізвища дітей. Але якщо той з батьків, у якого дитина залишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування, виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити зміну прізвища неповнолітнього.
Згідно з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р., та Методичним листом з питання переміни прізвищ, імен, по батькові громадянами України при переміні прізвища обома батьками в обов’язковому порядку виправляються прізвища дітей, які не досягли 16-річного віку, у записах актів про їх народження.
Якщо прізвище перемінив один з батьків, питання про зміну прізвища дітей, які не досягли 16-річного віку вирішується за згодою батьків, а якщо згода відсутня, - органом опіки та піклування. При переміні прізвища усиновителями, які записані батьками усиновленого, а також прізвища особою, батьківство якої зареєстровано в органах реєстрації громадянського стану, у вказаному вище порядку вносяться зміни у записи актів про народження дітей, які не досягли 16-річного віку, а також у записи актів про встановлення батьківства.