Митне право – це комплексна галузь законодавства, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Предмет митного права – це суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відносини є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але стосуються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини
Митне право регулює відносини за участю митних органів з приводу здійснення ними покладених на них державою функцій.
Як носії юридично владних повноважень митні органи виступають суб'єктами митних відносин.
При визначенні предмета митного права необхідно враховувати сферу митної справи, що охоплює будь-які дії, пов'язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон; наявність спеціальних суб'єктів — митних органів; практичну реалізацію ними наданих для здійснення митної діяльності повноважень; наявність у ній специфічного об'єкта регулювання — це товари, тобто будь-яке рухоме майно, у тому числі валюта, валютні цінності, електрична, теплова, інші види енергії і транспортні засоби.
Урегульовані митним правом суспільні відносини різноманітні, але усі вони виникають у зв'язку зі здійсненням митної справи. Норми митного права упорядковують, закріплюють і охороняють найбільш раціональні суспільні відносини в митній сфері. В той же час митне право охоплює деякі цивільні відносини: зберігання товарів, транспортних засобів і рідко предметів на митних ліцензійних складах, надання послуг з митного оформлення, відшкодування заподіяної незаконними діями митних органів шкоди.
Метод митного права — це сукупність правових прийомів (засобів і способів), за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів. Як уже зазначалося, митне право регулює управлінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи.
Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.
Місце - митне право є підгалуззю адміністративного права. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Цієї позиції дотримується й більшість вчених у галузі адміністративного права України.
В основному предмет митного права складають управлінські відносини що стосується предмета цивільного права. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, саме адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким, морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.
Таким чином, з'ясувавши всі об'єктивні умови виникнення й становлення митного права в правовій системі, можна сформулювати поняття митного права.
Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодав- ством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Поняття митного права
Категорія митне право виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Ми виходимо з того, що об’єктивний поділ права на публічне та приватне призвело до появи двох супергалузей права (приватне та публічне), в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання.
В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що відноситься до предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмету митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у визначену специфічну спільність – митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.
Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних.
Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент як суб’єктивний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують ці переміщення. До них відносяться митні органи, особи, що переміщають товари, – їхні власники, покупці, власники, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввозу і (чи) вивозу товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об’єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.
Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права – комбінаційне застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.
Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів – у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф».
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, чим це встановив закон. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів.
Страхова діяльність
Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.
Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Головними учасниками, які здійснюють страхову діяльність, є страховики - юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України.
В деяких випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України "Про страхування".
Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 відсотків, крім випадку, передбаченого ст. 43 Закону, тобто у разі залучення до числа учасників страховика іноземних страховиків, за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, термін сплати яких уже настав. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 відсотків загального розміру статутного фонду, крім страховиків, які отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 відсотків загального розміру статутного фонду.